Постанова № 37873404, 26.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1Вн. № 1/65

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

26 березня 2014 року 16:50 № 826/2857/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КБК" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 50826552201 від 18.09.2013, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КБК" (далі - позивач, ТОВ "КБК") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.09.2013 № 50826552201 (далі - ППР № 50826552201).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/2857/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/2857/14 та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 19.03.2014 прибув представник позивача. Представник відповідача в судове засідання 19.03.2014 не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.

Згідно частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 КАС України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 19.03.2014 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 22.07.2013 по 09.09.2013 на підставі наказів від 01.04.2013 № 337 та від 02.08.2013 № 749 ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 16.08.2013 № 235/26-55-22-01/32556142 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 50826552201, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 416 912,00 грн. (за основним платежем - 306 550,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 110 362,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 306 550,00 грн. в період з червня 2011 року по грудень 2012 року.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, тому звернувся до суду.

ТОВ "КБК" зареєстровано 18.09.2003 за № 10701050001023973 Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 32556142). Місцезнаходження позивача: 01042, м. Київ, вул. Миколи Раєвського, 4-в.

Позивача взято на податковий облік в ДПІ у Печерському р-ні м. Києва 02.10.2003 за № 33421. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ "Істок-Оптім", ПП "Інтенція", ПП "Етера ВК", ПП "ДімБуд-Плюс", ТОВ "Альтіус пром", ПП "Арикон" за період з квітня 2010 року по грудень 2012 року.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами за перевіряємий період судом встановлено наступне.

Між ВАТ "Інтерресурси" (Замовник) та ТОВ "КБК" (Підрядник) було укладено договір підряду № 22-10 від 27.08.2010 з додатковими угодами до нього (Т. 2, арк. 34 - 40), предметом якого було зобов'язання Підрядника на свій ризик виконати за завданням Замовника з використанням матеріалів Замовника будівельно-монтажні роботи по установці котелень на об'єктах: Кіровоградський онкологічний диспансер; Центральна районна лікарня; Обласна психіатрична лікарня, та зобов'язання Замовника прийняти і оплатити вказані роботи.

Між Управлінням житлово-комунального господарства Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (Замовник) та ТОВ "КБК" (Підрядник) було укладено договір № 5 від 26.05.2011 з додатковою угодою до нього (Т. 2, арк. 193 - 199) та договір № 6 від 26.05.2011 з додатковою угодою до нього (Т. 3, арк. 44 - 50), предметом яких було доручення Замовником виконання робіт з капітального ремонту окремих елементів будівель по лоту 3 - роботи з капітального ремонту фасадів та покрівель Шевченківського району м. Києва, по лоту 1 - роботи з капітального ремонту фасадів Шевченківського району м. Києва, зобов'язання Підрядника виконати вказані роботи, а Замовника - прийняти виконану роботу та оплатити її.

Між Управлінням капітального будівництва Кіровоградської обласної державної адміністрації (Замовник) та ТОВ "КБК" (Підрядник) було укладено договір підряду № 98/11 від 19.12.2011 з додатковими угодами до нього (Т. 2, арк. 179 - 192), предметом якого було доручення Замовника виконати роботи по об'єкту: Будівництво загальноосвітньої школи № 5 по вул. Луначарського в м. Знам'янка (добудова) і усунення вад упродовж гарантійного періоду, та зобов'язання Підрядника виконати вказані роботи. Найменування робіт - будівництво.

Представником позивача було зазначено, що на виконання вищевказаних договорів позивачем було укладено відповідні договори з ТОВ "Істок-Оптім", ПП "Інтенція", ПП "Етера ВК", ПП "ДімБуд-Плюс", ТОВ "Альтіус пром", ПП "Арикон".

Так, між ТОВ "КБК" (Замовник) та ТОВ "Істок-Оптім" (Підрядник) було укладено договір підряду № 38-2107 від 21.07.2011 на виконання будівельних робіт з додатками до нього (Т. 1, арк. 24 - 33), предметом якого було зобов'язання Підрядника виконати на замовлення Замовника роботи з будівництва приміщення котельні за адресою: м. Кіровоград, с. Нове, вул. Металургів, 2а, виконання яких було передбачено у відповідності до затвердженої проектно-кошторисної документації та цього договору, здати виконані роботи Замовнику, ліквідувати недоробки і дефекти, що могли бути виявлені в ході приймання робіт або в період гарантійної експлуатації об'єкта, та зобов'язання Замовника прийняти виконані роботи у Підрядника і своєчасно їх оплатити відповідно до умов договору.

Пункт 3.1 вказаного договору передбачав забезпечення Підрядника проектно-кошторисною документацією.

Згідно п. 4.2 вказаного договору Підрядник зобов'язаний був здати Замовнику виконані роботи в обумовлені строки з пред'явленням відповідних документів: виконавчих схем на виконавчі роботи; копій сертифікатів і паспортів на використані матеріали; копій накладних на використані матеріали; актів прихованих робіт, затверджених Замовником; протоколів погодження цін із Замовником.

Відповідно до п. 8.2 вказаного договору Замовник надавав Підряднику на період виконання робіт за погодженням при укладанні договору: приміщення для контори дільниці старшого виконавця робіт, виконавця робіт і майстра, обладнане опаленням, освітленням і телефоном; складські приміщення і майданчики складування матеріалів відкритого зберігання; виробничі, санітарно-побутові та інші приміщення відповідно до специфіки робіт, що виконувалися Підрядником.

За користування приміщеннями виробничого призначення Підрядник сплачував Замовнику орендну плату, відшкодовував всі витрати по опаленню, освітленню, повному ремонту і утриманню наданих приміщень, а також сплачував за користування телефоном і іншими засобами зв'язку, які належали Замовнику.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вищевказані будівельні роботи від ТОВ "Істок-Оптім", було надано суду копії довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати), актів приймання виконаних будівельних робіт, ліцензії ІДАБК у Кіровоградській обл., податкових накладних (Т. 1, арк. 34 - 65; Т. 4, арк. 26 - 27).

Разом з тим, позивачем не було надано суду проектно-кошторисну документацію, якою повинно було бути передбачено виконання робіт з будівництва приміщення котельні за адресою: м. Кіровоград, с. Нове, вул. Металургів, 2а; не надано суду виконавчих схем на виконавчі роботи, копій сертифікатів і паспортів на використані матеріали, копій накладних на використані матеріали, актів прихованих робіт, затверджених позивачем, протоколів погодження цін із позивачем, існування яких передбачено пунктом 4.2 договору підряду № 38-2107 від 21.07.2011; не надано суду доказів оплати за комунальні послуги по опаленню, освітленню, повному ремонту, утриманню, користуванню телефоном і іншими засобами зв'язку у приміщеннях для контори дільниці старшого виконавця робіт, виконавця робіт і майстра, складських приміщеннях і майданчиках складування матеріалів відкритого зберігання, виробничих, санітарно-побутових приміщеннях, внаслідок чого суд дійшов висновку, що фактично будівельні роботи за замовленням позивача ТОВ "Істок-Оптім" не виконувалися.

Також позивачем не було надано суду жодної банківської виписки або платіжного доручення на підтвердження оплати наданих ТОВ "Істок-Оптім" будівельних робіт, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити факт оплати позивачем таких робіт.

Між ТОВ "КБК" (Замовник) в особі директора Петрика Ігоря Анатолійовича та ПП "ДімБуд-Плюс" (Виконавець) в особі комерційного директора ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг № 19/1P від 19.12.2011 (Т. 1, арк. 66 - 68), предметом якого було зобов'язання Виконавця за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату автомобільні послуги, та зобов'язання Замовника оплачувати такі послуги.

Згідно п. 2.1 вказаного договору Виконавець зобов'язаний був за письмовим завданням Замовника особисто надавати останньому послуги по вивезенню будівельного сміття в строк не пізніше наступного дня з моменту отримання завдання.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вищевказані автомобільні послуги від ПП "ДімБуд-Плюс", було надано суду копії локальних кошторисів, довідок про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати), актів приймання виконаних будівельних робіт, податкової накладної (Т. 1, арк. 70 - 76; Т. 4, арк. 7 - 8).

Разом з тим, позивачем не було надано суду жодного письмового завдання, на підставі якого ПП "ДімБуд-Плюс" мали надаватися позивачу автомобільні послуги по вивезенню будівельного сміття; не надано жодних доказів існування у ПП "ДімБуд-Плюс" автомобільного транспорту, внаслідок чого суд дійшов висновку, що фактично автомобільні послуги за письмовим завданням позивача ПП "ДімБуд-Плюс" не надавалися.

Також позивачем не було надано суду жодної банківської виписки або платіжного доручення на підтвердження оплати наданих ПП "ДімБуд-Плюс" автомобільних послуг, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити факт оплати позивачем таких послуг.

Крім цього, суд звертає увагу, що позивач не надав жодних доказів повноважень ОСОБА_2, від імені якого підписані договір про надання послуг № 19/1P від 19.12.2011, додаток № 1 до нього, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати), акти приймання виконаних будівельних робіт.

Суд також звертає увагу, що надана позивачем податкова накладна від 30.12.2011 № 31 (Т. 1, арк. 76) підписана ОСОБА_3, однак з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Т. 2, арк. 175 - 176) вбачається, що керівником та підписантом від імені ПП "ДімБуд-Плюс" ОСОБА_3 був призначений лише з 28.08.2012, а взаємовідносини між позивачем та ПП "ДімБуд-Плюс" стосуються періоду з 19.12.2011 по 30.12.2011.

З наведеного вбачається, що підписи, виконані від імені комерційного директора ПП "ДімБуд-Плюс" ОСОБА_2 в копіях договору про надання послуг № 19/1P від 19.12.2011, додатку № 1 до нього, локальних кошторисах, довідках про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати), актах приймання виконаних будівельних робіт, та підпис, виконаний від імені ОСОБА_3 в податковій накладній від 30.12.2011 № 31 виконані не уповноваженими на це особами.

Між ТОВ "КБК" (Покупець) та ПП "Інтенція" (Продавець) було укладено договір № 1051 від 01.07.2011 (Т. 1, арк. 77 - 79), предметом якого було зобов'язання Продавця передати у власність Покупцю продукцію - будівельні матеріали (фарбу тощо), та зобов'язання Покупця прийняти цю продукцію та своєчасно здійснити її оплату.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вищевказану продукцію від ПП "Інтенція", було надано суду копії видаткових накладних, рахунків-фактур, актів звірки, довіреності, податкових накладних (Т. 1, арк. 81 - 108; Т. 4, арк. 20).

Разом з тим, позивачем не було надано суду жодної товарно-транспортної накладної, жодних доказів існування у ПП "Інтенція" або позивача автомобільного транспорту, яким мало відбуватися транспортування вищевказаних будівельних матеріалів, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити, звідки, куди, ким та яким транспортним засобом здійснювалося можливе перевезення вищевказаних будівельних матеріалів, та, як наслідок, суд дійшов висновку, що фактично вищевказані будівельні матеріали позивачу ПП "Інтенція" не передавалися.

Також позивачем не було надано суду жодної банківської виписки або платіжного доручення на підтвердження оплати переданих ПП "Інтенція" позивачу будівельних матеріалів, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити факт оплати позивачем такої передачі.

Між ТОВ "КБК" (Замовник) в особі директора Петрика Ігоря Анатолійовича та ПП "Етера ВК" (Виконавець) в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір поставки № 19/P3 від 19.12.2011 з додатком № 1 до нього (Т. 1, арк. 109 - 112) та договір поставки № 19/P2 від 19.12.2011 з додатком № 1 до нього (Т. 1, арк. 113 - 116), предметом яких було зобов'язання Постачальника поставити та передати у власність Покупця продукцію (товар), та зобов'язання Покупця прийняти та оплатити товар.

Згідно п. 1.2 вказаних договорів поставка товару здійснювалася партіями. Партією вважалася кількість товару, що поставлялася за однією товарно-транспортною накладною (актом прийому-передачі).

Відповідно до п. 3.1 вказаних договорів товар грузився насипом на автотранспорт.

Пунктом 4.1 вказаних договорів передбачено, що Постачальник поставляв товар за письмовою заявкою Покупця. Заявка Покупця могла бути здійснена із застосуванням телефонного /факсимільного/, поштового зв'язку або через представника Покупця.

У п. 4.3 вказаних договорів Сторонами визначено, що датою поставки кожної окремої партії товару вважалася дата, що вказана в товарно-транспортній накладній, а п. 4.4 передбачено, що доставка товару за цими Договорами здійснювалася автотранспортом на умовах EXW (склад продавця), редакція ІНКОТЕРМС 2000.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вищевказаний товар від ПП "Етера ВК", було надано суду копії видаткових накладних, податкових накладних, виписок по рахунку, довіреність (Т. 1, арк. 117 - 124; Т. 4, арк. 22).

Разом з тим, позивачем не було надано суду жодної товарно-транспортної накладної або акту прийому-передачі, за якими мав поставлятися товар партіями відповідно до п. 1.2 договорів поставки № 19/P3 від 19.12.2011 та № 19/P2 від 19.12.2011; не надано жодної письмової заявки позивача, на підставі яких ПП "Етера ВК" мало поставити позивачу відповідний товар; не надано жодних доказів існування у ПП "Етера ВК" або позивача автомобільного транспорту, на який насипом мав навантажуватися вищевказаний товар; не надано доказів існування складу ПП "Етера ВК"; не надано доказів транспортування вищевказаного товару, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити, звідки, куди, ким та яким транспортним засобом здійснювалося можливе перевезення вищевказаного товару, та, як наслідок, суд дійшов висновку, що фактично вищевказаний товар позивачу ПП "Етера ВК" не поставлявся.

Крім цього, суд звертає увагу, що позивач не надав жодних доказів повноважень ОСОБА_4, від імені якого мали бути підписані договори поставки № 19/P3 від 19.12.2011 та № 19/P2 від 19.12.2011 та специфікації до них.

Суд також звертає увагу, що договори поставки № 19/P3 від 19.12.2011 та № 19/P2 від 19.12.2011 і специфікації до них мали бути підписані ОСОБА_4 (Т. 1, арк. 111, 112, 115, 116), однак фактично містять підпис ОСОБА_3, підтвердженням чого є надані позивачем податкові накладні до вказаних договорів (Т. 1, арк. 119 - 120), які містять аналогічний підпис.

Більше того, надані позивачем податкові накладні від 20.12.2011 № 47 та від 23.12.2011 № 57 (Т. 1, арк. 119 - 120) підписані ОСОБА_3, однак з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Т. 2, арк. 32 - 33) вбачається, що керівником та підписантом від імені ПП "Етера ВК" ОСОБА_3 був призначений лише з 29.08.2012, а взаємовідносини між позивачем та ПП "Етера ВК" стосуються періоду з 19.12.2011 по 23.12.2011.

З наведеного вбачається, що підписи, виконані від імені директора ПП "Етера ВК" ОСОБА_4 в договорах поставки № 19/P3 від 19.12.2011 та № 19/P2 від 19.12.2011 і специфікаціях до них, та підписи, виконані від імені ОСОБА_3 в податкових накладних від 20.12.2011 № 47 та від 23.12.2011 № 57, виконані не уповноваженими на це особами.

Між ТОВ "КБК" (Покупець) та ПП "Арикон" (Продавець) було укладено договір № 33-11/2 від 16.06.2011 (Т. 1, арк. 125 - 127), предметом якого було зобов'язання Продавця передати у власність Покупцю продукцію - будівельні матеріали, та зобов'язання Покупця прийняти цю продукцію та своєчасно здійснити її оплату.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вищевказану продукцію від ПП "Арикон", було надано суду копії видаткових накладних, рахунків-фактур, довіреності, податкових накладних (Т. 1, арк. 129 - 181; Т. 4, арк. 21).

Разом з тим, позивачем не було надано суду жодної товарно-транспортної накладної, жодних доказів існування у ПП "Арикон" або позивача автомобільного транспорту, яким мало відбуватися транспортування вищевказаних будівельних матеріалів, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити, звідки, куди, ким та яким транспортним засобом здійснювалося можливе перевезення вищевказаних будівельних матеріалів, та, як наслідок, суд дійшов висновку, що фактично вищевказані будівельні матеріали позивачу ПП "Арикон" не передавалися.

Також позивачем не було надано суду жодної банківської виписки або платіжного доручення на підтвердження оплати переданих ПП "Арикон" позивачу будівельних матеріалів, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити факт оплати позивачем такої передачі.

Між ТОВ "КБК" (Генпідрядник) та ТОВ "Альтіус пром" (Субпідрядник) було укладено договір № 1-04/11 від 01.04.2011 з додатковими угодами до нього (Т. 1, арк. 182 - 186, 201, 213, 230, 242, 255), предметом якого було зобов'язання Субпідрядника виконати підрядні роботи у Шевченківському р-ні м. Києва (ремонт фасаду будівель згідно проектної документації) та зобов'язання Генпідрядника прийняти виконану Субпідрядником роботу згідно Акту приймання виконаних підрядних робіт і оплатити їх.

Згідно п. 1.2 вказаного договору Субпідрядник виконував роботу та здавав Генпідряднику у відповідності до його технічних завдань і проектно-кошторисної документації.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору Генпідрядник зобов'язаний був протягом трьох робочих днів з дня підписання даного Договору надати Субпідряднику погоджену і затверджену в установленому порядку проектно-кошторисну документацію.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вищевказані підрядні роботи від ТОВ "Альтіус пром", було надано суду копії договірних цін, локальних кошторисів, актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати), ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції, дозволу на початок виконання роботи підвищеної небезпеки, податкових накладних (Т. 1, арк. 187 - 200, 202 - 212, 214 - 229, 231 - 241, 243 - 254, 256 - 269; Т. 4, арк. 11, 28 - 32).

Разом з тим, позивачем не було надано суду технічні завдання та проектно-кошторисну документацію, якими повинно було бути передбачено виконання підрядних робіт у Шевченківському р-ні м. Києва, внаслідок чого суд дійшов висновку, що фактично ТОВ "Альтіус пром" підрядні роботи за договором № 1-04/11 від 01.04.2011 не виконувалися.

Також позивачем не було надано суду жодної банківської виписки або платіжного доручення на підтвердження оплати наданих ТОВ "Альтіус пром" підрядних робіт, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити факт оплати позивачем таких робіт.

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ "Істок-Оптім", ПП "Інтенція", ПП "Етера ВК", ПП "ДімБуд-Плюс", ТОВ "Альтіус пром", ПП "Арикон" ухвалою суду від 06.03.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача додаткові докази.

Дана ухвала суду отримана позивачем 11.03.2014, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 281).

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Відтак, позивачем так і не підтверджено наявності підстав для віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ - 306 550,00 грн. за період з червня 2011 року по грудень 2012 року внаслідок отримання вищевказаних послуг та товарів від ТОВ "Істок-Оптім", ПП "Інтенція", ПП "Етера ВК", ПП "ДімБуд-Плюс", ТОВ "Альтіус пром", ПП "Арикон".

З наведеного вбачається, що по взаємовідносинам з ТОВ "Істок-Оптім", ПП "Інтенція", ПП "Етера ВК", ПП "ДімБуд-Плюс", ТОВ "Альтіус пром", ПП "Арикон" відсутні належним чином оформлені первинні документи, в т.ч. податкові накладні (не відповідають вимогам ПК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV), а господарські операції, що відбулись, оформлені лише документально.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі № 2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Державної податкової служби України, за участі прокуратури м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення ТОВ "КБК" до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості наданих послуг та поставлених товарів, оформлених як придбані у ТОВ "Істок-Оптім", ПП "Інтенція", ПП "Етера ВК", ПП "ДімБуд-Плюс", ТОВ "Альтіус пром", ПП "Арикон", з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи, суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаними правочинами.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийнято оспорюване ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета" (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що і до прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

"Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного".

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необгрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в частині 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, суд дійшов до висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично відповідні послуги та товари ТОВ "Істок-Оптім", ПП "Інтенція", ПП "Етера ВК", ПП "ДімБуд-Плюс", ТОВ "Альтіус пром", ПП "Арикон" позивачу не надавалися та не поставлялися і не були використані у господарській діяльності позивача.

Відсутність доказів надання вищевказаних послуг та поставки товарів, а також використання позивачем у власній господарській діяльності вказаних послуг та товарів, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.) та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду у платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Дана ухвала суду отримана позивачем 11.03.2014, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 281).

Разом з тим, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України є обґрунтованими, а оскаржуване ППР № 50826552201 прийнятим в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України, тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування вказаного ППР задоволенню не підлягає.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "КБК" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "КБК" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КБК" решту суми судового збору у розмірі 4 384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова