Постанова № 37871928, 13.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 березня 2014 року № 826/17773/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління охорони культурної спадщини про стягнення виплат у розмірі 92 780,44грн.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління охорони культурної спадщини (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд: стягнути з відповідача заборгованість за час прострочення при повному розрахунку при звільненні у сумі 92780, 40 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2013 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління охорони культурної спадщини про стягнення з відповідача заборгованості за час прострочення при повному розрахунку при звільненні у сумі 92780, 40 грн.

За результатом апеляційного оскарження, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року апеляційну скаргу Головного управління охорони культурної спадщини задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2013 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року адміністративну справу № 826/17773/13-а прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 24 лютого 2014 року.

У судовому засіданні 24 лютого 2014 року представник позивача підтримав в повному обсязі позовні вимоги, просив суд задовольнити їх. В обґрунтування зазначив, що у зв'язку з простроченням при повному розрахунку при звільненні, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача 92780,40 грн.

Представник відповідача у судове засідання 24 лютого 2014 року не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Мотивуючи письмові заперечення зазначив, що всі необхідні виплати, які зобов'язаний відповідач був виплатити позивачу під час звільнення було виплачено, претензій щодо розміру та строків проведення таких виплат позивачем не заявлено. В свою чергу, обов'язок проведення виплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності позивача згідно листка непрацездатності серії АБР № 395587 покладено на Фонд соціального страхування від тимчасової втрати працездатності.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, наказом Головного управління охорони культурної спадщини від 06 грудня 2011 року № 01/119-к ОСОБА_1, начальника відділу інспекції державного контролю з охорони культурної спадщини управління з питань охорони історичних ареалів Головного управління охорони культурної спадщини з 07 грудня 2011 року звільнено в порядку переведення для подальшої роботи у центральному апараті Міністерства культури України .

Пунктом 2 цього наказу вирішено здійснити розрахунок із ОСОБА_1 за фактично відпрацьований час та компенсацію за невикористані відпустки: за період роботи з 05.09.10 по 05.09.11 - 30 к. д. щорічної основної відпустки; за період роботи з 05.09.10 по 05.09.11 - 5 к. д. щорічної додаткової відпустки; за період роботи з 05.09.11 по 07.12.11 - 8 к. д. щорічної основної відпустки; за період роботи з 05.09.11 по 07.12.11 - 1 к. д. щорічної додаткової відпустки.

Позивач стверджує, що остаточний розрахунок із ним при звільнення не було проведено у день звільнення, а здійснено протягом 2011-2013 років.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В силу ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, зі змісту наведених норм законодавства можна зробити висновок про наявність у роботодавця обов'язку виплатити звільняємому працівнику, зокрема, в день звільнення всі належні останньому суми й в разі невиконання цього обов'язку та за відсутності спору з цього приводу або вирішення такого спору компетентним органом на користь працівника (повністю чи частково) - обов'язку виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, слід звернути увагу, що спір про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу вже розглядався у судовому порядку. Зокрема, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2009 року, залишеною буз змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2009 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, у справі № 5/562 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації №01/103/1-к від 04.09.2008 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади начальника відділу інспекції державного контролю з охорони культурної спадщини управління з питань історичних ареалів Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 04 вересня 2008 року за власним бажанням.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу інспекції державного контролю з охорони культурної спадщини управління з питань історичних ареалів Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації з 04 вересня 2008 року.

Стягнено з Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.09.2008 року по 28.01.2009 року в розмірі 22 627,66 гривень.

Матеріали справи свідчать, що позивач в межах адміністративної справи № 2а-9772/10/2670 просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 січня 2009 року по 31 липня 2010 року, таким чином, середній заробіток розраховується наступним чином: за 29 та 30 січня 2009 = 468,16 грн. (4 681,58 грн. / 20 робочих днів січня х 2 дні); за період з лютого 2009 року по липень 2010 року = 84 268,44 грн. (4 681,58 грн. х 18 місяців), всього 84 736,60 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2010 року у справі № 2а-9772/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 січня 2009 року по 31 липня 2010 року (включно) у розмірі 84 736,24 грн.

Позивач стверджує, що в день звільнення останній перебував на роботі, однак з ним не було проведено повного розрахунку. Розрахунки належних йому коштів по заробітній платі, в тому числі по рішенню суду, виплачувались протягом 2011-2013 років. Разом з тим, представником позивача зазначено у судовому засіданні 24 лютого 2014 року, що остаточний розрахунок із позивачем проведено 31 липня 2013 року (призначення - зарахування виплат по лікарняному листку за 10-11.2011 року).

Проте, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає, що позивач, посилаючись на статті 116,117 КЗпП України, безпідставно ототожнив поняття стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення коштів за прострочку виконання судового рішення; при цьому вказаними статтями відносини, пов'язані з виконанням судових рішень, не врегульовано.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 07 грудня 2012 року № 6104 Головне управління охорони культурної спадщини звернулось до Головного фінансового управління КМДА з проханням про надання фінансування із загального фонду бюджету КФК 010117.

Після отримання відповідного фінансування, належні позивачу грошові кошти були перераховані на його зарплатну картку, що підтверджується наданою позивачем випискою з банку «Хрещатик».

Спростовуючи доводи позивача, відповідачем повідомлено суд, що в листопаді 2011 року позивач в період з 02 листопада 2011 року по 14 листопада 2011 року перебував на лікарняному по догляду за дитиною.

Відповідно до частини 2 статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» застрахованим особам, зазначеним у частинах другій та третій статті 6 цього Закону, призначення та виплата матеріального забезпечення, а також надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, здійснюються виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем здійснення їх обліку як страхувальників.

Судом встановлено, що з метою проведення оплати витрат пов'язаних з втратою працездатності позивача, відповідач звернувся до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

19 січня 2012 року від Подільської МВД КМВ ФСС та ТПВ на розрахунковий рахунок відповідача надійшли грошові кошти для надання позивач матеріального забезпечення у зв'язку з втратою працездатності.

02 лютого 2012 року відповідач листом № 654 звернувся до позивача з вимогою повідомити реквізити банку та рахунок для перерахування належних позивачу коштів.

Зазначений лист було отримано позивачем 06 лютого 2012, про що свідчить повідомлення про вручення, копія якого міститься в матеріалах справи.

У зв'язку з ненаданням позивачем відповіді на попередній лист 05 червня 2012 року, відповідач повторно звернувся до позивача з проханням повідомити реквізити для перерахунку коштів від Фонду соціального страхування від тимчасової втрати працездатності згідно лікарняного листа від 01 листопада 2011 року серії АБР № 395587.

Листом Головного управління охорони культурної спадщини від 19 липня 2012 року № 4518 позивача повідомлено про необхідність надання розрахункових реквізитів для перерахування коштів від Фонду соціального страхування від тимчасової втрати працездатності згідно лікарняного листа від 01 листопада 2011 року серії АБР № 395587.

Банківські реквізити зарплатної картки, про які наголошував позивач відповідач мав право використовувати виключно в межах трудового договору, а після звільнення позивача стан зазначеного банківського рахунку позивача відповідачу був невідомий.

30 травня 2013 року відповідач звернувся до Міністерства культури України з листом № 066/02-1248 щодо надання останнім реквізитів гр. ОСОБА_1 для перерахування коштів по лікарняному листу від ФССТВП.

Як свідчать матеріали справи, 22 липня 2013 року позивач звернувся із заявою до відповідача про перерахунок належних йому коштів та вказав банківський рахунок для їх перерахування.

У зв'язку з цим, 30 липня 2013 року відповідачем було здійснено перерахунок грошових коштів у розмірі 1089,39 грн. (призначення зарахування виплат по лікарняному листку за 10-11.2011) позивачу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Таким чином, обов'язок проведення виплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності позивача згідно листка непрацездатності серії АБР №395587, покладено не на відповідача, а на Фонд соціального страхування від тимчасової втрати працездатності.

Всі необхідні виплати, які зобов'язаний відповідач був виплатити позивачу під час звільнення було виплачено, претензій щодо розміру та строків проведення таких виплат позивачем не заявлено.

При цьому, позивач, посилаючись на статті 116,117 КЗпП України, безпідставно ототожнив поняття стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення коштів за прострочку виконання судового рішення; при цьому вказаними статтями відносини, пов'язані з виконанням судових рішень, не врегульовано.

Таким чином, оскільки обов'язок проведення виплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності було покладено не на позивача, то положення статті 117 Кодексу законів про працю України щодо відповідальності роботодавця за несвоєчасне проведення виплат при звільненні не можуть бути застосовані.

Відтак, вимога про стягнення з відповідача заборгованості за час прострочення при повному розрахунку при звільненні у сумі 92780, 40 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник