Постанова № 37850923, 20.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2014 р. Справа№ 927/1469/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Тарасенко К.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Шалівського В.О.

за участю представників

від позивача: Рябчук С.В. - дов. від 02.01.2014 року № 10

від відповідача: не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства „Валентина" на рішення господарського суду Чернігівської області від 04.12.2013 року

у справі № 927/1469/13 (суддя Книш Н.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Облтеплокомуненерго" (м. Чернігів)

до Приватного підприємства „Валентина" (смт. Варва Чернігівської області)

про стягнення 2 121 грн. 41 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Чернігівської області звернулося Публічне акціонерне товариство „Облтеплокомуненерго" з позовом до Приватного підприємства „Валентина" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги в сумі 1 058 грн. 80 коп., пені в сумі 1 053 грн. 50 коп., 3% річних в сумі 9 грн. 11 коп.

Рішенням від 24.12.2013 року господарський суд Чернігівської області позов задовольнив частково. Стягнув з ПП „Валентина" на користь ПАТ „Облтеплокомуненерго" 1 058 грн. 80 коп. боргу, 38 грн. 43 коп. пені, 9 грн. 11 коп. 3% річних, 1 720 грн. 50 коп. судового збору. В решті позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду Приватне підприємство „Валентина" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013 року по справі № 927/1469/13 повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 року апеляційна скарга ПП „Валентина" була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 927/1469/13 у судовому засіданні за участю представників сторін.

Розпорядженням секретаря судової палати від 20.02.2014 року склад судової колегії змінювався.

В судове засідання 20.03.2014 року повноважні представники відповідача не з'явилися. Відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, яке після обговорення судова колегія відхилила, оскільки за час перебування його представника за кордоном закінчується строк розгляду справи, в попереднє судове засідання відповідач не направив своїх представників, а як юридична особа, яка не здійснює своє представництво особисто, не надав суду доказів поважності не направлення іншого представника в судове засідання.

В судовому засіданні 20.03.2014 року представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечувала.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

13.12.2006 року Відкрите акціонерне товариство „Облтеплокомуненерго" (виробник), новим найменуванням якого є Публічне акціонерне товариство „ Облтеплокомуненерго", та Приватне підприємство „Валентина" (споживач) уклали договір на постачання теплової енергії № 39-0012, відповідно до умов якого виробник бере на себе зобов'язання виробляти, транспортувати та постачати споживачу теплову енергію для підігріву води, опалення, а споживач зобов'язується сплачувати виробнику за надані послуги за встановленими тарифами в терміни та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 2.1 договору від 13.12.2006 року № 39-0012 теплова енергія постачається споживачу для об'єктів, перерахованих у додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору на опалення, гаряче водопостачання та технологічні потреби.

У додатку № 1 до договору сторони визначили, що опалювальний об'єкт знаходиться в смт. Ладан, вул.Миру,75, аптека площею 98,4 кв.м.

Окрім того, до вказаного договору сторонами було укладено додаток № 3 „Річна потреба теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання".

Відповідно до п.2.3 договору від 13.12.2006 року № 39-0012 постачання теплової енергії для опалення здійснюється в опалювальний період, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування, виходячи з кліматичних умов.

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору на постачання теплової енергії від 13.12.2006 року № 39-0012, якими вносилися зміни, доповнення, а саме: додаткова угода від 16.04.2007 року, додаткова угода від 21.10.2007 року, додаткова угода від 07.10.2009 року, додаткова угода від 01.02.2012 року.

Відповідно до п. 1.1 договору від 13.12.2006 року № 39-0012 (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009 року) виробник бере на себе зобов'язання виробляти, транспортувати та постачати споживачеві (відповідачу у справі) теплову енергію у вигляді (необхідне підкреслити): опалення, постачання гарячої води, а споживач зобов'язується сплачувати виробникові за надані послуги за встановленими тарифами/двоставковими тарифами в терміни та на умовах, передбачених договором.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до п. 11.1 договору від 13.12.2006 року № 39-0012 (в редакції додаткової угоди від 21.10.2007 року) він діє до 15.04.2008 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим з дня збігу попереднього терміну його дії на наступний річний термін, якщо протягом останнього місяця дії договору від жодної зі сторін не надійшло заяви про відмову від нього.

Відповідно до п. 11.2 договір припиняє свою дію у випадках: 1) за взаємною згодою сторін щодо його припинення; 2) відповідно до п. 10.4 та п. 11.1 договору; 3) за рішенням господарського суду; 4) ліквідації обох або однієї зі сторін без відносин правонаступництва; 5) зміни власника об'єкту теплоспоживання після укладання договору з новим власником.

Як свідчать матеріали справи та не заперечують сторони, відповідачем направлено позивачу лист від 29.04.2013 року вих. № 10, в якому відповідач просив розірвати договір від 13.12.2006 року № 39-0012 на постачання теплової енергії ПП „Валентина". Вказаний лист отриманий позивачем 07.05.2013 року, що підтверджується відміткою ПАТ „Облтеплокомуненерго" від 07.05.2013 року за вх. № 1449.

Листом від 03.06.2013 року № 1248 позивач не надав згоду відповідачу щодо розірвання договору від 13.12.2006 року № 39-0012, зазначивши, що його дія розповсюджується до 10.10.2013 року.

Враховуючи, що відповідно до умов п. 11.1 договору від 13.12.2006 року № 39-0012 (в редакції додаткової угоди від 21.10.2007 року) ані позивачем, ані відповідачем протягом останнього місяця дії договору не подано заяви про відмову від нього, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що строк дії договору на постачання теплової енергії від 13.12.2006 року № 39-0012 було продовжено відповідно до 15.04.2013 року, в подальшому - продовжено до 15.04.2014 року.

У ч. 1, ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався своїм правом відмови від договору у порядку та у строки безпосередньо передбачені у договорі від 13.12.2006 року № 39-0012; відповідач не звертався до суду з позовом про розірвання договору; між сторонами не досягнуто згоди щодо припинення дії договору.

Частиною 1 ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

У п. 3.2.21 договору від 13.12.2006 року № 39-0012 (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009 року) сторони встановили, що споживач теплової енергії зобов'язаний щомісячно в терміни передбачені цим договором здійснювати розрахунки за надані послуги у відповідності до всіх платежів/ставок та порядку оплати, передбачених затвердженим в установленому порядку тарифом та згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 6.1 договору від 13.12.2006 року № 39-0012 (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009 року) розрахунки за надані послуги споживач здійснює щомісячно у грошовій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок виробника у відповідності до всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим в установленому порядку тарифом та згідно з умовами договору.

Згідно п. 6.4 договору від 13.12.2006 року № 39-0012 (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009 року) розрахунки споживача з виробником за надані послуги здійснюються щомісячно згідно з показаннями засобів (приладів) обліку або, при відсутності засобів обліку, розрахунковим методом у відповідності та з урахуванням всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим тарифом та згідно з умовами цього договору. Розрахунковим періодом є період часу, що розпочинається 20 числа попереднього місяця і триває до 19 числа звітного місяця.

Відповідно п. 6.5 договору від 13.12.2006 року № 39-0012 (в редакції додаткової угоди від 07.10.2009 року) розрахунки за надані послуги споживач здійснює згідно умов цього договору щомісячно до 1-го числа місяця наступного за розрахунковим у відповідності та з урахуванням всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим тарифом та згідно з умовами цього договору.

Відповідно до ч. 6, ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Позивачем в оплату річної плати за одиницю загального приєднаного теплового навантаження (абонентська плата) виставлені відповідачу рахунки-фактури від 21.05.2013 року № 39-0012 на суму 264 грн. 70 коп., від 19.06.2013 року № 39-0012 на суму 264 грн. 70 коп., від 22.07.2013 року № 39-0012 на суму 264 грн. 70 коп., від 21.08.2013 року № 39-0012 на суму 264 грн. 70 коп., а всього на суму 1 058 грн. 80 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач не надав суду доказів оплати абонентської плати в сумі 1 058 грн. 80 коп. за період травня-серпня 2013 року, відтак місцевим господарським судом правомірно задоволено позов про її стягнення з відповідача.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що не погоджується з правомірністю застосування тарифів позивачем.

Законом України „Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України",який набрав чинності з 22.07.2010 року, внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання.

Зокрема, у п.п. 2 п. „а" ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно з абз. 5 п. 2 ч. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України „Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Таким чином з 22.07.2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у цій справі.

До цього рішенням Ладанської селищної ради від 29.09.2009 року „Про встановлення тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води по ВАТ „Облтеплокомуненерго" встановлені двоставкові тарифи для ВАТ „Облтеплокомуенерго" на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення у смт. Ладан Прилуцького району з дня офіційного оприлюднення у розмірі: 1.1 на послуги з централізованого опалення: інші споживачі - 405,65 грн./кГкал, - 9,65 грн/кв.м опалювальної площі в оплювальний період; 1.2. абонентська плата на послуги з централізованого опалення (сплачується всіма споживачами незалежно від наявності чи відсутності приладів обліку): інші споживачі - 2,69 грн/кв.м опалювальної площі щомісячно протягом року. Окрім того, у рішенні встановлено, що під абонентською платою розуміється річна вартість обслуговування одиниці приєднаного теплового навантаження, яка являє собою умовно-постійну частину витрат теплопостачальної організації на виробництво, транспортування та розподілення теплової енергії.

Таким чином, оскільки постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України не встановлено умовно-постійну частину тарифів на теплову енергію, а рішення Ладанської селищної ради від 29.09.2009 року не скасовано і діє в частині встановлення абонентської плати на послуги з централізованого опалення (умовно-постійна частина витрат), позивачем правомірно застосовано тариф щодо абонентської плати, встановлений рішенням Ладанської селищної ради від 29.09.2009 року, у період травня-серпня 2013 року.

Також до матеріалів відповідачем було подано акт обстеження від 26.07.2013 року (а.с.41), який був первісно складений відповідачем в односторонньому порядку, без повідомлення та без виклику представника позивача, в якому відповідач зазначає про наявність фізичного розриву в мережі, що забезпечувала постачання теплової енергії, згідно договору від 13.12.2006 року № 39-0012 до приміщення споживача, що розташоване за адресою: Чернігівська обл., Прилуцький р-н, смт. Ладан, вул. Миру,75.

Вказаний акт підписаний представником ПАТ „Облтеплокомуненерго" тільки 02.09.2013 року. Факт відключення системи опалення приміщення у буд. 75 по вул. Миру в смт. Ладан підтверджено і актом від 01.09.2013 року, який підписаний представниками позивача та представником магазину „Пані", який знаходиться за тією ж адресою, що і відповідач.

Таким чином колегія суддів вважає посилання відповідача на те, що він не має сплачувати абонентську плату за липень - серпень 2013 року через фактичне відключення від тепломережі, є безпідставним, оскільки такий факт відключення засвідчений лише в вересні 2013 року.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ч. 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно п. 7.3.3 від 13.12.2006 року № 39-0012 (в редакції додаткової угоди від 21.10.2007 року) споживач у разі порушення порядку розрахунків, передбаченого пунктом 6.5 договору - сплачує пеню у розмірі 1% від сум, простроченого платежу за кожний день прострочення, а також борг з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення і 3% річних від простроченої суми.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 053 грн. 50 коп. за період з 04.06.2013 року по 25.10.2013 року відповідно до п. 7.3.3 договору та Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання при будинкових територій".

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що враховуючи, що на момент розгляду справи діє Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року № 543/96-ВР, відповідно до статті 3 якого розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, та норми цього закону є спеціальними і підлягають застосуванню до відносин, врегульованих ними.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зробила перерахунок розміру пені із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, та дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно стягнув пеню в розмірі 38 грн. 43 коп., а тому рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 9 грн. 11 коп. за період з 04.06.2013 року по 06.11.2013 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зробила перерахунок розміру 3% річних та дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно стягнув 3% річних - 9 грн. 11 коп.

При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що клопотання відповідача про визнання договору недійсним та розірваним не підлягають розгляду, оскільки вони є самостійними вимогами, які належить розглядати в межах позовного провадження. Так як відповідач не наділений правом змінювати підстави та предмет позову, і ним не заявлялося зустрічного позову, то розгляд таких клопотань є виходом за межі предмету позову.

Судові витрати відповідача у розмірі 6 000 грн. на послуги адвоката не підлягають стягненню, оскільки відповідач уклав договір про надання послуг адвоката від 22.11.2013 року № 251113 з ТОВ „Варин", яке не відповідає таким організаційними формами адвокатської діяльності, визначеним Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність", як адвокатське бюро чи адвокатське об'єднання.

В той же час повіреним у справах ПП „Валентина" виступала Бачиш Євгенія Миколаївна як представник згідно довіреності від 01.11.2013 року № 251113, а не як адвокат.

Також розмір витрат на послуги адвоката (6 000 грн.) є завищеним порівняно із сумою спору (2 121 грн. 41 коп.).

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Валентина" на рішення господарського суду Чернігівської області від 04.12.2013 року по справі № 927/1469/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 04.12.2013 року по справі № 927/1469/13 залишити без змін.

3. Справу № 927/1469/13 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано__24.03.2014 р.__

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді К.В. Тарасенко

А.Г. Майданевич