Рішення № 37879565, 27.03.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/2269/13-ц Головуючий у 1 інстанції - Ніколаєва І.К.

Справа № 22-ц/774/1999/14 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев'янка О.Г.

при секретарі - Бойко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

08 листопада 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 26.11.2007 року відповідач отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24.00% на рік на суму залишків заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки - 12 місяців. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, підтверджується підписом у заяві. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 10.10.2013 року виникла заборгованість у сумі 39 175,23 грн., яка складається з: 5000 грн. - заборгованість за кредитом; 20 108, 55 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 725 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1048,41 грн. - штраф ( процентна складова). В зв'язку з чим, просили суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.11.2007 року у сумі 39 175,23 грн.

Заочним рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2013 року ухвалено: позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк заборгованість за договором про комплексне банківське обслуговування від 26.11.2007 року на загальну суму отримання кредиту у розмірі 5000 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк судові витрати по справі судовий збір в розмірі 391,75 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просять рішення суду змінити в частині відмови у стягненні заборгованості по сплаті відсотків, комісії та штрафу та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вважають, що рішення суду незаконне, необґрунтоване, та таке, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд виходив з того, що відповідно до кредитного договору № б/н від 26 листопада 2007 року банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24.00% на рік на суму залишків заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. В зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань, виникла заборгованість, яка підтверджується розрахунком заборгованості. Проте, позивачем не долучено до позовної заяви розрахунку заборгованості по кожному виду заборгованості вказаної в позові, а зведена таблиця не може замінити саме формули та самого розрахунку, згідно якого проводилося нарахування, що унеможливлює перевірку правильності та достовірності нарахованої заборгованості.

Проте погодитись з висновками суду першої інстанції не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, неповно суд з'ясував обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Мотивація рішення суду щодо стягнення заборгованості в розмірі 5000 грн. та відмова у стягненні іншої частини заборгованості - не ґрунтується на вимогах Закону.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначеним вимогам ухвалене судом рішення не відповідає.

Відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Обов'язок суду за вказаними правовідносинами з'ясовувати фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження, в тому числі і пропущення строку позовної давності для звернення до суду з позовом, що передбачено законом, а саме: ст.214 ЦПК України, однак судом першої інстанції вказані вимоги Закону виконані не були.

Відповідно до статті 267 ЦК України ч.4 - сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), зазначене вище правило застосовується й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Суд першої інстанції помилково не застосував вказану норму закону та роз'яснення постанови Пленуму ВССУ до виниклих спірних правовідносин.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Судова колегія встановила, що спірні правовідносини виникли між сторонами щодо неповернення відповідачем отриманих кредитних коштів.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до укладеного договору № б/н від 26.11.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2% на місяць на суму залишків заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, та яка діє 12 місяців. Позичальник підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та банком договір, і це підтверджується підписом у її заяві (а.с.14-22).

Позичальник свої зобов'язання по сплаті кредитних коштів не виконала, в зв'язку з чим згідно розрахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 10 жовтня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 39175,23 грн., яка складається з: 5000 грн. - заборгованість за кредитом; 20 108, 55 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 725 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1841,68 грн. - штраф (процентна складова) - а.с.7-13.

З матеріалів справи вбачається строк, на який видана платіжна карта позичальнику за № 22222209319387 це 12 місяців (а.с.20) п.9.12 Умов та Правил надання банківських послуг, тобто до 26 листопада 2008 року, що визнається позивачем, оскільки ці обставини зазначенні в позовній заяві.

Відповідно до розрахунку заборгованості позивача та виписки по особистому рахунку позичальника остання та єдина сплата заборгованості ОСОБА_1 відбулась 14.03.2008 року в сумі 965 грн..

Строк позовної давності сторонами договору не був обумовлений, як це зазначено у ст. 259 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 08.11.2013 року (а.с. 2).

Таким чином, позов було пред'явлено після спливу строку позовної давності, який закінчився 30 листопада 2011 року (2008 +3=2011), оскільки Умовами та Правилами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою передбачено строки та порядок погашення по кредиту, а саме: строк погашення кредиту у повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці, строк погашення процентів по кредиту передбачений щомісячно за попередній місяць п.5.4 (а.с.21).

Позивач - банк не заявив суду щодо поновлення строку позовної давності. З матеріалів справи не вбачається підстав для визнання пропуску строку банком з поважних причин.

Позивач - банк продовжував щомісячно нараховувати проценти та штрафні санкції за прострочення зобов'язання по поверненню кредитних коштів після припинення відповідачем здійснення операцій по кредитній картці, що свідчить про обізнаність позивача про порушення свого права (виписка з особового рахунку відповідача).

Позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з урахуванням того, що моментом порушення зобов'язання за договором встановлено 30 листопада 2008 року, та матеріалами справи, а саме: довідкою по особистому рахунку позичальника, - підтверджується зазначений строк порушення зобов'язання.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог статті 259 ЦК України ч.1 - позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно статті 261 ЦК України ч.5 - за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до вимог статті 266 ЦК України, - зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до вимог ст.ст.526,530 ЦК України, - зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін.

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України, - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем по справі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до положень пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Таким чином, перебіг строку позовної давності починається з часу невиконання зобов'язання відповідачем, тобто з 30.11.2008 року, тому початок строку перебігу позовної давності починається саме з цієї дати та закінчується 30.11.2011 року у зв'язку з чим позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки у спорах щодо споживчого кредитування, за яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, що є підставою для ухвалення нового рішення про відмову в позові.

На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що у зв'язку з відмовою у позові позивачу не відшкодовуються судові витрати, понесені ним за розглядом цієї справи, то у судової колегії не має підстав для стягнення цих судових витрат на користь позивача.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2013 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді