Ухвала суду № 37847938, 26.03.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/2368/13-ц Головуючий у І інстанції Тандир О.В.Провадження № 22-ц/780/1761/14 Доповідач у 2 інстанції ПоліщукКатегорія 56 26.03.2014

УХВАЛА

Іменем України

25 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Поліщука М.А.

суддів: Малорода О.І., Верланова С.М.

при секретарі: Черепинець А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2014 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, який згодом уточнив та просив визнати недійсним договір позики від 20 жовтня 2008 року, укладений між ним та ОСОБА_2 та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь гроші у сумі 3 040 000 грн.

Свій позов обґрунтовував тим, що він та відповідач, який діяв на підставі генеральної довіреності від свого батька ОСОБА_3 та в його інтересах 20.10.2008 року уклали договір позики на суму 1 520 000 грн. За вказаним договором позивач передав відповідачу в позику вказані кошти в сумі 1 520 000 грн. до підписання оспорюваного договору. Пізніше дізнався, що довіреність, на підставі якої діяв відповідач, була ним підробленою, що підтверджується ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 12 липня 2013року. Посилався на те, що ОСОБА_2, підробивши довіреність від імені свого батька, ввів позивача в оману, а тому вважав, що на підставі ч.2 ст.230 ЦК України має право на відшкодування як другій стороні правочину збитків у подвійному розмірі.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі посилаючись на неправильність висновків суду, невідповідність їх вимогам закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що довіреність, на підставі якої ОСОБА_2 представляв інтереси свого батька ОСОБА_3 при укладенні 20.10.2008 року договору позики із ОСОБА_1, не визнана судом недійсною, її недійсність не встановлена законом, а тому правові наслідки укладеного договору мають наставати для ОСОБА_3, як сторони правочину.

Також суд вказав, що з вимогою щодо визнання недійсним укладеного правочину позивач мав звертатись до ОСОБА_3, проте в порядку ст..33 ЦПК України із клопотанням про заміну неналежного відповідача на належного позивач до суду не звертався.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Правовими підставами вимог позивачем визначено положення ст.230 ЦК України.

Згідно із ст..230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 лютого 2008 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 і ОСОБА_4 здійснювати в його інтересах користування та розпорядження належного йому нерухомого та рухомого майна. Для виконання цієї довіреності уповноваженим надано право, в тому числі укладати цивільно-правові угоди з правом визначення умов угод, отримання належних йому грошей. (а.с.30).

20 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої 22.02.2008 року від імені свого батька ОСОБА_3 та в його інтересах, був укладений договір позики, за яким позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1520000 грн., які він отримав до підписання договору. (а.с.4).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.07.2013 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України - використання завідомо підробного документа - за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Вказаною ухвалою суду встановлено, що ОСОБА_3 в період з 30.05.2008 року по 20.10.2008 року використав завідомо підробний документ - довіреність видану 22 лютого 2008 року від імені ОСОБА_3.

Відповідно до роз'яснень, наданих в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 6.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Встановивши вказані обставини справи, з врахуванням предмету позову, правових підстав, доказів, наданих сторонами на підтвердження - заперечення позову, суд прийшов до законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Судом зроблено вірний висновок про те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, так як ОСОБА_2 при укладенні 20.10.2008 року договору позики із позивачем діяв лише як представник ОСОБА_3 за довіреністю.

Відповідно до ст..33 ЦПК України суд може замінити неналежного відповідача на належного лише за клопотанням позивача.

Такого клопотання при розгляді справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявляв.

Крім цього, як встановлено при апеляційному розгляді справи ОСОБА_3 помер 26 вересня 2012 року.

Правильним також є висновок суду про те, що довіреність від 22.02.2008 року, на підставі якої відповідач, діючи від імені виданої ОСОБА_3, уклав оспорюваний договір позики із позивачем, в судовому порядку недійсною не визнана, її недійсність прямо не встановлена законом.

За вказаних обставин рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги на те, що суд дав неправильну оцінку ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 27.07.2013 року, якою встановлено підроблення довіреності, яку використав ОСОБА_2 при укладенні договору позики із позивачем, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом ч.4 ст.60 ЦПК України як підстава звільнення від доказування може прийматись лише вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Посилання апелянта на ту обставину, що ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 27.07.2013 року має преюдиційне значення для вирішення вказаної цивільної справи відповідно до ст.90 КПК України є необґрунтованими.

Положення ст.90 КПК України, яка регулює значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів не підлягає застосуванню при розгляді справи в порядку цивільного судочинства.

Інші доводи апеляційної скарги про неправильність висновків суду, невідповідність їх вимогам закону підлягають відхиленню і не впливають на законність і обґрунтованість рішення суду.

Керуючись ст. ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: