Рішення № 37852690, 26.03.2014, Харцизький міський суд Донецької області

248/10105/13-ц

2/248/614/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2014 року

Харцизький міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Сташків Н.М.

за участі секретаря судового засідання Боровко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харцизьку цивільну справу за позовом Державного підприємства «Зуївська експериментальна ТЕЦ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Державне підприємство «Зуївська експериментальна ТЕЦ» пред'явив до суду позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання в розмірі 15814,90 гривень за період з листопада 2004 року по грудень 2012 року. Зазначені позовні вимоги обгрунтовує тим, що Державне підприємство «Зуївська експериментальна ТЕЦ» є теплопостачальною організацією м. Зугрес. Відповідачі є споживачами теплової енергії, оскільки їх квартира підключена до мережі централізованого опалення. Позивач виконує свої зобов'язання з надання послуг з централізованого опалення, а відповідачі не в повному обсязі здійснюють оплату отриманої теплової енергії, у зв'язку з чим за період з листопада 2004 року по грудень 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 15814,90 грн. З цих підстав позивач просить стягнути з відповідачів зазначену заборгованість за надані послуги з теплопостачання у розмірі 15814,90 гривень та понесені судові витрати 229,40 гривень судового збору.

У судовому засіданні представник позивача Тюренков О.А. позов підтримав із викладених у позовній заяві мотивів, просить його задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідачів у солідарному порядку 15814,90 гривень заборгованості за надані послуги з теплопостачання. Також пояснив, що у 2010 році між позивачем та відповідачем ОСОБА_1, на яку відкрито особовий рахунок зі сплати надаваних позивачем послуг, укладено договір про реструктуризацію заборгованості. Однак умов цього договору вона не виконувала, у зв'язку з чим заборгованість, яка існувала станом на 01 липня 2010 року, не погашена, та за період, що слідував від зазначеної дати, по грудень 2012 року продовжувала зростати. Крім цього, представник позивача просить, зважаючи на те, що під час розгляду справи стало відомо, що відповідач ОСОБА_3 змінив прізвище з ОСОБА_3, стягнути суму заборгованості з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а не ОСОБА_3, як це зазначено в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 у судовому засіданні позов визнав частково, оскільки вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з указаним позовом, тому згідний на стягнення з відповідачів, солідарно, заборгованості за період з грудня 2010 року по грудень 2012 року.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, не повідомивши про причини неявки. Також, згідно з поданими ними заявами про вирішення питання про перегляд заочного рішення в їхній відсутності, просили після скасування заочного рішення розгляд справи проводити в їхній відсутності. За вказаних обставин суд вважає за можливе відповідно ст. 169 ЦПК України розглянути справу у відсутності відповідачів.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

Позивач Державне підприємство «Зуївська експериментальна ТЕЦ» здійснює постачання населенню теплової енергії, в тому числі в будинок АДРЕСА_1

Як слідує з довідки, виданої 27 лютого 2013 року КП «Служба єдиного замовника міста Зугрес», по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

Згідно з рішенням виконавчого комітету Зугреської міської ради від 13 червня 2001 року ОСОБА_1 призначена опікуном ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

14 серпня 2010 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, змінив прізвище з ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3, виданим 14 серпня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Харцизького міського управління юстиції Донецької області.

Як слідує з викладених у позовній заяві обставин, якими позивач обґрунтовує пред'явлені ним позовні вимоги, та пояснень у судовому засіданні представника позивача Тюренкова О.А., відповідачі, проживаючи в багатоквартирному будинку, який має централізоване опалення, та користуючись цими послугами протягом тривалого часу, підтвердили наявність між ними та виконавцем послуг фактичних договірних відносин, внаслідок яких у відповідачів виник солідарний обов'язок із оплати зазначених послуг. І тому вони повинні виконувати зобов'язання належним чином відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та на підставі ст. 68 Житлового кодексу УРСР, згідно з якою наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги, а також ст. ст. 20, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» та п. п. 20, 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, які встановлюють обов'язки споживача вносити плату за комунальні послуги щомісячно.

Однак суд не може погодитись із такими доводами представника позивача, оскільки:

Згідно з дублікатом свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 18 вересня 2007 року виконавчим комітетом Зугреської міської ради, власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, у рівних частках - по 1/4 частині квартири.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини 1 ст. 356, частини 1 ст. 357 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Як слідує із зазначеного вище дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно, частки відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 становлять по 1/4 частині квартири. Власниками інших двох часток у розмірі по 1/4 є ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Відповідно до положень ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Враховуючи, що квартира, надання послуг із теплопостачання в яку здійснюється позивачем, належить відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності по 1/4 її частині, заборгованість, що виникла за послуги з теплопостачання, підлягає стягненню з відповідачів відповідно до їх частки у праві спільної часткової власності на квартиру.

Як установлено з пояснень представника позивача в судовому засіданні, претензій до ОСОБА_8, ОСОБА_9 в позивача не має, оскільки Державне підприємство «Зуївська експериментальна ТЕЦ» не володіє даними про те, що в квартирі АДРЕСА_1 проживали чи проживають будь-які інші особи, крім відповідачів.

Відповідно до ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом з'ясовано у представника відповідача питання наявності спору між Державним підприємством «Зуївська експериментальна ТЕЦ» та ОСОБА_8, ОСОБА_9, який він у судовому засіданні заперечив та клопотання про залучення їх до участі у справі не заявляв.

За вказаних обставин суд не може вийти за межі позовних вимог та позбавлений можливості за відсутності відповідного клопотання з власної ініціативи залучати до участі у справі співвідповідачів.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за надані послуги з теплопостачання у солідарному порядку суд повинен з'ясувати правову підставу для покладення на них відповідальності саме в такому порядку.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Разом з тим судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності чотирьом особам, двоє з яких є відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 Відповідач ОСОБА_3 є членом сім'ї відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідно до вимог ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР.

Статтею 156 ЖК України передбачено, що повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Спори між ними про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку.

При цьому суд враховує, що до ІНФОРМАЦІЯ_6 року відповідач ОСОБА_3 був неповнолітньою особою і не мав обов'язку з оплати комунальних платежів за період до цієї дати. Зазначений обов'язок виник у нього на підставі ст. 156 ЖК УРСР після досягнення повноліття.

За таких обставин судом установлено, що зобов'язання відповідачів перед позивачем регулюються нормами цивільного права та ст. 156 ЖК України. При цьому представником позивача не доведено, що між відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_2 як співвласниками квартири та відповідачем ОСОБА_3 як членом їх сім'ї існує домовленість про розмір участі ОСОБА_3 у зобов'язанні з оплати послуг за теплопостачання. З огляду на викладене судом не встановлено визначених законом підстав відповідальності відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку.

Натомість, посилаючись на ст. 64 ЖК України, позивачем не враховано, що ця норма регулює відносини наймача квартири і членів його сім'ї та покладає на них солідарний обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з договору найму.

З урахуванням викладених обставин, вирішуючи позов Державного підприємства «Зуївська експериментальна ТЕЦ» у межах заявлених ним вимог і на підставі доказів сторін, суд приходить до переконання про порушення прав позивача відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які полягають у порушенні ними зобов'язань з оплати послуг з теплопостачання відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності. При цьому визначення участі ОСОБА_3 у витратах на послуги з теплопостачання у разі виникнення спору між відповідачами про розмір його участі цих витратах може бути вирішено в судовому порядку. Натомість у даному спорі ОСОБА_3 не є належним відповідачем.

Про порушення прав позивача відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд прийшов до переконання з таких підстав:

Відповідно до ст. 162 ЖК УРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 32 цього закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та п. п. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 18 вказаних Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інше.

Зазначених вимог закону відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином не виконували, оплату за надані послуги за затвердженими у встановленому порядку тарифами в період з листопада 2004 року до грудень 2012 року не здійснювали, у зв'язку з чим у них виникла заборгованість із їх оплати.

15 липня 2010 року між ДП «Зуївська експериментальна ТЕЦ» та відповідачем ОСОБА_1, на яку відкрито особовий рахунок зі сплати надаваних позивачем послуг, укладено договір про реструктуризацію заборгованості. Із зазначеного договору слідує, що станом на 01 липня 2010 року розмір заборгованості з оплати послуг централізованого опалення становив 7623 гривні 03 копійки. Сплату коштів у вказаному розмірі розстрочено на 12 місяців. Однак умов цього договору відповідачі не виконували, у зв'язку з чим заборгованість, яка існувала станом на 01 липня 2010 року, не погашена, та за період, що слідував від зазначеної дати, по грудень 2012 року продовжувала зростати.

При цьому суд не погоджується із твердженнями представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про те, що договір про реструктуризацію заборгованості укладений із порушенням вимог закону, оскільки укладений між позивачем та однією з відповідачів, хоч послугами з централізованого опалення користуються усі мешканці квартири АДРЕСА_1. Тому, зважаючи на те, що договір про реструктуризацію заборгованості укладений лише з ОСОБА_1, та відсутні відомості про те, що до відому ОСОБА_2 було доведено умови зазначеного договору, немає підстав для стягнення з нього заборгованості, про реструктуризацію якої договір підписувала ОСОБА_1

Перевіряючи зазначені доводи ОСОБА_7 суд виходить із таких міркувань:

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» для реструктуризації заборгованості громадяни укладають з підприємствами - надавачами житлово-комунальних послуг договори про щомісячне рівномірне погашення реструктуризованої заборгованості та своєчасну сплату поточних платежів за житлово-комунальні послуги, в тому числі за комунальні послуги з теплопостачання. Вимог про те, з ким саме із громадян - власниками житла, одним із співвласників чи з усіма членами його сім'ї, повинен укладатися такий договір зазначений закон не містить.

Разом з тим обов'язок оплати витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, відповідно до ст. 360 ЦК України є обов'язком кожного співвласника відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_1.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача Тюренков О.А., договір про реструктуризацію заборгованості укладений із ОСОБА_1, оскільки саме на її ім'я відкрито особовий рахунок зі сплати надаваних позивачем послуг.

За вказаних обставин суд не вбачає порушення вимог закону при укладенні договору про реструктуризацію заборгованості від 15 липня 2010 року. При цьому факт його укладення лише з ОСОБА_1, не звільняє відповідача ОСОБА_2 від виконання покладеного на нього законом обов'язку зі сплати комунальних послуг.

Як слідує з розрахунків заборгованості за надані послуги з теплопостачання, станом на 01 січня 2013 року сума основного боргу за послуги з теплопостачання за період з листопада 2004 року по грудень 2012 року за надані послуги становить 15814,90 гривень.

Аналізуючи в сукупності зазначені докази та встановлені ними обставини, суд приходить до переконання про порушення відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прав позивача, які полягають у неналежному виконанні зобов'язання з оплати послуг за надані послуги з теплопостачання.

Однак, визначаючи розмір заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідачів, з урахуванням періоду, за який вона виникла, суд не може залишити поза увагою доводів представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення з відповідачів заборгованості за період з листопада 2004 року до грудня 2010 року.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність) встановлюється тривалістю у три роки.

Змістом позовних вимог Державного підприємства «Зуївська експериментальна ТЕЦ» у справі, що розглядається, є стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з листопада 2004 року по грудень 2012 року.

Однак представник позивача Тюренков О.А. у судовому засіданні стверджував, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки цей строк переривався, про що свідчить здійснення відповідачами платежів у листопаді 2008 року, липні - жовтні та грудні 2010 року, а також упродовж 2011 - 2012 років.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

При цьому суд бере до уваги також і заперечення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 з цього приводу, зокрема про те, що платежі здійснювалися відповідачами в опалювальний період, що свідчить про здійснення ними плати за фактично отримані послуги за місяць, у якому здійснювалася відповідна оплата, а не визнання боргу перед позивачем за період з листопада 2004 року по грудень 2012 року.

Перевіряючи доводи сторін із цього приводу, зокрема доводи представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про те, що строк позовної давності пропущений та не переривався, і доводи представника позивача Тюренкова О.А. про те, що переривання строку позовної давності мало місце, суд бере до уваги такі обставини:

Виходячи зі змісту ст. 264 Цивільного кодексу України, переривання перебігу строку позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує перерву, не зараховується в строк позовної давності, і строк позовної давності після перерви починає перебіг спочатку на весь строк, передбачений законом для відповідних вимог. При цьому обставини, що переривають перебіг строку, можуть виникнути в будь-який момент до його закінчення. Таким чином переривання передбачає наявність двох строків позовної давності - до переривання та після нього, після переривання позовна давність починає перебіг заново. Отже, новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Як слідує з довідки про розрахунок заборгованості за послуги з теплопостачання у квартирі АДРЕСА_1 станом на 01 січня 2013 року (а.с. 6) та довідки про розрахунок заборгованості станом на 01 лютого 2014 року (а.с. 60), за період з листопада 2004 року по грудень 2012 року були здійснені платежі в листопаді 2008 року. При цьому за вказаний місяць було нараховано плату в розмірі 85,16 гривень, а сплачено 122,02 гривні, що перевищує розмір нарахованого за місяць платежу, а відтак свідчить про визнання боргу. Таким чином з цього моменту строк позовної давності почав свій перебіг спочатку на весь строк, передбачений законом для відповідних вимог, тобто на 3 роки. В подальшому було здійснено оплату в липні 2010 року, внаслідок чого строк позовної давності знову почав перебіг спочатку на три роки. Після цього платежі здійснювались у липні - жовтні й грудні 2010 року, у січні, березні, травні та жовтні - грудні 2011 року і в січні - березні та червні 2012 року. Тобто зі здійсненням кожного чергового платежу позовна давність переривалася і її строк обчислювався спочатку.

При цьому суд звертає увагу на те, що платежі здійснювалися в період як зимових, так і літніх місяців, тобто в неопалювальний період, коли плата за послуги з теплопостачання не нараховувалась, суми значної частини платежів істотно перевищували нарахування за поточний місяць.

Здійснення таких платежів свідчить про визнання відповідачами обов'язку зі сплати отриманих послуг з централізованого опалення, а відтак визнання ними боргу, який виник у зв'язку з неналежним його виконанням. А доводи представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про те, що відповідачі здійснювали оплату за фактично отримані послуги за місяць, у якому здійснювалася відповідна оплата, а не в рахунок погашення боргу, оскільки від позивача не надходило повідомлень про заборгованість, а також їм відомо, що строк позовної давності законом встановлено тривалістю у три роки, є безпідставними, позаяк цей строк встановлений законом для звернення особи за захистом особи за захистом порушених прав до суду, а не для звільнення боржників від виконання зобов'язань після його спливу.

При цьому суд враховує, що відповідно до частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак судом установлено, що у листопаді 2008 року, липні 2010 року та упродовж 2011 - 2012 років строк позовної давності перервався і починав свій перебіг спочатку.

При цьому представником позивача не наведено, а судом не здобуто ніяких доказів про те, строк позовної давності, починаючи з листопада 2004 року, був перерваний раніше, ніж у листопаді 2008 року.

За вказаних обставин заборгованість, яка виникла за період з листопада 2004 року по грудень 2012 року, підлягає до стягнення з відповідачів, починаючи з грудня 2008 року по грудень 2012 року.

Виходячи з наданої представником позивача в судовому засіданні довідки про розрахунок заборгованості за послуги з теплопостачання у квартирі АДРЕСА_1 станом на 01 лютого 2014 року, її розмір за вказаний період становить 12660,69 гривень, у тому числі:

за грудень 2008 року - 465,80 гривень,

з січня по грудень 2009 року - 2444,16 гривень,

з січня по грудень 2010 року - 3414,17 гривень, з яких оплачено 888,38 гривень,

з січня по грудень 2011 року - 3790,78 гривень, з яких оплачено 309,92 гривень,

з січня по грудень 2012 року - 4623,31 гривень, з яких оплачено 879,23 гривень.

Досліджуючи зазначену довідку (а.с. 60), суд звертає увагу на наявні розбіжності у нарахуванні плати за січень 2009 року, розмір якої згідно з даними, відображеними у цій довідці, становить 1390 гривень, а згідно з довідкою про розрахунок заборгованості за послуги з теплопостачання у квартирі АДРЕСА_1 станом на 01 січня 2013 року (а.с. 6) розмір нарахованої плати за січень 2009 року становить 440,29 гривень. Однак зазначені суперечності в ході судового розгляду усунені, оскільки, як пояснив представник позивача, у довідці про заборгованість станом на 01 лютого 2014 року (а.с. 60) у нарахування за січень 2009 року включено розмір заборгованості в розмірі 950,30 гривень, який виник за період 2004 - 2005 років, що підтверджується витягом із особового рахунку ОСОБА_1 З цих підстав суму заборгованості за період з грудня 2008 року по грудень 2012 року судом обчислено без урахування суми в розмірі 950,30 гривень, яка виникла за період 2004 - 2005 років.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини та досліджені докази, суд приходить до переконання, що позов Державного підприємства «Зуївська експериментальна ТЕЦ» підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення із відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з грудня 2008 року по грудень 2012 року в розмірі 12660,69 гривень пропорційно до розміру своєї частки у праві спільної часткової власності у квартирі АДРЕСА_1, тобто по 3165,17 гривень з кожного.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає до стягнення в користь Державного підприємства «Зуївська експериментальна ТЕЦ» 229 гривень 40 копійок понесеного судового збору, порівну, по 114 гривень 70 копійок з кожного.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 256, 264, 267, 322, 356, 360, 509, 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 р., ст. ст. 156, 162 Житлового кодексу Української РСР, керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213, 215, ч. 1 ст. 294, ч. 1 ст. 296 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки х. Павлівка, Амвросіївського району Донецької області, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, яка проживає АДРЕСА_1, в користь Державного підприємства «Зуївська експериментальна ТЕЦ» (86783, м. Зугрес, вул. Станційна, 1, р/р 260093031347 у філії ДОУ ВАТ «Державний ощадбанк», ЄДРПОУ 04623778) заборгованість за надані послуги з теплопостачання в розмірі 3165 гривень 17 копійок та 114 гривень 70 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця п. Хухтерву, Сартавальського району, Карелія, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2, який проживає АДРЕСА_1, в користь Державного підприємства «Зуївська експериментальна ТЕЦ» (86783, м. Зугрес, вул. Станційна, 1, р/р 260093031347 у філії ДОУ ВАТ «Державний ощадбанк», ЄДРПОУ 04623778) заборгованість за надані послуги з теплопостачання в розмірі 3165 гривень 17 копійок та 114 гривень 70 копійок судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Харцизький міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя