Постанова № 37850591, 16.01.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2014 року 12:38Справа № 808/7778/13-а м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Заболотньої Н.Ю. та представників

позивача: Шостак А.П.

відповідача: Шахрая О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «ІЛК Аверс-Транс»

до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 жовтня 2013 року Приватне підприємство «ІЛК Аверс - Транс» (далі - позивач або ПП «ІЛК Аверс - Транс») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач або ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя) в якій просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 травня 2013 року №0000322211 та №0000332211.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2013 року позовна заява залишена без руху до 25 жовтня 2013 року.

Позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2013 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду на 19 листопада 2013 року.

Провадження у справі неодноразово зупинялось, також, за клопотанням представника позивача, в судове засідання в якості свідків викликались: представник ПП Виробничо-комерційної фірми «СВ-Плюс» ОСОБА_3 та колишній директор ПП Виробничо-комерційної фірми «СВ-Плюс» ОСОБА_4 (контрагент позивача зазначений в акті перевірки).

В судових засіданнях представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі на їх обґрунтування зазначив, що ПП ВКФ «СВ-Плюс» на момент здійснення господарських операцій знаходилося на податковому обліку як платник ПДВ; свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій не було анульовано; правочини з ПП ВКФ «СВ-Плюс», а також відповідні первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними. В Акті перевірки взагалі не наведено, у чому саме надані первинні фінансово-бухгалтерські документи не відповідають вимогам чинного законодавства. Усі первинні документи з обліку господарських операцій з ПП ВКФ «СВ-Плюс» оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств та завірені печатками підприємств.

Таким чином, правочини, укладені між ПП «ІЛК Аверс - Транс» та ПП ВКФ «СВ-Плюс» у повному обсязі за формальними та матеріальними критеріями відповідають вимогам чинного законодавства України, при їх укладенні сторонами досягнуто згоди з усіх суттєвих умов; предметом правочинів є послуги, що не обмежені в цивільному обороті України; правочини реально сторонами було виконано: послуги надано, грошові кошти сплачено. В Акті перевірки не наведено жодного доказу протилежного. Уся аргументація податкового органу, наведена в Акті перевірки, по суті, за своєю правовою природою, є нічим іншим як певними припущеннями (підозрою) ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя, що не підтверджено жодним належним засобом доказування.

На підставі викладеного в позовній заяві, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначив, що перевіркою не підтверджено фактичне здійснення господарської операції ПП «ІЛК Аверс-Транс» з ПП ВКФ «СВ-Плюс», та що документи, на підставі яких були сформовані витрати та податковий кредит ПП «ІЛК Аверс-Транс», не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів. Акти здавання-приймання наданих бухгалтерських послуг не містять чіткого змісту і обсягу господарських операцій, відомостей про конкретні результати виконаних робіт (послуг), обґрунтування вартості, прізвищ осіб, які безпосередньо виконували роботи (послуги), способу вчинення дій. До перевірки не додано документів, які б дали змогу чітко відстежити, що є результатом замовлених робіт (послуг), а також встановити, яким чином результати цих робіт (послуг) платник використовує у власній господарській діяльності. Виписані податкові накладні у графі «номенклатура постачання товарів/послуг продавця» містить лише назву «бухгалтерські послуги». Проте конкретні види робіт, їх назва та кількість не зазначено. Вважає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

На підставі обставин викладених в запереченнях на адміністративний позов, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свідки, під присягою, надали суду пояснення, аналогічні викладеним позивачем в позовній заяві.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 16.01.2014 на підставі ст.160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено з матеріалів справи, ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП «ІЛК Аверс-Транс» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Виробничо-комерційною фірмою «СВ-Плюс» за період з 01.01.2010 року по 01.03.2012 року. За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки складено акт від 19.04.2013 року №649/2211/36358930 (далі - Акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення вимог п.п.138.1.1 п.138.1, п.п.138.10.2 п.138.10, п.138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 54491 грн. та порушення вимог п.198.1, 198.3, ст.198, п.200.1, ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 40832 грн.

На підставі акту документальної позапланової невиїзної перевірки, ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя винесені податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 №0000332211 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 40832 грн. і 10208 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000322211 про сплату грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 54491 грн. і 4375 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

24.05.2013р. позивачем до ГУ Міндоходів у Запорізькій області було подано скаргу про перегляд податкового повідомлення-рішення від 14.05.2013 р. № 0000332211 та податкового повідомлення-рішення від 14.05.2012 p. № 0000322211, винесених ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя відносно ПП «ІЛК Аверс - Транс».

Рішенням ГУ Міндоходів у Запорізькій області про результати розгляду первинної скарги від 16.07.2013 №1090/10/0801-1001-20 (№1753/7/0801-10-01-20) скаргу ПП «ІЛК Аверс - Транс» залишено без задоволення.

26.07.2013р. позивачем було подано скаргу № б/н від 26.07.2013р. до Міністерства доходів і зборів України про перегляд податкового повідомлення-рішення від 14.05.2013 р. №0000332211 та податкового повідомлення-рішення від 14.05.2012 p. №0000322211, винесених ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя відносно ПП «ІЛК Аверс - Транс».

Рішенням про результати розгляду скарги від 19.08.2013 №9303/6/99-99-10-01-15 скаргу ПП «ІЛК Аверс - Транс» залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013р. №0000332211 та №0000322211 - без змін.

Не погодившись з зазначеними рішеннями позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ст.142 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку.

Між ПП «ІЛК Аверс-Транс» (Замовник) та ПП ВКФ «СВ-Плюс» (Виконавець) було укладено договір про надання послуг по веденню бухгалтерського обліку від 05.05.2011 року №05052011, відповідно до якого передбачається виконання зобов'язання з надання послуг по веденню бухгалтерського обліку.

Умовами пункту 2.1 Договору №05052011 від 05.05.2011 передбачено, що ПП ВКФ «СВ- Плюс» - виконавець зобов'язаний виконати роботи по веденню бухгалтерського обліку ПП «ІЛК Аверс-Транс», зокрема: забезпечувати складання і представлення в установлені строки фінансової звітності, організувати контроль за відображенням на рахівницях бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, здійснювати організацію бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності підприємства і контроль над економічним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства, забезпечувати своєчасне складання бухгалтерської і податкової звітності на підставі даних первинних документів і бухгалтерських записів, представлення їх у встановленому порядку у відповідні органи тощо.

В пункті 3.1 Договору №05052011 від 05.05.2011 зазначено, що вартість обслуговування орієнтовно становить 300000 грн. та складається із сум фактично виконаних послуг у відповідності до Актів прийому-передачі виконаних послуг підписаних сторонами.

До перевірки були надані наступні первинні документи на підтвердження виконання умов договору:

- Договір про надання послуг по веденню бухгалтерського обліку № 05052011 від 05.05.2011р. укладений між ПП «ІЛК Аверс-Транс» та ПП ВКФ «СВ-Плюс»;

- Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2011р. № б/н. на загальну суму 40000,00 грн. без ПДВ - бухгалтерські послуги;

- Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2011р. № б/н. на загальну суму 40000,00 грн. без ПДВ - бухгалтерські послуги;

- Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.10.2011р. № ОУ-25107761, на загальну суму 45000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 7500,00 грн. - бухгалтерські послуги;

- Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.11.2011р. № ОУ-28117761, на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 8333,33 грн. - бухгалтерські послуги;

- Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.12.2011р. № ОУ-2212776, на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 8333,33 грн. - бухгалтерські послуги;

- Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.01.2012р. № ОУ-2501776, на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 8333,33 грн. - бухгалтерські послуги;

- Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.02.2012р. № ОУ-2402776, на за гальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 8333,33 грн. - бухгалтерські послуги;

- Податкова накладна від 25.01.2012р. № 44 на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 8333,33 грн. - надання бухгалтерських послуг;

- Податкова накладна від 24.02.2012р. № 39 на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 8333,33 грн. - надання бухгалтерських послуг;

- Податкова накладна від 25.10.2011р. № 36 на загальну суму 45000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 7500,00 грн. - надання бухгалтерських послуг;

- Податкова накладна від 28.11.2011р. № 90 на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 8333,33 грн. - надання бухгалтерських послуг;

- Податкова накладна від 22.12.2011р. № 30 на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 8333,33 грн. - надання бухгалтерських послуг;

- Банківські виписки щодо сплати коштів за виконані послуги.

Як вбачається з відомостей зазначених в Акті перевірки від 19.04.2013 №649/2211/36358930, ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя зроблено висновок, що перевіркою не підтверджено фактичне здійснення господарської операції ПП «ІЛК Аверс-Транс» з ПП ВКФ «СВ-Плюс», та що документи, на підставі яких були сформовані витрати та податковий кредит ПП «ІЛК Аверс-Транс», не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначив, що Актом перевірки ПП ВКФ «СВ-Плюс» від 03.09.2012 №836/2211/32192377, проведеної ДПІ у Комунарському району м.Запоріжжя на виконання постанови слідчого відділу УСБ України в Запорізький області від 23.04.2012, встановлено, що ПП ВКФ «СВ-Плюс» у періоді з 01.01.2010 по 01.03.2012 здійснювало діяльність без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Основні види діяльності згідно з довідкою про включення до ЄДРПОУ: установлення та монтаж машин і устаткування, будівництво житлових і нежитлових будівель, штукатурні роботи, покриття підлоги й облицювання стін, роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах, вантажний автомобільний транспорт.

Згідно даних податкової звітності ПП ВКФ «СВ-Плюс» у підприємства відсутні необхідні умови для здійснення відповідної фінансово-господарської діяльності - відсутній персонал, основні засоби, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) в розумінні ст.3 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.3 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», ст. 134 та ст. 185 Податкового Кодексу України.

Посилаючись на вказані обставини, а також на ст.ст.203, 215, 216 ЦК України, відповідач визнав правочин, вчинений ПП «ІЛК Аверс-Транс» з ПП ВКФ «СВ-Плюс», нікчемним, тобто таким, що не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (стр. 12, 25 Акту перевірки).

Крім того, на стор.12 та 25 Акта перевірки, відповідач вказав, що в зв'язку з тим, що договір про надання послуг по веденню бухгалтерського обліку № 05052011 від 05.05.2011р. укладений між ПП «ІЛК Аверс-Транс» та ПП ВКФ «СВ-Плюс» є нікчемним та не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, відсутні як база так і об'єкт оподаткування податку на додану вартість та податком на прибуток, то ПП «ІЛК Аверс-Транс» безпідставно завищені валові витрати на загальну суму 244166 грн. та безпідставно завищено податковий кредит на загальну суму 40833 грн.

Однак, суд не погоджується з даними висновками виходячи з наступних обставин.

Що стосується правомірності формування підприємством податкового кредиту та відображення суми валових витрат слід зазначити наступне.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням встановлених законом обмежень. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів.

Зі змісту ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України вбачається, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в законодавстві, заборонено.

Таким чином, норми Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Згідно з п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З наведених норм вбачається, що підставою для формування валових витрат та податкового кредиту підприємства є наявність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Позивачем до перевірки надані всі документи (перелік зазначений вище та відображений в Акті перевірки), передбачені Податковим кодексом України та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які необхідні для формування податкового кредиту та відображення валових витрат.

Що стосується твердження відповідача, що до перевірки не додано документів, які б дали змогу чітко відстежити, що є результатом замовлених робіт (послуг), а також встановити, яким чином результати цих робіт (послуг) платник використовує у власній господарській діяльності. Виписані податкові накладні у графі «номенклатура постачання товарів/послуг продавця» містить лише назву «бухгалтерські послуги». Проте конкретні види робіт, їх назва та кількість не зазначено.

Однак, суд не погоджується з даним твердженням виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Господарські операції з надання послуг підтверджується: договором про надання послуг по веденню бухгалтерського обліку № 05052011 від 05.05.2011р. укладений між ПП «ІЛК Аверс-Транс» та ПП ВКФ «СВ-Плюс»; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг); податковими накладними; банківськими виписками; додатковими довідками до договору на підтвердження виду робіт (послуг), обсягу робіт (послуг) та часу їх виконання. В даних довідках конкретизовані види робіт та їх обсяг, що спростовує твердження відповідача.

Таким чином, позивачем надані всі документи, передбачені Податковим кодексом України та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які необхідні для формування податкового кредиту та валових витрат.

Ані договір, ані первинні та інші документи, складені на підтвердження здійснення зазначеної господарської операції, не визнавались недійсними, або такими, що неналежним чином оформлені.

Документи складено існуючими суб'єктами господарювання, правовий та податковий статус яких є належним та відповідає чинному законодавству.

Також, в судових засіданнях свідки (представники ПП ВКФ «СВ-Плюс») під присягою підтвердили, що послуги надавались, пояснили в чому саме вони полягали, їх обсяг, в якому місці вони виконувались, тощо.

Крім того, дана правова позиція викладена в листі ВАСУ від 01.11.2011 №1936/11/13-11 «Про підтвердження даних податкового обліку»: «...сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.»

Також, згідно з листом ВАСУ від 02.06.2011 №742/11/13-11 «Оцінюватися при досліджені факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.».

Що стосується високої ціни наданих послуг (про що наголошував представник відповідача в судових засіданнях) то як пояснив представник позивача та свідки, крім поточної роботи з надання бухгалтерських послуг, ПП ВКФ «СВ-Плюс» ще займалась роботою по відновленню бухгалтерської документації ПП «ІЛК Аверс-Транс» за попередні три роки, в зв'язку з відсутністю в цей період на ПП «ІЛК Аверс-Транс» бухгалтера, що підтверджується:

- Заявкою на відновлення бухгалтерської документації №1 від 04.05.2011;

- Доповненнями до актів сдачі-приймання робіт (надання послуг), з яких вбачається що ПП ВКФ «СВ-Плюс» крім поточної бухгалтерської роботи виконувала ще роботи по відновленню документів.

Стосовно твердження відповідача що з наданих відомостей є незрозумілим які документи та де опрацьовувались, то позивачем до матеріалів справи надано акт приймання-передачі документів за період з 01.03.2009 по 30.04.2011 датований 04.05.2011, з якого вбачається, що директор ПП «ІЛК Аверс-Транс» передав, а директор ПП ВКФ «СВ-Плюс» документи, перелік яких зазначений в даному акті.

Щодо посилань відповідача на акт перевірки ПП ВКФ «СВ-Плюс» від 03.09.2012 №836/2211/32192377 проведеної ДПІ у Комунарському району м. Запоріжжя на виконання постанови слідчого відділу УСБ України в Запорізький області від 23.04.2012 винесеної в межах розслідування кримінальної справи №697 від 27.03.2012, порушеної слідчим відділом УСБ України в Запорізький області за фактом фіктивного підприємництва у відношенні посадових осіб ІІП «Вєнсан», суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Порушення контрагентами позивача (а тим більше контрагентами контрагента позивача) вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про відсутність відповідних господарських операцій. Факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі №К/9991/5398/12).

Крім того, сам по собі акт не є беззаперечним, належним та допустимим доказом даних фактів, а інших доказів відповідачем не надано.

Статтею 83 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік документів та відомостей, які можуть бути використані податковими органами під час проведення перевірок платників податків. До них, зокрема, належать: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Крім того, п.2 p. І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПАУ від 22.12.2010 N9 984, визначено, що документальні перевірки проводяться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку. Відповідно до п.4-6 p.І факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ПП ВКФ «СВ-Плюс» господарських операцій (надання послуг) за спірним договором, наявності факту узгодженості його дій з ПП «ІЛК Аверс-Транс» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ПП ВКФ «СВ-Плюс».

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За приписами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із визначених способів, зокрема, у паперовому вигляді.

Згідно з п.201.6 ст.206 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на час вчинення господарських операцій контрагент позивача ПП ВКФ «СВ-Плюс» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та являвся платником податку на додану вартість.

Жодною нормою законодавства України, в тому числі Податковим кодексом України для платників податків не передбачається а ні обов'язків, а ні прав, вимагати від контрагентів - будь-яких відомостей щодо, ведення податкового обліку, подання декларацій, повноти сплати податків та зборів, а також надавати відомості щодо своїх контрагентів.

Податковим органом в акті перевірки не зазначено жодного конкретного доказу на підтвердження відсутності факту надання ПП ВКФ «СВ-Плюс» бухгалтерських послуг ПП «ІЛК Аверс-Транс». Майже всі висновки ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Також, суд не погоджується з висновком податкового органу про нікчемність правочину (договору), виходячи з наступного.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Крім того, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від06.11.2009 звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Жодними нормами діючого законодавства не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом.

З наведених норм законодавства вбачається, що законодавець з 01.01.2011 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивні» відносини з іншими контрагентами) не повинні впливати на результати діяльності ПП «ІЛК Аверс-Транс» і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, якщо контрагент не виконує вимоги законодавства, зокрема, не подає податкові декларації, не виконує свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, не знаходиться за юридичною адресою, тощо, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім того, відповідачем не подано жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у контрагента ПП «ІЛК Аверс-Транс» відповідної правоздатності.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню відповідача суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку про відсутність податкового правопорушення з боку позивача, у зв'язку з чим спірні рішення є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Приватного підприємства «ІЛК Аверс-Транс» задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 14 травня 2013 року №0000332211 та від 14 травня 2013 року №0000322211.

3.Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ІЛК Аверс-Транс» судовий збір у розмірі 1099 (одна тисяча дев'яносто дев'ять) гривень 06 копійок.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.П. Бойченко