Рішення № 37851991, 13.03.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №474/1011/13-ц 13.03.2014 13.03.2014 13.03.2014

Провадження №22-ц/784/866/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/784/866/14 Головуючий у першій інстанції Фасій В.В.

Категорія 55 Доповідач апеляційного суду Мурлигіна О.Я.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 березня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання Рудніку Є.М.

за участю:

позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія

«Автофінанс»

на рішення

Врадіївського районного суду Миколаївської області від 27 січня 2014 року

за позовом

ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача та застосування наслідків нікчемного правочину,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» (далі- ТОВ «Лізінгова компанія Автофінанс», товариство, Лізінгова компанія) про застосування наслідків нікчемного правочину укладеного між ним та відповідачем 14 листопада 2013 року, а саме стягнення 70700 грн. сплачених за договором фінансового лізінгу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_3 вказував, що договір з додатками до нього є нікчемним, оскільки за договором придбавався трактор МТЗ 892, у зв'язку з чим, договір повинен був нотаріально посвідченим. Всупереч закону договір укладено в простій письмовій формі. Крім того, договір містить несправедливі умови. Так, за умовами договору товариство залучає 50 % предмету лізінгу, і це відноситься до фінансових послуг, які за Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законом України «Про фінансовий лізінг» можуть здійснюватися лише при наявності відповідної ліцензії. Такої ліцензії товариство не мало. У зв'язку з чим, діяло незаконно. Такими незаконними діями, на думку позивача, порушено його право споживача. Відповідач приховав інформацію про відсутність ліцензії та відсутність умов для укладення договору. Тим самим лізингова компанія проявила нечесну підприємницьку діяльність, та ввело його в оману, оскільки при наявності достовірної інформації він би не уклав договір.

За такого правочин в силу ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є недійсним.

Оскільки за законом договір, неналежно посвідчений та укладений з застосуванням нечесної підприємницької діяльності є нікчемним, то з відповідача за нікчемним договором слід стягнути всі сплачені суми по договору.

Рішенням Врадіївсього районного суду Миколаївської області від 27 січня 2014 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізінгова компанія Автофінанс» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, висновки суду про необхідність отримання ліцензії на здійснення фінансових операцій та укладення договору в неналежній формі суперечать закону та положенням договору.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 14 листопада 2013 року позивач уклав з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" договір фінансового лізингу № 008833 з трьома додатками до нього.

Відповідно до умов договору фінансового лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - трактор МТЗ 892, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, вартістю 160 000 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця та придбається ним на своє ім'я за договором купівлі-продажу у продавця (п.1.5 договору).

Пунктами 1.7, 1.8 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50 % від вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору, 10% від вартості предмету лізингу та комісії за передачу предмета лізингу, 3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку № 1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

14 листопада 2013 року позивач сплатив ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" 70000 грн. та 700 грн. комісії банку (а.с. 20).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, їх доведеності та обґрунтованості. Свій висновок суд обґрунтував тим, що договір фінансового лізингу, укладений між позивачем та ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" є нікчемним з підстав визначених положеннями ч. 1, п. 5 ч. 2, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", як такий, що укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики та з підстав визначених ч. 1 ст. 220 ЦК України, так як він нотаріально не посвідчений. Крім того, товариство застосувало нечесну підприємницьку діяльність. Оскільки не повідомив позивача про відсутність у нього ліцензії, яка є обов'язковою для здійснення фінансових послуг. Крім того суд вважав, що договір є нікчемним у зв'язку з тим, що не дотримано вимог закону про обов'язкову його нотаріальну форму.

Проте, з такими висновками погодитися не можна.

Законом України від 02 червня 2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (введено в дію з 09 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" та доповнено п. 11-1, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган) (далі - Нацкомфінпослуг), затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження від 09 жовтня 2012 року №1676 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах") (далі - Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах.

З аналізу Ліцензійних умов слід зробити висновок про те, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг.

Згідно з п. 1.2 ч. 1 Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Як убачається з наведеного, законодавець розрізняє ознаки, що застосовуються до поняття "пірамідальна схема" та "придбання товарів у групах". Якщо перше є порушенням законодавства, то друге, за умови отримання відповідного дозволу та дотримання всіх встановлених вимог, є легітимною підприємницькою діяльністю.

Такий висновок ґрунтується на головній ознаці відсутності "пірамідальної схеми" згідно з п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" - це товарність схеми, тобто передбачення надання споживачу товару в обмін на внесені ним кошти.

Так, за схемою придбання товарів у групах придбання товарів для кожного споживача (крім останнього) відбувається, у тому числі й за рахунок внесків інших учасників. Різниця між споживачами-учасниками є тільки в часі одержання товару кожним із них, оскільки в кінцевому підсумку товар одержать усі учасники, навіть ті, які фінансово були найменш "активними", за умови виконання ними умов договору.

Отже, якщо укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний (у тому числі закріплює відповідні права та обов'язки сторін), то до такого правочину не може бути застосовано визначення "пірамідальної схеми".

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року № 6-40цс13 у справі за позовом про визнання угоди недійсною, відшкодування майнової та моральної шкоди, яка, відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про нікчемність договору через невідповідність укладеного договору Закону України "Про захист прав споживачів" є необґрунтованим.

Відповідно до п 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідач надав в судове засідання відповідь Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09.08.2013 року за № 583116-8, з якої вбачається, що здійснення діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу не потребує ліцензування ( а.с. 45).

За такого є безпідставними і висновки суду про необхідність ліцензування послуг з фінансового лізінгу. Ці висновки суперечать ст. 34 Закону .

Є помилковими висновки суду щодо нікчемності правочину внаслідок неналежної його форми.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частиною 3 ст. 806 ЦК України зазначається, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

У частині 1 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено форму договору фінансового лізингу: "Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі".

Отже твердження позивача та висновки суду першої інстанції про нікчемність укладеного договору у зв'язку з недотриманням сторонами нотаріальної форми договору - недотримання норм ч. 2 ст. 799 ЦК України є помилковим та таким, що суперечать викладеним вище вимогам закону.

Так, вказана норма регулює окремий вид цивільно-правових відносин - найм (оренда) транспортного засобу (параграф 5 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору фінансового лізингу застосовуються лише загальні положення про найм (оренду). Норми загальних положень про найм (оренду) викладені виключно в параграфі 1 глави 58 ЦК України.

Застосування до фінансового лізингу норм, що регулюють окремі види найму (оренди), чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, посилання позивача на ч. 2 ст. 799 параграфу 5 ЦК України є помилковими.

Окрім цього, відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Викладене свідчить про обґрунтованість апеляційної скарги.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що рішення необхідно скасувати у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України та ухвалити нове рішення, про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» задовольнити.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 27 січня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача та застосування наслідків нікчемного правочину відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий: Судді: