Постанова № 37873221, 25.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р. Справа№ 911/4055/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Метель І.О.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленакс Україна» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2014 року (суддя Лопатіна А.В. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брок Бізнес Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленакс Україна»

про стягнення 11978,83 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Брок Бізнес Груп» звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Ленакс Україна» про стягнення 11978,83 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.01.2014 року позов був задоволений частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленакс Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брок Бізнес Групп» - 11520 грн. боргу, 21,78 грн. 3% річних та 1657, 72 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення Господарського суду Київської області скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 28.02.2014 року відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 25.03.2014 року.

Представник позивача в судове засідання на вказану дату з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час слухання скарги був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Як вбачається з позовної заяви, в 2012 році представник відповідача звернувся до офісу позивача з проханням надати підприємству митно-брокерські послуги.

19.03.2012 року представнику ТОВ «Ленакс Україна» було надано два примірники оригіналу договору доручення № 11 на проведення митно-брокерської діяльності на території України для його належного оформлення. Після телефонної домовленості та отримання електронної копії підписаного відповідачем договору доручення № 11 на проведення митно-брокерської діяльності на території України від 19.03.2012 року позивачем було виконано роботи по оформленню вантажних митних декларацій.

Оригінал примірника договору доручення № 11 на проведення митно-брокерської діяльності на території України від 19.03.2012 року позивачу не було повернуто.

Відповідно до умов договору № 11 на проведення митно-брокерської діяльності на території України від 19.03.2012 року відповідач доручає, а позивач зобов'язується: за обумовлену плату та в зазначений термін надавати послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів, що переміщаються через митний кордон України, представляти інтереси відповідача в митних органах України, надавати та отримувати необхідні документи пов'язані з митним оформленням товарів, обліком відповідача у митних органах України, сплачувати податки та митні збори та інші платежі, проводити ідентифікаційні огляди товарів відповідача, бути присутнім при митному огляді товарі; дії, пов'язані з декларуванням і митним оформленням вантажів відповідача здійснювати самостійно від свого імені за рахунок та за дорученням відповідача в порядку передбаченому цим договором та законодавством України.

Згідно з розділом 5 договору за надання послуг відповідач сплачує позивачу винагороду в сумі у відповідності до тарифів зазначених у додатку № 1 до даного договору, що є невід'ємною частиною договору; оплата послуг позивача проводиться в національній валюті України шляхом безготівкового розрахунку у вигляді 100 % передоплати на рахунок банківської установи позивача, не пізніше одного банківського дні до моменту митного оформлення ВМД; по факту виконання робіт, надання послуг, позивач в триденний термін надає відповідачу акт виконаних робіт, який є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

На виконання умов договору № 11 позивачем було виконано роботи по оформленню вантажних митних декларацій та виставлено відповідачу рахунки на оплату № 77 від 19.03.2012 року, № 113 від 30.03.2012 року та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 77 від 22.03.2012 року, № 113 від 30.03.2012 року, які містять посилання на зазначений договір, підписанні обома сторонами і скріплені печатками підприємств.

Зазначені рахунки та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) повністю сплачені відповідачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Крім того, в подальшому, позивачем було виконано роботи по оформленню вантажних митних декларацій та виставлено відповідачу рахунок на оплату № 117 від 03.04.2012 року і акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 117 від 03.04.2012 року на загальну суму 11520 грн.

Позивач стверджує, що послуги, відповідно до яких було виставлено спірний рахунок № 117 від 03.04.2012 року, були надані без здійснення відповідачем 100 % передоплати.

Факт надання послуг підтверджується копіями декларацій ВМД (форма МД-2), додатковими аркушами ВМД (МД-6), деклараціями митної вартості (форма ДМВ-3) та міжнародними товарно-транспортними накладними.

Відповідачем не було повернуто позивачу належним чином оформленого акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 117 від 03.04.2012 року на загальну суму 11520 грн. та не було здійснено оплати за надані послуги.

Як було зазначено судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні, відповідач, заперечуючи проти стягнення заборгованості за спірним рахунком, зазначав, що митно-брокерські послуги надавалися позивачем відповідачу на виконання усної домовленості, яка полягала в оформленні вантажних митних декларацій для декларування та митного оформлення транспортних засобів товарів, що переміщалися через митний кордон України; послуги надавалися без врахування умов договору, зокрема, щодо 100 % передоплати; спірного рахунку та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 117 від 03.04.2012 року на загальну суму 11520 грн. і претензії щодо сплати заборгованості за спірним рахунком та зазначеним актом він від позивача не отримував.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В матеріалах справи наявна копія рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2013 р. у справі № 911/399/13-г за позовом ТОВ «Брок Бізнес Груп» до ТОВ «Ленакс Україна» про стягнення заборгованості по договору доручення № 11 від 19.03.2012 року. Дане рішення у встановленому законом порядку не скасоване та набрало чинності.

Відповідно до вказаного рішення, судом першої інстанції було встановлено, що факт надання позивачем відповідачу митно-брокерський послуг підтверджується наявними у матеріалах справи копіями декларацій ВМД (форма МД-2), додатковими аркушами ВМД (МД-6), декларацій митної вартості (форма ДМВ-3) та міжнародних товарно-транспортних накладних.

Крім того, судом було встановлено, що позивачем не було надано суду доказів направлення/вручення відповідачу оформлених, в результаті наданих ним митно-брокерський послуг, рахунку на оплату № 117 від 03.04.2012 року та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 117 від 03.04.2012 року на загальну суму 11520 грн.

У матеріалах справи № 911/399/13-г міститься лист № 14 від 15.08.2012 року, який адресований відповідачу з вимогою про сплату існуючої заборгованості по рахунку № 117 від 03.04.2012 року у розмірі 11520 грн., проте, Господарським судом Київської області було встановлено, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження направлення або вручення зазначеного листа відповідачу позивачем суду не надано.

За таких обставин, суд першої інстанції при розгляді позову в рамках справи № 911/399/13-г, прийшов до висновку що строк (термін) виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем митно-брокерських послуг не встановлений та відповідно до вимог частини другої ст.530 Цивільного кодексу України визначається моментом пред'явлення вимоги, у зв'язку з відсутністю у матеріалах справи доказів направлення/вручення позивачем вимоги відповідачу, у останнього не настав момент виконання зобов'язання, а тому суд вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 11781,33 грн. заборгованості, з яких: 11520 грн. - основного боргу за надані послуги та 261,33 грн. - 3 % річних у вказаній справі залишив без задоволення.

Відповідно до частини другої ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У п. 2.6. роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, вказано, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Як вбачається з усього вищевказаного, господарським судом Київської області при винесенні рішення від 19.04.2013 року у справі № 911/399/13-г було встановлено факт надання позивачем відповідачу митно-брокерських послуг на суму 11520 грн. на підставі акту здачі-приймання робіт № 117 від 03.03.2012 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями декларацій ВМД (форма МД-2), додаткових аркушів ВМД (МД-6), декларацій митної вартості (форма ДМВ-3) та міжнародних товарно-транспортних накладних.

Колегією суддів не приймається до уваги твердження відповідача в апеляційній скарзі проте, що наявність рішення господарського суду Київської області від 19.04.2013 року виключає можливість розгляду даного спору в рамках справи № 911/4055/13, оскільки це є порушення норм чинного законодавства України, а саме наявність спору між тими ж самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, оскільки, як зазначалося вище, вказаним рішенням було відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що строк сплати коштів за надані позивачем відповідачеві послуги, станом на дату звернення з позовом до суду, не настав.

Як зазначав представник позивача в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги, ним після отримання рішення суду у справі №911/399/13-г була направлена відповідна претензія від 30.04.2013 року № 11 відповідачу стосовно несплачених коштів у розмірі 11520 грн., яку представником відповідача було отримано 03.06.2013 року, що підтверджується листом ТОВ «Ленакс Україна» від 03.06.2013 року № 37, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на приписи статті 530 ЦК України, відповідач мав сплатити кошти у розмірі 11520 грн. за надані позивачем митно-брокерські послуги на підставі акту здачі-приймання робіт № 117 від 03.03.2012 року у строк до 10.06.2013 р. включно.

ТОВ «Ленакс Україна» належних та допустимих доказів сплати боргу у розмірі 11520 грн. ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції не подано.

Врахувавши вищезазначені обставини, судом вірно був встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати коштів, за надані позивачем послуги на суму 11520 грн.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 11520 грн. боргу за надані позивачем послуги обґрунтовано та законно була задоволена Господарським судом київської області.

Окрім основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 458,83 грн. 3% річних за період з 03.04.2012 року по 03.07.2013 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції вірно було встановлено, що позивач помилково встановив строк протягом якого відповідачем було прострочено сплату основного боргу з 03.04.2012 року, оскільки, як зазначено вище, відповідач мав сплатити заборгованість у розмірі 11520 грн. у термін до 10.06.2013 року включно.

Перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений судом першої інстанції, колегія суддів знаходить його арифметично вірним та обгрунтованим за період з 11.06.2013 року по 03.07.2013 року, у розмірі 21,78 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брок Бізнес Груп», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленакс Україна» не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленакс Україна» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2014 року у справі № 911/4055/13- без змін.

2. Матеріали справи № 911/4055/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов