Постанова № 37850483, 11.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 березня 2014 року 14:27 № 826/146/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засіданні Паньків В.В. розглянувши матеріали справи та клопотання

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Автогруп"доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0007132280 від 22.05.2013р.за участю представників сторін:

від позивача: Хабібуллін В.М.

від відповідача: Мірошниченко М.М.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11.03.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Автогруп", звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0007132280 від 22.05.2013 р.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВІП Автогруп» з питань питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Стіл Хоукс», ТОВ «Алана Люкс Груп» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р. За результатами перевірки складено акт від 09.04.2013 р. за №989/22.8-15/33790811 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: пп.7.4.5 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від03 квітня 1997 року за №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) та п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за .N2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого призвело до завищення податок на додану вартість на загальну суму 658 041,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007132280 від 22.05.2013 р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 781 636,00 грн., в тому числі за основним платежем + 658041,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією 123595 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням Позивачем було подано скаргу до Міндоходів України, за результатами розгляду Скарги Міндоходів України прийняло рішення від 18.11.2013 р. №15517/6/99-99-10-01-15, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Стіл Хоукс» (Постачальник), з іншої сторони, було укладено Договір №16 від 03.08.2010 року.

У відповідності до п. 1.1. - п. 4.4 «Постачальник» зобов'язується протягом строку дії Договору поставляти «Покупцю» запасні частини на автомобілі, технічні рідини (надалі - «товар») окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості (далі за текстом «товар»), що остаточно погоджується сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною Договору, а «Покупець» зобов'язаний приймати товар, та оплачувати його на встановлених Договором умовах. Загальний обсяг товару, що поставляється за цим Договором, визначається протягом строку дії Договору з урахуванням кількості та асортименту товару за всіма поставленими, відповідно до умов Договору, окремими партіями товару. Ціни на товар, що поставляється на умовах цього Договору, формуються та зазначаються в накладних на партію товару. Вартість партії Товару дорівнює загальній вартості Товару, що підлягає поставці на основі Замовлення Покупця. Вартість партії Товару вказується у рахунку-фактурі. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається у накладній. «Покупець» формує та надає Замовлення на товар, із зазначенням коду товару та необхідної кількості за позиціями. «Постачальник» підтверджує Замовлення з урахуванням товарних позицій, які є і можуть бути доставлені «Покупцю» у відповідні строки. Замовлення та підтвердження Замовлення, рахунок на оплату та накладні можуть бути передані або надіслані стороною іншій стороні договору в оригіналі, а також в копії за факсимільним зв'язком або електронною поштою. Замовлення та підтвердження Замовлення є попередніми документами стосовно погодження між сторонами у кількості, асортименті, умовах та строках поставки товару. Конкретні технічні питання можуть бути вирішені представниками сторін в робочому порядку, в тому числі за допомогою телефонного зв'язку.

Між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Стіл Хоукс» (Постачальник), з іншої сторони, було укладено Договір №23/04-2012 на поставку та встановлення обладнання від 23.04.2012 року.

У відповідності до п. 1.1. - п. 4.4 вищезазначеного Договору, предметом даного Договору є: встановлення системи зв'язку на базі АТС SIEMENS HiPath 1190 та абонентського обладнання, надалі Обладнання, призначене для роботи в телефонній мережі зв'язку, та роботи з встановлення (інсталяції) Обладнання, а також поставка обладнання та матеріалів для побудови телекомунікаційної мережі в офісі покупця та роботи з монтажу та налагодженню мережі, далі по тексту (Роботи). Покупець замовляє і зобов'язується сплатити Продавцю вартість Обладнання та Робіт по встановленню Обладнання згідно з умовами цього Договору. Продавець зобов'язується встановити Обладнання в офісі Покупця за адресою: Україна, 04112, м. Київ, вул. Оранжерейна, буд. 3, літ. П. Найменування, кількість та вартість Обладнання та матеріалів визначаються у Додатку №1, який є невід'ємною частиною даного Договору. Вартість Обладнання та матеріалів, що постачається Продавцем згідно з цим Договором, складає 203 222,80 (двісті три тисячі двісті двадцять дві) грн. 80 коп., крім того ПДВ (20%) - 40 644,56 (сорок тисяч шістсот сорок чотири) грн. 56 коп. Загальна вартість Обладнання з урахуванням ПДВ складає 243 867,36 (двісті сорок три тисячі вісімсот шістдесят сім) грн. 36 коп. Вартість робіт згідно з цим Договором складає 103 314,60 (сто три тисячі триста чотирнадцять) грн. 60 коп., крім того ПДВ (20%) - 20 662,92 (двадцять тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 92 коп.. Загальна вартість робіт з урахуванням ПДВ складає 123 977,52 (сто двадцять три тисяч дев'ятсот сімдесят сім) грн. 52 коп. Загальна вартість цього Договору складає 367 844, 88 (триста шістдесят сім тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 88 коп., у тому числі ПДВ (20%) - 61 307,48 (шістдесят одна тисяча триста сім) грн. 48 коп. Покупець зобов'язаний сплатити 100% від вартості Обладнання , матеріалів та робіт шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця, протягом 180 (ста вісімдесяти) днів від дати підписання сторонами "Акта прийому-передачі робіт". Продавець має статус платника податку на прибуток підприємств на загальних умовах. Поставка Обладнання здійснюється на умовах DDP (документ INCOTERMS 2000) - Україна, 04112, м. Київ, вул. Оранжерейна, буд. 3, літ. П. Перехід права власності та ризиків на Обладнання відбувається в момент підписання видаткових накладних на Обладнання. 3а узгодженням сторін Продавець має право заміняти Обладнання на аналогічне або краще за основними технічними параметрами, ніж Обладнання, згідно з Додатком до цього Договору, про що в обов'язковому випадку складається двосторонній письмовий Додаток до Договору.

Крім того, між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Стіл Хоукс» (Постачальник), з іншої сторони, було укладено Договір поставки обладнання №110512 від 11.05.2012 року.

У відповідності до п. 1.1. - п. 3.5 вищезазначеного Договору, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві обладнання та матеріали для системи відео спостереження для встановлення на СТО Покупця (надалі - Обладнання) за ціною, в кількості відповідно до специфікації, яка є Додатком та невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти Обладнання та своєчасно здійснювати його оплату на умовах Даного Договору. Вартість обладнання за цим договором складає 239995,20 (двісті тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень 20 копійок) грн. в тому числі ПДВ - 39999,20 грн. Продавець передає Покупцю Обладнання на підставі акту приймання-передачі в строк, кількості та асортименті визначених в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору. Датою передачі/отримання Обладнання є дата акту приймання-передачі Продавця. Місце передачі Обладнання: склад Покупця, м. Київ, вул. Оранжерейна, 3 літ.П. Сторони можуть додатково визначити в погодженому між сторонами документі інший порядок передачі обладнання. Продавець має право здійснювати за свій рахунок контроль експлуатації Обладнання. Продавець зобов'язаний: Передати Покупцю в встановленні строки Обладнання з необхідною документацією. Виконувати також інші обов'язки, передбачені Договором. Покупець має право: Відмовитися від прийняття Обладнання, яке не відповідає умовам Договору. Пред'явити Продавцю вимоги (претензії) відносно якості і комплектності Обладнання, строкам передачі. Покупець зобов'язаний: Прийняти і належним чином використовувати Обладнання. За письмовою вимогою надавати Продавцю відомості про технічний стан Обладнання, доступ для перевірки Обладнання і умов його використання. Утримувати Обладнання в належному стані, у тому числі здійснювати поточні регламентні роботи, які передбачені інструкцією по експлуатації. Нести всі витрати по утриманню Обладнання. Сплачувати у встановленому даним Договором порядку вартість Обладнання. Оплатити до "01" червня 2013 року повну вартість Обладнання.

Між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Стіл Хоукс» (Постачальник), з іншої сторони, було укладено Договір поставки обладнання №190612 від 19.06.2012 року. У відповідності до п. 1.1. - п. 3.5 вищезазначеного Договору, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві обладнання для встановлення на СТО Покупця (надалі - Обладнання), а Покупець зобов'язується прийняти Обладнання та своєчасно здійснювати його оплату на умовах Даного Договору.

Вартість обладнання за цим договором складає 454800,00(чотириста п'ятдесят чотири тисячі вісімсот гривень 00 копійок) грн. в тому числі ПДВ - 75800,00 грн. Продавець передає Покупцю Обладнання на підставі акту приймання-передачі. Датою передачі/отримання Обладнання є дата акту приймання-передачі Продавця. Місце передачі Обладнання: склад Покупця, м. Київ, вул. Оранжерейна, 3 літ.П. Сторони можуть додатково визначити в погодженому між сторонами документі інший порядок передачі обладнання. Продавець має право здійснювати за свій рахунок контроль експлуатації Обладнання. Продавець зобов'язаний: Передати Покупцю в встановленні строки Обладнання з необхідною документацією. Виконувати також інші обов'язки, передбачені Договором. Покупець має право: Відмовитися від прийняття Обладнання, яке не відповідає умовам Договору. Пред'явити Продавцю вимоги (претензії) відносно якості і комплектності Обладнання, строкам передачі. Покупець зобов'язаний: Прийняти і належним чином використовувати Обладнання. За письмовою вимогою надавати Продавцю відомості про технічний стан Обладнання, доступ для перевірки Обладнання і умов його використання. Утримувати Обладнання в належному стані, у тому числі здійснювати поточні регламентні роботи, які передбачені інструкцією по експлуатації. Нести всі витрати по утриманню Обладнання. Сплачувати у встановленому даним Договором порядку вартість Обладнання. Оплатити до "01" липня 2013 року повну вартість Обладнання.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: специфікаціями, видатковими накладними, Актами приймання-передачі обладнання, Акти надання послуг, податковими накладними, платіжними дорученнями (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).

В матеріалах справи містяться договори, первинна документація у відповідності до яких Позивач придбав товар, що в свою чергу свідчить про те, що вищезазначені Договори були укладенні у відповідності до законодавства.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних контрагентів під час укладання та виконання договорів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, контрагенти позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість, свідоцтва ПДВ не були анульовані.

Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податків, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Ознайомившись з наданими представником відповідача вироком Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2013 року та протоколом допиту в якості свідка директора ТОВ «Стіл Хоукс» ОСОБА_6, суд зазначає, що ці матеріали кримінального провадження не можуть бути доказами, що підтверджують фіктивність господарських операцій між Позивачем та ТОВ «Стіл Хоукс», виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, вирок суду, який вступив у законну силу, може бути джерелом доказу лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Обставини, на які посилається Відповідач, повинні бути прямо встановлені у вироку суду. В разі, якщо в межах кримінального провадження суд не надав оцінку тим чи іншим операціям підприємства діям певних осіб, притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності за інші операції, не може бути беззаперечним доказом фіктивності операцій, яким судом не надано правової оцінки.

Як вбачається з вироку суду, ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він придбав ТОВ «Стіл Хоукс» без наміру здійснення господарської діяльності, а з метою використання ТОВ «Стіл Хоукс» в злочинних схемах ухилення від слати податків та здійснення прикриття незаконної фінансово-господарської діяльності інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Фактів використання ТОВ «Стіл Хоукс» в схемах ухилення від сплати податків та здійснення прикриття незаконної діяльності Позивача досудовим слідством та вироком суду не встановлено.

Як вбачається з протоколу допиту як свідка директора ТОВ «Стіл Хоукс» ОСОБА_6, останнього за винагороду було оформлено директором ТОВ «Стіл Хоукс» та ним як директором товариства підписувались документи фінансово-господарського характеру, зміст яких йому не відомий. Чим займалось ТОВ «Стіл Хоукс» йому не відомо.

Отже, результати допиту ОСОБА_6 свідчать лише про його необізнаність про діяльність ТОВ «Стіл Хоукс», що не виключає можливості здійснення господарської діяльності іншими особами.

В силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За таких обставин, враховуючи що вирок Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2013 року не встановлює фактів створення ТОВ «Стіл Хоукс» для прикриття незаконної діяльності Позивача, а обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, вирок Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2013 року та протокол допиту як свідка директора ТОВ «Стіл Хоукс» ОСОБА_6 не може бути джерелом доказової інформації щодо фіктивності господарських відносин ТОВ «Стіл Хоукс» з Позивачем.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентом правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12.

Необхідно зазначити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені ТОВ «Стіл Хоукс» підписані директором ОСОБА_6 без з'ясування дійсності здійснення господарських операцій, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання послуг у спірного постачальника.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2013 року у справі № К/800/15523/13.

Крім того, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

На момент укладення договорів, складання актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) та податкових накладних, контрагенти Позивача, як юридичні особи не було припинено, ліквідовано.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі 2а-15590/12/2670; Ухвалі ВАСУ від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; Ухвалах ВАСУ: від 05 червня 2013 року К/9991/58219/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0007132280 від 22.05.2013 р.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук