Ухвала суду № 37853554, 13.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2200/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

13 березня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевич М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч Два" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч Два" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Світоч Два» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.04.2013 року №0001442201 та №0001452201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року в задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 статі 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами податкового органу було проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Світоч Два» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Тесей ЛТД» (далі контрагент) за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 04.04.2013 року №213/22-1/32932794, згідно з яким встановлено порушення підприємством: ч.1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону правочини, укладені між ТОВ «Світоч Два» та ТОВ «Тесей ЛТД» на загальну суму 115 650 грн. за період з 01.07.2012 по 30.09.2012; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 19275 грн., в т.ч. за серпень 2012 р. на суму 19275 грн.; п.п.139.1.1, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 20239 грн., в т.ч. у 3 кв. 2012 р. на суму 20239 грн.; п.п.1.2 п.1, п.п.2.1, п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704; п.8 розділу 3 «Порядок про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 №41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011 за №197/18935, ТОВ «Світоч Два» невірно визначено суму податкового зобов'язання. На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2012. №0005082270, яким позивачу за порушення п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201 ст. 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 78178,63 грн. з яких за основним платежем - 63192,13 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 14986,50грн.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову погодився з висновками акту перевірки відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, оскільки ці операції не підтверджено належним чином відповідними документами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач за перевіряючий період мав договірні відносини з ТОВ «Тесей ЛТД» та іншими контрагентами.

На підтвердження реальності та фактичного здійснення фінансово-господарських операцій позивачем було надано договори про надання послуг укладені з ТОВ «Тесей ЛТД» №1281/1 та 1281/2 від 01.08.2012 року.

Так, відповідно до умов договору №1281/1 про надання послуг ТОВ «Тесей ЛТД» (Перевізник) надає, а ТОВ «Світоч два» (Замовник) приймає послуги роботи автокрана.

На підтвердження виконання кожною із сторін своїх зобов'язань за вказаним договором представник позивача надав суду копію акту приймання-здачі робіт.

З вказаного акту не можливо встановити зміст та обсяг господарської операції.

Тому, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що вказаний не містять у собі відомостей, фіксування яких є основним призначенням таких актів про зміст та обсяг отриманих послуг та виконаних робіт. У звязку з цим на підставі зазначених актів неможливо визначити вартості таких робіт і послуг.

Крім того, між позивачем з вказаним контрагентом було укладено договір №1281/2 про надання послуг (роботи авто техніки, зокрема, навантаження автомобіля зерновими та перевезення).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг). Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з вказаного акту також не можливо встановити зміст та обсяг господарської операції, а також обґрунтованість оплаченої вартості.

На виконання умов договорів контрагентом позивача було виписано рахунки-фактури, податкові накладні.

Для з'ясування певних обставин, судом першої інстанції було запропоновано позивачу подати додаткові докази.

Крім того, суд першої інстанції з власної ініціативи витребувано докази, яких, на його думку, не вистачає, а саме: всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність здійснених господарських операцій, проте цих документів позивачем до суду не надано.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що представником позивача не надано суду першої інстанції пояснень щодо причин відсутності передбачених договорами товарно-транспортних накладних, заявок, листів на отримання вантажу, подорожніх листів, довіреностей на осіб, які здійснювали перевезення вантажу, договорів, актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), кошторисної документації, довідок КБ-3, наказів на призначення осіб, уповноважених вести контроль якості й приймання робіт, актів здачі-приймання документації, розпорядження директора, журналів реєстрації передрейсового огляду водіїв, змінних рапортів, книг реєстрації змінних рапортів, документів на підтвердження повноважень особи, яка здійснювала відмітку про роботу автокрана, заявок на роботу автотехніки, журналів обліку отримання продукції на склад позивача та документів на підтвердження внутрішнього переміщення товару по складу.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання - передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Фактичне не отримання та подальше не повернення товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних.

Разом з тим, колегія суддів не вважає належним підтвердженням фактичного отримання послуг від ТОВ «Тесей ЛТД» надані позивачем первинні документи, оскільки вони оформлені без дотримання вимог закону та в окремих із них відсутня точна інформація про зміст послуг, місце, час, спосіб надання послуг, кількість використаних матеріалів, що унеможливлює дослідження суті цієї господарської операції, а відтак, ці документи не можуть бути підтвердженням реальності її проведення.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з цією нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Перевезення вантажів регламентується Законом України "Про автотранспорт" та Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту від 14.10.97 за №363. Відповідно до вимог цих норм для виконання послуги укладається у письмовій формі договір автоперевезення (для одного або кількох перевезень). Перевізник та відправник вантажу за необхідності для здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні також первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів первинних документів не дають змоги встановити їх зв'язок з укладеними договорами та не підтверджують товарність угод.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази колегія суддів дійшла висновку про те, що надані представником позивача копії документів не є достатнім підтвердженням фактичного отримання послуг.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме: податкових накладних та актів приймання-передачі, наданих позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Аналогічна правова позиція наведена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч Два"- залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.