Ухвала суду № 37842510, 18.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18183/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

18 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Нова Лайт» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Нова Лайт» (далі - Позивач, ТОВ «ІК «Нова Лайт») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2013 року №0004432220 та №0004422220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладеного Позивачем з ТОВ «Оптима-Лайт» договору, на підставі якого ТОВ «ІК «Нова Лайт» було зменшено податок на прибуток підприємств, а також зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у липні 2013 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ІК «Нова Лайт» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Оптима-Лайт» за березень 2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 55 636,00 грн.; пп. пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на загальну суму 58 418,00 грн.; пп. 1.2 п.1, пп. 2.1, пп. 2.4, пп. 2.16 п. 2, пп. 3.2 п.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 року №88. Результати перевірки зафіксовані в акті від 05.07.2013 року №224/22-221/37035128. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 23.07.2013 року: форми «Р» №0004422220, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 69 545,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 55 636,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 13 909,00 грн.); форми «Р» №0004432220, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 73 022,50 грн. (у тому числі за основним платежем - 58 418,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 14 604,50 грн.).

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

Вирішуючи питання про реальність укладеного між Позивачем та ТОВ «Оптіма-Лайт» договору та, як наслідок, правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «Оптіма-Лайт» (Постачальник) та ТОВ «ІК «Нова Лайт» (Покупець) укладено договір поставки від 23.01.2012 року №230112/3 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставляти у строки, передбачені даним Договором, а Покупець зобов'язується прийняти товарно-матеріальні цінності та оплатити їх.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що Постачальник зобов'язаний поставити товар у строки, погоджені з Покупцем на умовах EXW (зі складу Постачальника).

Згідно п. 3.3 Договору Покупець та Постачальник узгоджують до моменту пред'явлення рахунку Постачальником умов поставки. У випадку відсутності такого узгодження за замовчуванням Покупець самостійно визначає перевізника та спосіб вивозу товару зі складу Постачальника. Покупець зобов'язується за необхідність застрахувати товар, укласти договір з перевізником та виконати передбачені даним Договором зобов'язання.

Факт виконання умов Договору, на обґрунтовану думку суду, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: рахунків-фактур (т. 1 а.с. 125-143), видаткових накладних (т. 1 а.с. 144-162), податкових накладних (т. 1 а.с. 103-121), банківської виписки (т. 1 а.с. 189), платіжних доручень (т. 1 а.с. 190-196). При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, на підтвердження руху отриманих від ТОВ «Оптіма-Лайт» товарно-матеріальних цінностей Позивачем надано копії: товарно-транспортних накладних, подорожніх листів та актів здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) (т. 1 а.с. 163-188).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання нікчемним укладеного Позивачем з ТОВ «Оптіма-Лайт» Договору немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемною угоди суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін Договору мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи документи містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. При цьому, посилання Апелянта на відсутність доказів про наявність у ТОВ «Оптіма-Лайт» складу у м. Вишневому Київської області як на підставу для визнання безтоварною операції, колегія суддів оцінює критично, оскільки ні за Договором, ні за законом суб'єкт господарювання не зобов'язаний перевіряти належність контрагенту приміщення (складу), в якому здійснюється передача придбаного товару.

Крім того, твердження Апелянта про невідповідність кількості поставленої ТОВ «Оптіма-Лайт» Позивачу продукції кількості сертифікованої продукції не може бути свідченням безтоварності господарської операції з огляду на те, що, по-перше, сертифікат підтверджує якісні, а не кількісні характеристики продукції, по-друге, не вся продукція підлягає обов'язковій сертифікації.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладеного Позивачем з ТОВ «Оптіма-Лайт» Договору, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останнього.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Оптіма-Лайт» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «ІК «Нова Лайт», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, посилання Апелянта на висновки акту перевірки ТОВ «Оптіма-Лайт», згідно яких не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) підприємствам-покупцям, колегією суддів оцінюється критично, оскільки такий акт податковим органом надано не було.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Нова Лайт» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.