Постанова № 37838564, 19.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

19 березня 2014 року 10:46 №826/2343/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Давиденко Л.В., за участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Максімар»додержавної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.03.2013 №0003272207 та від 25.03.2013 №0003282207,На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 березня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Максімар» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.03.2013 №0003272207 та від 25.03.2013 №0003282207.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 11.03.2013 №773/22-7/24943025 щодо відсутності факту реальності фінансово-господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК «ТВ-Парадіз», необґрунтовано прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.03.2013 №0003272207 та від 25.03.2013 №0003282207. За посиланням позивача, він є добросовісним платником податків, вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, а контрагент позивача декларував свої грошові зобов'язання.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 11.03.2013 №773/22-7/24943025 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 25.03.2013 №0003272207 та від 25.03.2013 №0003282207 з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Максімар» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК «ТВ-Парадіз» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Максімар» підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 136 177,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 170 221,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 11.03.2013 №773/22-7/24943025 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 25.03.2013 №0003272207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 130 670,00 грн., у тому числі: 104 536,00 грн. - основний платіж, 26 134,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

від 25.03.2013 №0003282207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 212 776,00 грн., у тому числі: 170 221,00 грн. - основний платіж, 42 555,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 11.03.2013 №773/22-7/24943025 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Максімар» та товариством з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б», товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК «ТВ-Парадіз».

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Максімар» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б» (постачальник) укладено договір від 30.06.2009 №3006/1-ч, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, та у відповідності з замовленням покупця поставити товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти товар і оплатити його вартість, за цінами зазначеними в накладній та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікаціях.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 30.06.2009 №3006/1-ч; додаткових угод від 01.01.2010 №1 та від 30.09.2010 №2 до договору від 30.06.2009 №3006/1-ч; додатків-специфікацій до названого договору від 04.01.2010 №7, від 01.02.2010 №8, від 01.03.2010 №9, від 01.04.2010 №10, від 05.05.2010 №11, від 01.06.2010 №12; податкових накладних за відповідні періоди; видаткових накладних за відповідні періоди.

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Максімар» та товариством з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б» вказано на постанову Деснянського районного суду міста Києва від 11.12.2012 у справі №1-1048 по обвинуваченню директора товариства з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б» та товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК «ТВ-Парадіз» ОСОБА_1 16.04.1976 у вчинені злочину передбаченого частиною другою статті 205, частиною другою статті 358 та частиною другою статті 200 Кримінального кодексу України.

Однак, посилання органу державної податкової служби на вирок суду щодо директора товариства з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б» ОСОБА_1, якого визнано винним у скоєнні злочину передбаченого частиною другою статті 205, частиною другою статті 358 та частиною другою статті 200 Кримінального кодексу України не може братися до уваги, оскільки фінансово-господарські взаємовідносини між товариством з обмеженою відповідальністю «Максімар» та товариством з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б» районним судом не досліджувались.

Також суд звертає увагу, що під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Максімар» відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б», первинні документи по господарським операціям не досліджувались.

Окрім того, необхідно зазначити, що між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК «ТВ-Парадіз» були відсутні будь-які господарські операції, що відповідачем не спростовано.

Доказів щодо порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин відповідач суду також не надав.

Водночас, необхідно зазначити, що позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Профітіс-Б», руху активів в процесі здійснення господарської операції, наявності ділової мети та економічної доцільності, було надано суду копії первинних документів на підтвердження подальшої реалізації товару (жіночих колготок та панчох) третім особам - товариству з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт Ф.К.А.У.», приватному підприємцю «Порфавор», товариству з обмеженою відповідальністю «Край», товариству з обмеженою відповідальністю «Адвентіс», товариству з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд», приватному підприємцю «Бронтес» тощо.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Максімар» про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 25.03.2013 №0003272207 та від 25.03.2013 №0003282207, підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 25.03.2013 №0003272207 та від 25.03.2013 №0003282207.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст постанови складено 24 березня 2014 року