Ухвала суду № 378548, 21.11.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада2006 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.

суддів Білуги С. В.

Гаманка О.І.

Загороднього А. Ф.

Заїки М.М.

при секретарі Мудрицькій Ю. В., за участю представника позивача Думнова С. О. та представника відповідача Єсіної О. В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова на рішення господарського суду Харківської області від 14 липня 2005 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2005 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макфа-Україна» до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2005 року ТОВ «Макфа-Україна» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2005 року, позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова №0001322310/05 від 23.05.2004 р.

У касаційній скарзі ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14 липня 2005 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2005 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким відмовити ТОВ «Макфа-Україна» в задоволенні позову.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що 20 травня 2005 року ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова була проведена документальна перевірка ТОВ «Макфа-Україна» з питань правильності визначення задекларованих до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість за лютий 2005 року. За результатами перевірки, контролюючим органом, було складено Акт перевірки №224/23-32018768 від 20.05.2005 року. За результатами перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником податку п.п. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 та п.п. 7.3.6 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у заниженні суми податкового кредиту у лютому 2005 року на суму 94485 грн. 56 коп. У звязку із заниженням платником податку, на думку контролюючого органу, податкового кредиту, ДПІ відповідно зменшено бюджетне відшкодування по ПДВ на суму 94486 грн.

При цьому ДПІ виходила з того, що позивач у жовтні, грудні 2004 року отримав по контракту від компанії «Макфа» (Росія) товар згідно Вантажним митним деклараціям (ВМД):

№456577 від 15.10.2004 р. на суму 134499,90 грн., ПДВ 26899,98 грн.

№457753 від 23.12.2004 р. на суму 138465,10 грн., ПДВ 27693,02 грн.

№457877 від 29.12.2004 р. на суму 199462, 80 грн., ПДВ 39892,56 грн.

Судами встановлено, що позивач в період з 04 жовтня 2004 року по 28 грудня 2004 року сплатив митним органам податок на додану вартість по відповідним ВМД і в період до лютого 2005 року не скористався своїм правом на податковий кредит, тобто не зменшував свої податкові зобовязання у попередніх звітних періодах.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно послались на підпункт 7.2.7 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого у разі ввезення (імпортування) товарів документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, імпортер товару має право на податковий кредит не з часу сплати ввізного ПДВ, а з часу отримання належним чином оформленої митної декларації, що може припадати на різні податкові періоди.

Відповідно до п. 5.1 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобовязання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не надавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Судами правильно зроблено висновок, що у випадку коли право платника на податковий кредит підтверджується митними деклараціями, відображеними після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких митних деклараціях, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі митні декларації відображені у податковому обліку.

Отже, позивачем правомірно були включені до складу податкового кредиту за лютий 2005 року суми сплаченого ПДВ митним органам у розмірі 94485,56 грн. в попередні звітні періоди.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення- без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 14 липня 2005 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2005 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макфа-Україна» до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Співак В. І.

Судді Білуга С. В.

Гаманко О. І.

Загородній А. Ф.

Заїка М. М.

З оригіналом згідно суддя ГаманкоО. І.