Постанова № 37869706, 24.03.2014, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

_____________ Справа № 299/578/14-а

Номер рядка звіту 117

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2014 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі головуючого - Леньо В.В., при секретарі - Дорда Д.В., за участі позивача - ОСОБА_1, представника відповідача військової частини А1567 - Соколов Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А1567 та військової частини А0508 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Виноградівського районного суду Закарпатської області із адміністративним позовом до військової частини А1567 та військової частини А0508 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1, в період з 16.07.2010р. по 16.07.2013р. проходив військову службу за контрактом на посаді водія взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини А-1567. Під час проходження військової служби знаходився на всіх видах забезпечення. Наказом командира військової частини А-0508 від 06.06.2013 року №23 звільнений взапас за підпунктом „А„ пункту 6, статті 26 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу„ (у зв'язку із закінченням строку контракту). 16.07.2013р. наказом командира військової частини А-1567 виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Згідно ст.242 Указу Президента України « Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України» особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Однак розрахунків з позивачем проведено не було, згоди на виключення його зі списків особового складу без розрахунків позивач не давав. Таким чином порушено законне право позивача на достатнє матеріальне грошове та інші види забезпечення, гарантоване йому державою. З метою поновлення порушеного законного права, на підставі Конституції України, Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей,, Закону України „Про звернення громадян,, позивач неодноразово звертався до відповідачів та до Закарпатського прокурора з нагляду за додержання законів у воєнній сфері. Оскільки військова частина А-1567 є структурним підрозділом військової частини А-0508, прокуратурою його звернення було скеровано для розгляду та вжиття необхідних мір командиру військової частини А-0508. 25.01.2014 року позивач отримав повідомлення про розгляд його звернення, в результаті якого позивачу було відмовлено в задоволенні його вимог. Вважає дії командування військових частин А-1567 та А-0508 неправомірними з тих підстав, що на день звільнення з військової служби позивача не було розраховано по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню, а

саме: не було виплачено одноразову матеріальну допомогу за 2013 рік компенсацію за невикористані обіди та грошову компенсацію за речове забезпечення. Посилання відповідачів на те що позивач не звертався за допомогою та компенсацією є безпідставними, оскільки всі види забезпечення врегульовані законодавством України, військових статутів та контрактом про проходження військової служби. Крім того 12.07.2013року, позивач письмово звертався до командира військової частини А-1567 про виплату матеріальної допомоги та компенсації за речове забезпечення. При проведенні зі позивачем бесіди 08.05.2013 року про умови звільнення питання не ставилося. Надання довідки про розрахунок заборгованості не є обов'язком позивача, це статутний обов'язок начальників відповідних служб військової частини. Таким чином відповідачами були порушені права і свободи позивача. В зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами визнати дії відповідачів неправомірними щодо його звільнення (виключення зі списків особового складу військової частини) без проведення відповідного розрахунку; зобов'язати відповідачів поновити позивача в списках особового складу військової частини А-1567 до проведення повного розрахунку (виплати компенсацій) по всіх видах забезпечення; зобов'язати відповідачів надати до суду довідки про заборгованість позивачу по службі грошового забезпечення (невиплачена матеріальна допомога за 2013 рік), продовольчого забезпечення (компенсація за невикористані обіди), та службі речового забезпечення (грошова компенсація за не видане речове майно); та на підставі наданих довідок зобов'язати відповідачів провести нарахування та виплату позивачу - ОСОБА_1 суми заборгованості по вищевказаним видам забезпечення.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлений ним адміністративний позов, просив такий задовольнити.

Представник відповідача військової частини А1567 Соколов Д.О. в судовому засіданні, щодо задоволення адміністративного позову заперечив повністю, та подав письмове заперечення (а.с.47-49), згідно якого позовні вимоги позивача відповідач - військова частина А1567 не визнає з наступних підстав: 08 травня 2013 року з військовослужбовцем ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 236 Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» була проведена бесіда з питань звільнення з військової служби, в ході проведення бесіди йому було доведено та роз'яснено порядок та термін звільнення з військової служби, дано роз'яснення про пільги та переваги щодо матеріального забезпечення, з'ясоване ставлення ОСОБА_1 до звільнення, а саме бажання звільнитися з військової служби у запас в зв'язку із закінченням терміну контракту. Також були заслухані його прохання та побажання, а саме звільнити з військової служби у запас в зв'язку із закінченням терміну контракту. Під час проведення бесіди, претензій до порядку та терміну звільнення не було. Про все вищезазначене свідчить аркуш бесіди від 08 травня 2013 року, підписаний ОСОБА_1 особисто. 20 травня 2013 року військовослужбовцем ОСОБА_1 була подана заява на адресу командування військової частини А1567 з клопотанням про звільнення з військової служби у запас у зв'язку із закінчення терміну контракту та проханням про направлення особової справи до Іршавсько-Виноградівського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області. Відповідно до ч.1 ст.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, військовослужбовець (його особова справа) направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання після виключення його зі списків особового складу військової частини. Отже прохання військовослужбовця ОСОБА_1 про направлення особової справи до Іршавсько - Виноградівського ОРВК Закарпатської області також свідчить про бажання, на момент звільнення, виключити його зі списків особового складу військової частини А1567. 16.07.13 року наказом командира військової частини А1567 ОСОБА_1 виключений з списків особового складу військової частини А1567. Відповідно до Наказу командира військової частини А1567 від 16.07.13 року №136 ОСОБА_1 надана надбавка за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% та премію 125% посадового окладу відповідно до наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260 та наказу

Міністра оборони України від 26.02.2013 року №145 «Про бюджетну політику МОУ на 2013 рік» та виплачена щомісячна додаткова грошова винагорода в розмірі 20% місячного грошового забезпечення відповідно до постанови КМУ від 13.03.2013 року №161 «Про внесення змін до постанови КМУ від 22.09.2010 року №889» по день здачі справ та посади. Грошова допомога на оздоровлення за 2013 рік виплачена, щорічна основна відпустка за 2013 рік використана. Станом на 16.07.2013р. всі обов'язкові грошові виплати громадянину ОСОБА_1 були здійснені. Матеріальна грошова допомога не відноситься до обов'язкового грошового забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира частини. Відповідно до вимог ст.7 наказу МО України від 26.02.201З року №145 «Про бюджетну політику МО України на 2013 рік», видання наказів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється за умови наявності вільного фінансового ресурсу, після розгляду заяв військовослужбовців поданих за підпорядкованістю та прийняття по ним рішення заступниками Міністра оборони України, Начальника Генерального штабу ЗС України, командувачами видів ЗС України. Заява про виплату матеріальної допомоги від ОСОБА_1 надійшла на розгляд командиру в/ч А1567 06.08.2013 року (згідно відмітки на поштовому повідомленні, та внутрішньому реєстраційному номері заяви в діловодстві частини). ОСОБА_1 звільнений з військової служби ЗС України 16.07.2013 року, станом на 06.08.2013 року в списках військової частини А0508 не перебував а тому права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від МО України він не мав, про що командир військової частини А1567 надав на його адресу аргументовану відповідь встановленим порядком (вих.№234 від 13.08.2013 року). Позивач у своїй позовній заяві спирається на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме ст. 9 цього Закону, щодо виплати йому грошової компенсації за не отримане речове майно. Однак в останній редакції вищевказаного Закону із внесеними змінами та доповненнями в ст. 9 та в інших статтях даного Закону відсутні норми, які б передбачали грошову компенсацію за не отримане речове майно. Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року, в якому зазначено: «Призупинити дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна». Виходячи з норми даного Закону грошова компенсація замість речового майна на даний час відсутня. Разом з цим Верховний Суд України наголосив, що Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року не скасований Конституційним Судом України, неконституційним не визнаний, а тому він є чинним і діє до теперішнього часу. Дана позиція Верховного Суду України підтверджена ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 грудня 2003 року, яка була направлена до Міністерства оборони України офіційним листом. На звернення з даного питання громадянина ОСОБА_1 до командира військової частини А0508 було надано аргументовану відповідь (вих. №233 від 13.08.2013 року). Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, немає.

Представник відповідача військової частини А0508 в судове засідання не з'явився, однак подав письмове заперечення (а.с.50-52), в якому відповідач - військова частина А0508 позовні вимоги позивача не визнає повністю, обґрунтовуючи заперечення аналогічному змісту запереченню відповідача військової частини А1567.

Заслухавши сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, в період з 16.07.2010р. по 16.07.2013р. проходив військову службу за контрактом на посаді водія взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини А-1567 (а.с.9-10).

Також встановлено, що Наказом командира військової частини А-0508 від 06.06.2013 року №23 звільнений взапас за підпунктом „А„ пункту 6, статті 26 Закону України „Про

військовий обов'язок і військову службу„ (у зв'язку із закінченням строку контракту). 16.07.2013р. наказом командира військової частини А-1567 виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.18).

Встановлено, 12.07.2013року, позивач письмово звертався до командира військової частини А-1567 про виплату матеріальної допомоги та компенсації за речове забезпечення (а.с.11-16).

Так, згідно з ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

В частині 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах та свободах, визначених законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, встановлено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказала наступне.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-111 «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (Закон № 1459-1II) дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової

компенсації за неодержане речове майно.

Відповідно до ст.2 Закону України від 17.02.2000р. № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (далі - Закон № 1459-ІІІ) дію ч.2 ст. 9 Закону № 2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України від 03.11.2006р. № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" ст. 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено ст. 9-1 (у редакції, чинній до 01.01.2008р.), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення ч.2 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на момент звернення позивача щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р. № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону № 2011-XII.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.03.2013р. (справа № 21-38а13) та від 18.06.2013р. (справа №21-191а13).

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідачів провести нарахування та виплату суми заборгованості по продовольчому забезпеченні (компенсація за невикористані обіди), то така не підлягає до задоволення, оскільки згідно наданої відповідачем - військовою частиною А1927 довідки №40/1 від 21.03.2014 року, станом на 21 березня 2014 року за ОСОБА_1 заборгованість з виплати грошової компенсації за обіди відсутня (а.с.55).

Також, вимога про зобов'язання відповідачів провести нарахування та виплату суми заборгованості по службі грошового забезпечення (невиплачена матеріальна допомога за 2013 рік) не підлягає до задоволення, позаяк, заслуговують на увагу доводи заперечення відповідачів про те, що матеріальна грошова допомога не відноситься до обов'язкового грошового забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира частини. Відповідно до вимог ст.7 наказу МО України від 26.02.201З року №145 «Про бюджетну політику МО України на 2013 рік», видання наказів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється за умови наявності вільного фінансового ресурсу, після розгляду заяв військовослужбовців поданих за підпорядкованістю та прийняття по ним рішення заступниками Міністра оборони України, Начальника Генерального штабу ЗС України, командувачами видів ЗС України. Заява про виплату матеріальної допомоги від ОСОБА_1 надійшла на розгляд командиру в/ч А1567 06.08.2013 року (згідно відмітки на поштовому повідомленні, та внутрішньому реєстраційному номері заяви в діловодстві частини) (а.с. 11,12,14) ОСОБА_1 звільнений з військової служби ЗС України 16.07.2013 року, станом на 06.08.2013 року в списках військової частини А0508 не перебував а тому права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від МО України він не мав, про що командир військової частини А1567 правомірно надав на його адресу аргументовану відповідь встановленим порядком (вих.№234 від 13.08.2013 року) (а.с. 20)

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2-15,17-18, 69-71, 79, 86, 128, 158, 162-163, 167, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини А1567 та військової частини А0508 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у скороченому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В. В. Леньо