Рішення № 37883745, 24.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/369/14 24.03.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Діспомед»простягнення 5846,78 грн.Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивачаЦімоха В.М. довіреність б/н від 30.09.2013;від відповідачане з'явилися.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Діспомед» про стягнення заборгованості у сумі 5780,92 грн., з якої 4760,34 грн. - основний борг, 367,92 - пеня, 424,13 грн. - 3% річних та 228,53 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору про надання митно-брокерських послуг №08ДІ від 08.06.2006 позивач надав відповідачу обумовлені договором послуги, які останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не були оплачені, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у заявленому розмірі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2014 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2014 продовжено процесуальний строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 24.03.2014.

11.03.2014 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 5846, 78 грн., з якої 4760,34 грн. - основний борг, 367,92 - пеня, 451,91 грн. - 3% річних та 266,61 грн. - інфляційні втрати.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки збільшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 5846, 78 грн., з яких 4760,34 грн. - основний борг, 367,92 - пеня, 451,91 грн. - 3% річних та 266,61 грн. - інфляційні втрати.

Позивач в судовому засідання 24.03.2014 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином; про причини неявки представників суд не повідомив, клопотань або заяв до суду не надіслав.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 24.03.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

08.06.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Діспомед» (замовник) укладено договір №08ДІ, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується за обумовлену плату і в обумовлений термін надавати комплекс послуг по декларуванню товарів замовника, що переміщуються через митний кордон України, та їх оформленню у відповідній митниці, проводити акредитацію/переакредитацію підприємства замовника в митних органах, консультувати замовника по всім цікавлячим його питанням згідно митного законодавства України, оформлювати в митних органах інші необхідні замовнику документи, надавати інші пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю замовника послуги та комплекс послуг по митному ліцензійному складу (далі МЛС) з оформленням вантажної митної декларації «ІМ74» для розміщення на МЛС, послідуюче оформлення вантажної митної декларації в обраному замовником митному режимі, розвантажування та навантажування товарів на МЛС і з нього, складування, зберігання інші дозволені операції на МЛС під митним контролем та з дозволу митного органу контролюючого роботу МЛС (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.3 договору дії, пов'язані з декларуванням і митним оформленням товарів замовника, здійснювати самостійно від свого імені за рахунок і за дорученням замовника.

В свою чергу, замовник зобов'язується оплатити послуги виконавця у формі попередньої оплати або ж не пізніше ніж трьох денний строк, після виконання робіт (п.5.2 договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє на протязі року, і автоматично продовжується кожен послідуючий рік на той же період якщо інше не досягнуто між сторонами.

Сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, цей договір є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

На виконання умов договору, позивач надав обумовлені договором послуги, а відповідач прийняв зазначені послуги на загальну суму 4760,34 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 19.01.2011, який підписаний уповноваженими представниками обох сторін без заперечень та скріплений печатками підприємств.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а за умовами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, п.2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу обумовлених договором послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 4760,34 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.3 договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасної оплати замовник виплачує виконавцю додатково пеню (штраф) у розмірі за кожний день прострочення 0,5% від тієї суми, яка підлягає сплаті.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за надання йому послуг, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 5.3 договору, позивачем, нараховано за період з 23.01.2011 по 24.07.2011 та заявлено до стягнення пеню в сумі 367,92 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Окрім того, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом позивач нарахував за період з 23.01.2011 по 23.03.2014 та заявив до стягнення 3% річних у сумі 451,91 грн. та інфляційні втрати в сумі 266,61 грн.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, то вони підлягають частковому задоволенню в сумі 221,82 грн., оскільки в розрахунку позивача допущені арифметичні помилки.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія «Діспомед" (01021, м. Київ, пров. Липський, б. 3, кв. 11; ідентифікаційний код 32250962) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" (04201, м. Київ, просп. М. Рокосовського, б. 8Б; ідентифікаційний код 22911541) 4760 (чотири тисячі сімсот шістдесят) грн. 34 коп. основного боргу, 367 (триста шістдесят сім) грн. 92 коп. - пені, 221 (двісті двадцять одна) грн. 82 коп. - інфляційних втрат, 451 (чотириста п'ятдесят одна) грн. 91 коп. - 3% річних та 1813 (одна тисяча тринадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.03.2014.

Суддя Т.В. Васильченко