Рішення № 37868537, 19.03.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2014 р. Справа № 914/4361/13

Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів Петрашко М.М. (головуючий), Кітаєва С.Б., Кидисюк Р.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач", м.Запоріжжя

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод", м.Львів

про стягнення 3 661 894,23 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Літовченко Г.В. - представник (довіреність №35/13 від 14.11.2013р.); Кожушко С.В. - представник (довіреність №35/17 від 20.12.2013р.);

від відповідача Ільків В.В. - юрисконсульт відділу юридичного забезпечення та аналітики (довіреність №3867 від 26.12.2013р.); Фурик А.Я. - начальник відділу юридичного забезпечення та аналітики (довіреність №3866 від 26.12.2013р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали. Запис розгляду судової справи за клопотанням відповідача здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг". В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Публічним акціонерним товариством "Запорізький завод "Перетворювач" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод" про стягнення 3 605 504,00 грн., з яких 3 332 240,00 грн. - основний борг, 55 322,61 грн. - 3% річних та 217 941,39 грн. - пеня. Згідно із заявою про збільшення розміру позовних вимог до стягнення заявлено 3 661 894,23 грн., з яких 3 332 240,00 грн. - основний борг, 75 042,15 грн. - 3% річних та 254 612,08 грн. - пеня.

Ухвалою суду від 21.11.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 11.12.2013р. Ухвалою суду від 11.12.2013р. розгляд справи відкладено на 15.01.2014р. Ухвалою суду від 15.01.2014р. продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 28.01.2014р. Ухвалами суду від 28.01.2014р. призначено колегіальний розгляд справи та відкладено її розгляд на 19.02.2014р. В судовому засіданні 19.02.2014р. оголошено перерву до 19.03.2014р.

Представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задоволити повністю з підстав викладених у позовній заяві та у заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача подав клопотання (від 19.03.2014р. вх.№12016/14) про долучення до матеріалів справи довідки №665 від 19.03.2014р. та Постанови Вищого господарського суду у справі №14/158 від 28.02.2006р. Представники відповідача зазначили, що відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення 2 672 000,00 грн., а також пені і 3% річних на відповідну суму пораховану протягом 6 місяців від основної суми боргу. В задоволенні решти позовних вимог представники відповідача просили відмовити з підстав викладених у поданому відзиві.

Даний спір розглядається судом з врахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-

встановив:

19.10.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Запорізький завод "Перетворювач" (надалі - продавець) та Приватним акціонерним товариством "Львівський локомотиворемонтний завод" укладено договір поставки (продажу) №56/9-12844 відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити у власність покупця товар, в асортименті, в кількості, в строки за цінами і з якісними характеристиками, погодженими сторонами в даному договорі і в специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п.2.1. договору вартість товару, який передається відповідно до умов даного договору складає 3 960 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 660 000,00 грн.

Згідно із п.5.1. договору покупець зобов'язується до 25.10.2012р. перерахувати на рахунок продавця авансовий платіж в розмірі 50% вартості товару, що складає 1 980 000,00 грн., в тому числі ПДВ 330 000,00 грн., першої і другої партій товару, який постачається.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що остаточну оплату в розмірі 50% вартості кожної партії товару покупець здійснює протягом 5 днів після отримання повідомлення від продавця про готовність відвантажити товар, що поставляється.

При перерахуванні грошових коштів за відвантажений товар продавцем в графі «призначення платежу» покупець вказує повну інформацію, а саме номер і дату даного договору, найменування товару, номер замовлення, номер і дату рахунку (пункт 5.6. договору).

25.10.2012р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 про зміну і доповнення договору поставки №56/9-12844 від 19.10.2012р., відповідно до якої сторони домовились п.5.1. договору викласти в наступній редакції: «замовник здійснює оплату протягом 30 календарних днів з моменту поставки». Пункт 5.2. договору відповідно до вказаної додаткової угоди №1 сторони дійшли згоди видалити з тексту договору, а пункти 5.3.-5.6. вважати пунктами 5.2.-5.5.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору відповідачу було поставлено товар на загальну суму 3 960 000,00 грн., а саме 12 шт. перетворювачів, однак відповідач здійснив лише часткові оплати за поставлений йому товар, чим порушив умови договору. Як стверджує позивач неоплаченим залишився товар на загальну суму 3 332 240,00 грн.

Відповідно до п.7.2. договору у випадку порушення строків оплати товару, передбачених договором, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент порушення обов'язку, від вартості неоплаченого в строк товару, за кожен день прострочки. Крім того, продавець має право затримувати поставку товару на відповідну кількість днів прострочки оплати.

Отже на підставі п.7.2. договору позивач нарахував відповідачу 254 612,08 грн. пені

Крім того, позивч на підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 75 042,15 грн. 3% річних.

Отже загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути на його користь з відповідача становить 3 661 894,23 грн., з яких 3 332 240,00 грн. - основний борг, 75 042,15 грн. - 3% річних та 254 612,08 грн. - пеня.

Однак відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує наявність у нього заборгованості в розмірі 3 332 240,00 грн., оскільки відповідач стверджує, що ним були здійснені часткові оплати на загальну суму 1 288 000,00 грн. В підтвердження здійснення часткових оплат

відповідач долучив наступні докази: платіжне доручення №8219 від 20.11.2012р. на суму 100 000,00 грн., платіжне доручення №8341 від 23.11.2012р. на суму 80 120,00 грн., платіжне доручення №852 від 20.02.2013р. на суму 38 000,00 грн., виписку по рахунку №260000000361 за 28.02.2013р. на суму 50 000,00 грн., виписку по рахунку №26008000000555 за 14.03.2013р. на суму 50 000,00 грн., виписку по рахунку №26008000000555 за 28.03.2013р. на суму 97 880,00 грн., виписку по рахунку №26008000000555 за 28.03.2013р. на суму 522 000,00 грн., виписку по рахунку №26008000000555 за 30.05.2013р. на суму 150 000,00 грн., виписку по рахунку №26008000000555 за 29.08.2013р. на суму 100 000,00 грн., виписку по рахунку №26008000000555 за 06.09.2013р. на суму 100 000,00 грн.

Відтак, відповідач стверджує, що розмір непогашеної заборгованості становить 2 672 000,00 грн., а не 3 332 240,00 грн.

Крім того, відповідач у відзиві стверджує, що позивачем невірно нараховано пеню та 3% річних. При цьому відповідач посилається на п.6 ст.232 ГК України, зазначаючи, що позивачем не враховано шестимісячний термін їх нарахування.

Позивач заперечує проти наданого відповідачем відзиву. Зокрема позивач надав пояснення (від 08.01.2014р. вх.№160/14) та додаткові пояснення (від 14.02.2014р. вх.№6698/14) в яких зазначає наступне.

28.03.2013р. відповідачем платіжним дорученням №1942 було перераховано позивачу 522 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата рахунку 420 від 28.11.2012р. за перетворювач ПП-ПО2ППТ-70/60/25-230/50/24 ТУЗ ИЖКМ 430051.11, який був виставлений позивачем по договору №56/9-12844 від 19.10.2012р. Проте, зважаючи на те, що у відповідача існувала прострочена заборгованість не лише за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р., а й за договором №42/2-10721 ВГТ-10/379ЮК від 22.12.2010р. в сумі 180 120,00 грн. та договором ВЗК-100/12 від 12.03.2012р. в сумі 300 000,00 грн., позивач листом від 01.04.2013р. №14/137 запропонував відповідачу зарахувати платіж, проведений платіжним дорученням №1942 від 28.03.2013р. в рахунок погашення заборгованості по цим договорам, а залишок коштів - в рахунок погашення заборгованості по договору №56/9-12844 від 19.10.2012р. та запропонував відповідачу підписати акти звірки по трьом договорам з врахуванням вищезазначеного.

Як зазначає позивач у своїх поясненнях, у відповідь на таку пропозицію позивач отримав підписані зі сторони відповідача акти звірки по всім трьом договорам, з яких вбачається, що 522 000,00 грн., перераховані платіжним дорученням №1942 від 28.03.2013р. наступним чином: 180 120,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором №42/2-10721 ВГТ-10/379ЮК від 22.12.2010р.; 300 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором ВЗК-100/12 від 12.03.2012р.; та 41 880,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р.

Отже, як стверджує позивач, відповідно до виписки по рахунку №26008000000555 за 28.03.2013р. на суму 522 000,00 грн., яку надав відповідач, в рахунок погашення заборгованості за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р. зараховано не 522 000,00 грн., а 41 880,00 грн.

Крім того, позивач в додаткових поясненнях стверджує, що відповідно до платіжного доручення №8219 від 20.11.2012р. на суму 100 000,00 грн. та платіжного доручення №8341 від 23.11.2012р. на суму 80 120,00 грн., які були долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву, сплачені суми не були зараховані в рахунок погашення заборгованості за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р. Зокрема позивач зазначає, що призначенням платежу за вищезазначеними платіжними дорученнями є рахунок №96 від 20.03.2012р., а вказаний рахунок виставлявся за договором №42/2-10721 ВГТ-10/379ЮК від 22.12.2010р., а не за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р. Отже, на думку позивача, 100 000,00 грн. та 80 120,00 грн. сплачені платіжними дорученнями №8219 від 20.11.2012р. та №8341 від 23.11.2012р. не були зараховані в рахунок погашення заборгованості за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р. Також позивач звертає увагу на те, що рахунок №96 виставлений

20.03.2012р., а договір №56/9-12844 укладений 19.10.2012р. (тобто пізніше ніж виставлений рахунок), а тому очевидно, що рахунок №96 від 20.03.2012р. не має відношення до предмету даного спору.

Крім того, позивач заперечив проти твердження відповідача, що пеня та 3% річних були нараховані невірно, зазначивши, що їх нарахування відбувалось з дотриманням норм чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи між сторонами був укладений договір поставки (продажу) від 19.10.2012р. №56/9-12844, а також додаткова угода №1 до нього.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним договором підтверджується наступними накладними: №91 від 28.11.2012р. на суму 660 000,00 грн., №2 від 23.01.2013р. на суму 330 000,00 грн., №3 від 23.01.2013р. на суму 330 000,00 грн., №13 від 28.02.2013р. на суму 660 000,00 грн., №29 від 30.04.2013р. на суму 660 000,00 грн., №34 від 17.06.2013р. на суму 660 000,00 грн. та №40 від 17.06.2013р. на суму 660 000,00 грн. Отже позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 3 960 000,00 грн.

Щодо часткових оплат здійснених відповідачем суд зазначає наступне.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що платіжне доручення №8219 від 20.11.2012р. на суму 100 000,00 грн. та платіжне доручення №8341 від 23.11.2012р. на суму 80 120,00 грн. не стосуються предмету даного спору, а суми сплачені відповідно до вказаних платіжних доручень (100 000,00 грн. та 80 120,00 грн.) не були зараховані в рахунок погашення заборгованості за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р. Так, відповідно до платіжного доручення №8219 від 20.11.2012р. на суму 100 000,00 грн. та платіжного доручення №8341 від 23.11.2012р. на суму 80 120,00 грн. призначенням платежу є «Оплата рахунку №96 від 20.03.2012р.». В матеріалах справи міститься копія рахунку №96 від 20.03.2012р., відповідно до якого оплата повинна бути здійснена за договором 42/2-10721 ВГТ-10/379ЮК.

Щодо часткової оплати в розмірі 522 000,00 грн. здійсненої відповідачем слід зазначити наступне.

Як вбачається із банківських виписок, які містяться в матеріалах справи, оплата в розмірі 522 000,00 грн. була здійснена відповідно до рахунку №420 від 28.11.2012р. Копія вказаного рахунку міститься в матеріалах справи. Відповідно до рахунку №420 від 28.11.2012р. оплата повинна бути здійснена за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р.

Однак, як зазначалося вище та як вбачається із матеріалів справи позивач листом від 01.04.2013р. №14/137 запропонував відповідачу зарахувати платіж, проведений платіжним дорученням №1942 від 28.03.2013р. на суму 522000,00 грн., в рахунок погашення заборгованості по іншим договорам, а саме по договору №42/2-10721 ВГТ-10/379ЮК від 22.12.2010р. - 180 120,00 грн. та по договору ВЗК-100/12 від 12.03.2012р. - 300 000,00 грн., а залишок коштів (41 880,00 грн.) - в рахунок погашення заборгованості по договору №56/9-12844 від 19.10.2012р. Вказаним листом від 01.04.2013р. №14/137 було також запропоновано відповідачу підписати акти звірки розрахунків по трьом вищезазначеним договорам. Даний лист підписаний головою правління ПАТ «Запоріжський завод «Перетворювач».

Слід зазначити, що зарахування платежу, проведеного платіжним дорученням №1942 від 28.03.2013р. в рахунок погашення заборгованості по вказаним договорам, і зокрема по договору №56/9-12844 від 19.10.2012р. на суму 41 880,00 грн., було вчинено позивачем не в односторонньому порядку, а саме за згодою відповідача який шляхом підписання актів звірки взаєморозрахунків прийняв пропозицію позивача зазначену в листі 01.04.2013р. №14/137, а отже вчинив дії щодо схвалення такої пропозиції.

Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків по договору №56/9-12844 від 19.10.2012р. сторони узгодили, що згідно платіжного доручення №1942 від 28.03.2013р. оплата по вказаному договору здійснюється на суму 41 880,00 грн.

Суд звертає увагу відповідача, що даний акт звірки взаєморозрахунків по договору №56/9-12844 від 19.10.2012р. підписаний не тільки головним бухгалтером але й за директора заступником голови правління Олійником В.І., який діяв відповідно до повноважень наданих довіреністю №3669 від 28.12.2012р., зі змісту якої вбачається, що він мав право укладати та підписувати не тільки акти звірки взаєморозрахунків але й такі документи, як відомості про виплату грошей, розрахункові документи, відомості закупівлі, видаткові касові документи. Наявність печатки підприємства відповідача на акті звірки є свідченням скріплення самого документа та його схвалення відповідачем.

Відповідно до клопотання про долучення документів до матеріалів справи поданого відповідачем (вх.7175/14 від 19.02.2014р.), дана довіреність долучена до матеріалів справи.

Крім того слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують наявність спору до подання позову до господарського суду щодо правомірності зарахування сторонами платежу, за платіжним дорученням №1942 від 28.03.2013р., в рахунок погашення заборгованості по всім договорам, і зокрема по договору №56/9-12844 від 19.10.2012р., чи спору щодо правомірності укладення та підписання вищезазначених документів.

Суд також звертає увагу відповідача, що відсутність спору про зарахування сторонами платежу, за платіжним дорученням №1942 від 28.03.2013р., в рахунок погашення заборгованості по всім договорам є додатковою обставиною, що підтверджує зарахування платежу в рахунок погашення заборгованості по договору №56/9-12844 від 19.10.2012р. саме на суму 41 880,00 грн.

Таким чином суд критично ставиться до доводів відповідача, що зарахування платежу, проведеного платіжним дорученням №1942 від 28.03.2013р. на суму 522 000,00 грн., було здійснено в повній сумі за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем здійснено часткові оплати в рахунок погашення заборгованості за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р. на загальну суму 627 760,00 грн.

Докази сплати відповідачем решти суми боргу за поставлений йому товар за договором №56/9-12844 від 19.10.2012р. в матеріалах справи відсутні.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 3 332 240,00 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.2. договору у випадку порушення строків оплати товару, передбачених договором, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент порушення обов'язку, від вартості неоплаченого в строк товару, за кожен день прострочки. Крім того, продавець має право затримувати поставку товару на відповідну кількість днів прострочки оплати.

Суд, перевіривши розрахунок розміру пені, дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 254 612,08 грн. пені є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Суд, перевіривши розрахунок розміру 3% річних, дійшов висновку, що позовна вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 75 042,15 грн. 3% річних є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №20147 від 07.11.2013р. на суму 68 820,00 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод" (79018, м.Львів, вул.Залізнична, 1а, код ЄДРПОУ 00740599) на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач" (69069, м.Запоріжжя, вул.Дніпропетровське шосе, 9, код ЄДРПОУ 05755571) 3 332 240,00 грн. основного боргу, 75 042,15 грн. 3% річних, 254 612,08 грн. пені та 68 820,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 24.03.2014р.

Головуючий суддя Петрашко М.М.

Суддя Кітаєва С.Б.

Суддя Кидисюк Р.А.