Ухвала суду № 37881050, 25.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року Справа: № 825/4255/13-а (у 7-ми томах)

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Федотова І.В., Ісаєнко Ю.А.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «БАЗИС» до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «БАЗИС» ( далі - позивач ) звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 листопада 2013 року № 0005272200, № 0005282200, № 0005292200.

Чернігівський окружний адміністративний суд своєю постановою від 26 листопада 2013 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, так як, на його думку, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство «БАЗИС» (далі - ПАТ «БАЗИС») зареєстровано виконавчим комітетом Чернігівської міської ради як юридична особа та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області як платник податку на додану вартість.

Державною податковою інспекцією у місті Чернігові Головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «БАЗИС» з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковій декларації з ПДВ за серпень, жовтень-грудень 2010 року, за квітень-жовтень, грудень 2011 року, за травень-липень, листопад 2012 року, за лютий, липень, серпень 2013 року та декларацій з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

За результатами перевірки позивача Державною податковою інспекцією у місті Чернігові Головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області було складено акт від 21 жовтня 2013 року № 607/22/14231737.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення ПАТ «БАЗИС» вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 146 298,00 грн., завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму ПДВ 2 325,00 грн. та занижено суму податку на прибуток підприємств на загальну суму 185 657,00 грн.

На підставі та на виконання акту перевірки від 21 жовтня 2013 року № 607/22/14231737 відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 листопада 2013 року № 0005272200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ у розмірі 2 325,00 грн.; № 0005282200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 182 873,00 грн., у тому числі за основним платежем - 146 298,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 36 575,00 грн.; № 0005292200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 231 403,00 грн., у тому числі за основним платежем - 185 657,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 45 746,00 грн.

Спірні правовідносини врегульовані Законами України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», які були чинними на час виникнення господарських правовідносин за спірні періоди серпень, жовтень-грудень 2010 року, нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ), що набрав чинності з 01 січня 2011 року та, відповідно, регламентує правовідносини між платниками податків та іншими суб'єктами з цього часу, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 ( далі - Положення № 88 ).

Так, відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та надання послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п. 198.2. ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок складення платником податку-продавцем податкової накладної та надання її покупцю визначено статтею 201 ПК України.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Викладеним положенням Податкового кодексу України кореспондують норми Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення господарських правовідносин за спірні періоди: серпень, жовтень-грудень 2012 року.

Згідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, з наведених законодавчих положень вбачається, що підставою для виникнення права платника податків на формування податкового кредиту є наявність одночасно двох умов: 1) первинної документації, зокрема, належним чином оформлених податкових накладних; 2) наявність в осіб, які здійснюють нарахування податку та складання податкових накладних, статусу платника податку.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції та установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

Дослідження положень податкового законодавства, які визначають порядок обчислення сум податку на прибуток підприємств, які підлягають сплаті, а саме: статей 138, 139 ПК України, надає привід стверджувати про те, що підставою для визначення витрат у податковому обліку є первинні документи, оформлені належним чином. До переліку витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, належать, у тому числі витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Наведені положення Податкового кодексу України повністю кореспондуються із нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на час виникнення господарських правовідносин за спірні періоди: серпень, жовтень-грудень 2012 року.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість" свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Згідно до матеріалів справи, здійснення фінансово-господарської діяльності ПАТ «БАЗИС» із ТОВ «ТАЙМ ДІСТРІБУШН», ПП «ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-ЦЕНТР», ФОП ОСОБА_3 у періоди, за які відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правильності обчислення податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, за договором поставки від 27 серпня 2010 року № 1/135/10, укладеним між ПАТ «БАЗИС» і ТОВ «ТАЙМ ДІСТРІБУШН», договором купівлі-продажу від 21 грудня 2009 року, укладеним між ПАТ «БАЗИС» і ПП «ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-ЦЕНТР», договором поставки, укладеним між позивачем і ФОП ОСОБА_3, підтверджується відповідною первинною документацією, а саме: податковими накладними, реєстрами податкових накладних, видатковими накладними, розрахунками корегування податків, актами прийому-передачі товарів, банківськими виписками, платіжними дорученнями та оборотно-сальдовими відомостями, що відповідають вимогам статті 9 Закону № 996-XIV.

Таким чином, оскільки витрати позивача за договорами, укладеними між ПАТ «БАЗИС» і ТОВ «ТАЙМ ДІСТРІБУШН», ПП «ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-ЦЕНТР», ФОП ОСОБА_3, були відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин між позивачем та зазначеними контрагентами, які на момент виникнення спірних правовідносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем права позивача на формування податкового кредиту на підставі зобов'язань із ПАТ «БАЗИС» із ТОВ «ТАЙМ ДІСТРІБУШН», ПП «ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-ЦЕНТР», ФОП ОСОБА_3 є необгрунтованим.

Посилання відповідача на порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства у правовідносинах з третіми особами, згідно відомостей з довідки про результати проведення аналізу діяльності ТОВ «ТАЙМ ДІСТРІБУШН», актів перевірки ПП «ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-ЦЕНТР», ФОП ОСОБА_3, що на думку апелянта, свідчать про безтоварність операцій, проведених між ПАТ «БАЗИС» і вказаними контрагентами, та, відповідно, про порушення позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності, не ґрунтуються на нормах права, з огляду на наступне.

Зі статті 61 Конституції України випливає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншого суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, у галузі податкових правовідносин.

Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Окрім того, доводи апеляційної скарги стосовно того, що договори, укладені між ПАТ «БАЗИС» і ТОВ «ТАЙМ ДІСТРІБУШН», ПП «ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-ЦЕНТР», ФОП ОСОБА_3, не спрямовані на реальне настання господарсько-правових наслідків, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, які свідчать про подальший рух товарів та їх реалізацію кінцевому споживачу: товарними звітами, договорами комісії, за якими продукція, придбана позивачем у вказаних контрагентів, передавалася на реалізацію ТОВ «Біона-Плюс», актами приймання-передачі товарів на комісію, вантажними митними деклараціями, інвойсами, бухгалтерською документацією,зокрема, звітами ЕККА, що свідчить про проведення касових операції через касові апарати при реалізації ПАТ «БАЗИС» товарів, придбаних у ТОВ «ТАЙМ ДІСТРІБУШН», ПП «ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-ЦЕНТР», ФОП ОСОБА_3, а також про те, що від наступної реалізації товару кінцевим споживачам позивач отримав прибуток, який відобразив у відповідних деклараціях з податку на прибуток та податкові зобов'язання, які відображені в деклараціях з ПДВ.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що мета діяльності позивача, зазначена у статуті (оптова та роздрібна торгівля, надання послуг ресторанного господарства), повністю кореспондує предмету договорів, укладених між ПАТ «БАЗИС» і ТОВ «ТАЙМ ДІСТРІБУШН», ПП «ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-ЦЕНТР», ФОП ОСОБА_3 Окрім того, ПАТ «БАЗИС» у власній господарській діяльності використовує виробничі приміщення, які належать позивачу на праві власності, а саме: склади, магазини, кафе, розважальний комплекс, та їдальні, які використовуються ПАТ «БАЗИС» на підставі договору оренди та договору на реалізацію послуг з харчування.

Доводи апелянта щодо відсутності товарно-транспортних накладних, які підтверджують перевезення товарів за договорами, укладеними між ПАТ «БАЗИС» і ТОВ «ТАЙМ ДІСТРІБУШН», ПП «ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-ЦЕНТР», ФОП ОСОБА_3 у спірні періоди, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207, у випадку здійснення перевезень для власних потреб серед необхідних документів товарно-транспортна накладна не значиться, а застосовується накладна чи інший документ, що підтверджує право власності на вантаж.

Таким чином, товарно-транспортна накладна є документом, який може супроводжувати вантаж, а отже, відсутність товарно-транспортної накладної в даному випадку не є порушенням з боку ПАТ «БАЗИС» вимог податкового законодавства, оскільки товарно-транспортна накладна не є обов'язковим документом в його договірних відносинах.

Більш того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, доставка товару відбувалась за власний рахунок контрагентів позивача - ТОВ "ТАЙМ ДІСТРІБУШН", ПП "ПРЕМ'ЄРПРОДУКТ-ЦЕНТР", ФОП ОСОБА_3 та з використанням їхнього автотранспорту, що повністю відповідає умовам договору поставки від 27 серпня 2010 № 1/135/10, договору купівлі-продажу від 21 грудня 2009 року № 71 та договору поставки від 12 січня 2011 року № 12/01/11. З первинної бухгалтерської документації позивача вбачається, що витрати на перевезення вантажу включені до ціни товарів за вказаними договорами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, у порушення вимог частини 2 статті 71 КАС України, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно наявності підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області від 06 листопада 2013 року № 0005272200, № 0005282200, № 0005292200.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, із дотриманням вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міністерства доходів і зборів у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Федотов І.В.

Ісаєнко Ю.А.