Постанова № 37868836, 26.03.2014, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

26.03.2014 справа №913/354/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О.,

за участю представників сторін: від позивача:не з'явивсявід відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луганської виробничої фірми товариства з обмеженою відповідальністю «Контур-Дельта», м. Луганськ на рішення господарського судуЛуганської області від20.02.2014р. по справі№ 913/354/14 (суддя: Москаленко М.О.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери», м. Київ до Луганської виробничої фірми товариства з обмеженою відповідальністю «Контур-Дельта», м. Луганськ простягнення 37' 399,07 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери» (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Луганської виробничої фірми товариства з обмеженою відповідальністю «Контур-Дельта» (далі - «Відповідач») 58' 399,07 грн., яка склалась з: 21' 000,00 грн. - основного боргу, 10' 198,58 грн. - пені, 27' 200,49 грн. - 36% річних.

17.02.2014р. з посиланням на те, що сума основного боргу у розмірі 21' 000,00 грн. Відповідачем була оплачена платіжним дорученням № 82 від 31.01.2014р. - Позивач звернувся до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог, якою просив стягнути з відповідача 10' 198,58 грн. - пені, 27' 200,49 грн. - 36% річних. Втім, місцевий господарський суд, пославшись на те, що зазначена заява «…не підлягає прийняттю до розгляду…» - розглянув спір в межах первісно заявлених вимог..

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.02.2014 року у справі № 913/354/14 позовні вимоги були задоволені частково, стягнуто з відповідача 10' 198,58 грн. - пені, 27' 200,49 грн. - 36% річних. В решті вимог провадження у справі було припинено на підставі приписів п. 11 ст. 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким «…справу направити для розгляду по суті до господарського суду першої інстанції…».

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясуванні та досліджені докази, та обстави справи, які мають значення для справи, а наслідком є невірно зроблені висновки. Зокрема, скаржник стверджує, що місцевий господарський суд не врахував, що відповідачем було узгоджено з позивачем відстрочення платежу листами №1041 від 16.10.2013р. та №1249 від 16.12.2013р..

Сторони були належним чином повідомленні про дату, час та місце слухання справи, у судове засідання не з'явилися, поважність не явки не повідомили.

Позивач надіслав відзив, у якому звернувся до суду з проханням рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України фіксація судового процесу технічними засобами здійснена не була, складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним частково з порушенням норм процесуального права. Відтак - апеляційну скаргу - такою, що не підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 01.10.2012р. між сторонами у справі укладено договір поставки № 011012, (далі - «Договір», а.с. 11 - 13), у якому Позивач виступив, як Постачальник товару, Відповідач - як Покупець цього товару.

Предмет Договору передбачає, що Постачальник зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити на умовах передбачених Договором товар (партію Товару) у кількості, асортименті та по цінах вказаних у накладних на відпуск Товару, які є невід'ємною частиною Договору (п.п.1.1 п.1 Договору).

Відповідно до п.п.3.1.п.3 Договору, ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та вказується у видатковій накладній, яка підписується Сторонами.

За п.п.5.1 п.5 Договору, розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100% вартості у безготівковому порядку на рахунок Постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому передачі і тому подібне). Поставлений товар повинен бути сплачений Покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.

Приймання покупцем кожної партії Товару по кількості і якості здійснюється відповідно Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і Товарів народного споживання по кількості від 15.06.65п. № П-6 і Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і Товарів народного споживання по якості від 25.04.66 № П-7, в частині , що не суперечить чинному законодавству (п.п.6.1 п.6 Договору).

Підпунктом 6.2 п.6 Договору встановлено, що підписання накладної Покупцем (його представником) свідчить про приймання ним товару (партії товару) за якістю і кількості без зауважень.

Підпунктом 7.2 п.7 Договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати товару він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. У разі прострочення оплати більше ніж на 3 календарних дні відповідач зобов'язаний сплатити відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36% річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Відповідно до п.п.10.1 п.10 Договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2014р.

Всі зміни і доповнення до Договору дійсні лише за умови оформлення їх у письмовій формі і підписання обома сторонами (п.п.10.2 п.10 Договору).

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 21' 000,00 грн. на день звернення з позовною заявою та додаткових нарахувань у вигляді пені (неустойки) у сумі 10' 198,58 грн., як підстави забезпечення виконання зобов'язання і 36% річних у сумі 27' 200,49 грн., як наслідок порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - «ЦК України»), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Донецький апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором поставки, тому спірні відносини, регулюються главою 30 розділом 1 Господарського кодексу («ГК») України (ч.6 ст. 265 ГК України) та главою 54 розділом 1 Цивільного кодексу («ЦК») України.

Приписи статті 265 ГК України встановлюють, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписи п.6 ст. 265 ГК України встановлюють, що реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини 1, 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Приписи ч.1 ст. 693 ЦК України зазначають, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частини 1,2 ст. 538 ЦК України встановлює, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Як вбачається з матеріалів справи та Відповідачем належними доказами не спростовується, за видатковою накладною № БП-0002767 від 28.08.2013р. (а.с. 14) Позивачем Відповідачеві поставлений обумовлений договором товар на суму 352' 068,75 грн., в порушення п.п.5.1 п.5 договору остання не була внесена на розрахунковий рахунок позивача шляхом попередньої 100% оплати. Отриманий товар відповідачем оплачувався частинами. Станом на дату звернення позивача до суду з позовом, заборгованість відповідача складала 21' 000,00 грн.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Твердження відповідача про узгодження з позивачем відстрочення платежу не знайшли свого підтвердження, адже листи № 1041 від 16.10.2013р. та № 1249 від 16.12.2013р. (а.с.21-22) зі сторони позивача не підписувалися, як і не надавались погоджувальні листи-відповіді на ці пропозиції.

Отже, саме день отримання товару, який відповідно до умов договору є датою підписання видатковою накладної - 28.08.2013., є датою для здійснення розрахунків між сторонами. З 29.08.2013р. починається період прострочення зобов'язання.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За ст.. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як свідчать надані до суду документи, у Відповідача перед Позивачем виникли саме грошові зобов'язання, які регулюються нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Частина шоста статті 232 ГК України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

З урахування вище наведеного, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо правомірності вимог Позивача пені у сумі 10' 198,58 грн. та 36% річних у сумі 27' 200,49 грн.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу в частині, що стосується стягнутої суми.

Як зазначено у рішенні, місцевий господарський суд визнав заяву Позивача про зменшення розміру позовних вимог такою, що «…не підлягає прийняттю до розгляду…». Такої думки суд дійшов через те, що наслідком повного задоволення відповідачем однієї з позовних вимог є «…не її зменшення, а її відсутність…», що зумовлює припинення провадження у справі в цій частині згідно приписів пп.11 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Однак, цей висновок та ці процесуальні дії з боку місцевого господарського суду колегія апеляційного господарського суду вважає такими, що суперечать нормам ГПК України та - не узгоджуються з принципом диспозитивності, закладеним у ст. 22 ГПК України.

За принципом диспозитивності, закладеним у приписах ст. 22 ГПК України, позивач у судовому процесі має на власний розсуд розпоряджатися наданими йому процесуальними правами. Зокрема - наділений правом до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог. При цьому під «розміром позовних вимог» щодо позовів про стягнення коштів слід розуміти усю суму позову (основний борг, неустойка, річні, інфляційні, тощо), первісно визначену у позовній заяві. За тим-самим принципом, суд не вправі власноруч тлумачити їх зміст відповідної заяви.

Частина 6 зазначеної норми ГПК України наділяє суд правом не приймати зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Таким чином, за диспозицією даної норми господарський суд в будь-якому випадку має розглянути відповідну заяву Позивача про зменшення і, при наявності підстав вважати, що таке зменшення суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси - відмовити у прийнятті зменшення. Правом не прийняття такої заяви до розгляду суд не наділений.

Як вбачається з матеріалів справи, на день звернення позивача з позовною заявою до суду за Відповідачем існувала спірна заборгованість Позивачу у сумі 21' 000,00 грн. Під час розгляду справи платіжним дорученням № 82 від 31.01.2014р. (а.с.59) Відповідач оплатив цю суму Позивачу. За таких умов останній, користуючись приписами ст. 22 ГПК України, мав повне право зменшити розмір позовних вимог на суму, добровільно сплачену Відповідачем.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд аж ніяк не обґрунтував яким чином зменшення Позивачем розміру позовних вимог суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Судова колегія в діях Позивача таких порушень не вбачає.

Таким чином, звернення позивача з заявою про зменшення розміру позовних вимог є цілком правомірним та обґрунтованим правом позивача таке зменшення має бути прийнятим судом, у зв'язку з чим розгляд у даній справі повинен розглядатися у межах зменшених вимог. За таких умов, припинення провадження у справі в часині суми 21' 000,00 грн. є неправомірним порушенням місцевим судом норм процесуального права, що призвело до прийняття частково неправильного рішення, яке в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Луганської виробничої фірми товариства з обмеженою відповідальністю «Контур-Дельта» - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2014 року у справі № 913/354/14 в частині припинення провадження у справі - скасувати.

Викласти абзац 1 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «…Позов задовольнити…»

Абзац 3 резолютивної частини рішення - виключити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В. Зубченко О.О.Радіонова

Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ГСЛО; 1 - ДАГС