Ухвала суду № 37838563, 25.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 р. Справа № 876/2453/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.06.2012 року №0000421702 та №0000461702,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Дрогобицька ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.06.2012 року №0000421702 та №0000461702.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що витрати та податковий кредит по податку на додану вартість сформовано на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських та податкових документів, договори з постачальниками є реальними, придбані товарно-матеріальні цінності та послуги використані у підприємницькій діяльності, постачальники відобразили в податковій звітності операції з позивачем. Крім цього зазначає, що відповідач невірно застосував ставку податку на доходи фізичних осіб до визначеного ним заниженого позивачем чистого доходу в 2010 році.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення - рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби від 22.06.2012 №0000421702 та № 0000461702.

Постанова мотивована тим, що виходячи з норм Податкового кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», враховуючи наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії первинних бухгалтерських і податкових документів на придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг і їх використання в підприємницькій діяльності позивача, укладені договори між ФОП ОСОБА_1 та контрагентами є реальними, а збільшення позивачу грошового зобов»язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 70614,00 грн. та з податку на додану вартість в розмірі 69229,00 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 69922,00 грн. неправомірними.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що з наданих позивачем під час перевірки документів вбачається, що між позивачем та ТзОВ «Промтехметал» укладено договір №43/02 від 07.02.2011 року, однак у всіх виписаних від ТзОВ «Промтехметал» податкових накладних зазначається, що такі були виписані на підставі договору від 01.02.2011 року №43/02. Цей договір не був наданий податковому органу під час проведення перевірки, і одразу з позовною заявою, а долучений до матеріалів справи лише після зауважень зі сторони відповідача. Окрім цього, згідно п. 3 згаданого вище договору зазначається, що товар купляється на підставі рахунка-фактури та письмового замовлення, однак позивачем не надано таких документів. Також апелянт зазначає, що позивач уклав із ПП «МКМ-Сервіс» договір поставки №5 від 04.01.2011 року. Відповідно до п. 3 даного договору поставка товару здійснюється на підставі письмового замовлення та рахунку-фактури. З наданих позивачем суду видаткових накладних вбачається, що в таких відсутня інформація, яка б дала змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Апелянт вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з дотриманням вимог чинного законодавства.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради 07.07.2005 року і є платником податку на додану вартість з 13.07.2005 року, свідоцтво НОМЕР_3, індивідуальний податковий номер НОМЕР_2.

22.06.2012 року Дрогобицькою ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ПП «ЗАХІДБУДСЕРВІС», ТОВ «МКМ-СЕРВІС», ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад», ТОВ «ПРОМТЕХМЕТАЛ» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт №176/17-2/НОМЕР_2 від 22.06. 2012 року (а.с. 8-30).

В акті зазначено про порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, чим занижено податок на додану вартість в 2010-2011 роках в сумі 69229,03 грн., в т.ч. березень 2010 - 559,17 грн., листопад 2010 - 5003,19 грн., грудень 2010 - 22915,18 грн., січень 2011 - 1250,00 грн., лютий 2011 - 32495,66 грн., березень 2011 - 7005,82 грн.; ст.ст. 216, 228 Цивільного кодексу України, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, чим завищено валові витрати за 2010 - 2011 на суму 415374,12 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 70613,60 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 22.06.2012 року №0000461702, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов»язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 105921,00 грн., в тому числі основний платіж в розмірі 70614,00 грн., штрафні (фінансові) санкції в розмірі 35307,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 22.06.2012 року №0000421702, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов»язання з податку на додану вартість в розмірі 103844,00 грн., в тому числі основний платіж в розмірі 69229,00 грн., штрафні (фінансові) санкції в розмірі 34615,00 грн.

Зазначених вище висновків податковий орган дійшов, зокрема, на підставі такого.

Дрогобицькою ОДПІ при проведенні даної перевірки використано акти перевірок: ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 04.11.2011 року №4124/23-408/37398974 «Про проведення аналізу діяльності ТОВ «ПРОМТЕХМЕТАЛ» щодо підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов»язання та податкового кредиту по декларації за лютий - травень 2011 року»; ДПІ у Франківському районі м. Львова від 25.02.2011 року №214/23-2/35382611 «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків згідно додатку №5 до декларації з ПДВ за березень 2010 року»; ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 23.06.2011 року №1649/23-2/35383180 «Про проведення аналізу діяльності ТОВ «МКМ-СЕРВІС» щодо підтвердження відображення у податкові декларації з податку на додану вартість податкового зобов»язання та податкового кредиту по декларації з 01.04.2008 року по 16.06.2011 року»; ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 11.04.2011 року №827/15-2/31442493 «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «ЗАХІДБУДСЕРВІС» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків згідно додатку №5 до декларації з ПДВ за січень, лютий 2011 року».

Таким чином, фінансово-господарські взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та контрагентами є такими правочинами, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Питання визначення платників податку на додану вартість, об»єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 року регулювались Законом України «Про податок на додану вартість», а з 01.01.2011 року - Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР об»єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону №168/97-ВР визначено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов»язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов»язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв»язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв»язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов»язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв»язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону№ 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв»язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв»язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК визначено, що об»єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов»язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК до переліку витрат, безпосередньо пов»язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв»язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв»язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16.07.1999 року №996-XIV.

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов»язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб»єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов»язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Якщо контрагент не виконав свого зобов»язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов»язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об»єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Фактичне здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ПП «ЗАХІДБУДСЕРВІС», ТОВ «МКМ-СЕРВІС», ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад», ТОВ «ПРОМТЕХМЕТАЛ» підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом, зокрема: договором №2301 від 31.01.2011 року про надання послуг, виконання робіт з ПП «ЗАХІДБУДСЕРВІС», актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-55 від 31.01.2011 року, №ОУ-23 від 14.02.2011 року, №ОУ-28 від 28.02.2011 року, податковими накладними від 31.01.2011 року №12, від 14.02.2011 року №44, від 28.02.2011 року №46, виписками із банківських рахунків від 02.03.2011 року, від 11.03.2011 року, від 15.03.2011 року (а.с. 47-56); договором №5 від 04.01.2011 року на поставку будівельних матеріалів з ТОВ «МКМ-СЕРВІС», видатковими накладними від 09.11.2010 року №РН-11-0909, від 13.12.2010 року №РН-12-1310, від 27.12.2010 року №РН-12-2710, від 30.12.2010 року № РН-12-3025, податковими накладними від 09.11.2010 року №1109000009, від 13.12.2010 року №1213000009, від 27.12.2010 року №1227000009, від 30.12.2010 року №1230000025, виписками із банківських рахунків від 24.11.2010 року, від 14.12.2010 року, від 05.01.2011 року, від 18.01.2011 року (а.с. 57-69); видатковою накладною на придбання товарів у ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад» від 12.03.2010 року №РНЗ-1200004, податковою накладною від 12.03.2010 року №3120000004, випискою із банку від 06.04.2010 року (а.с. 70-72); договором поставки №43/02 від 07.02.2011 року на придбання будівельних матеріалів з ТОВ «ПРОМТЕХМЕТАЛ», видатковими накладними від 07.02.2011 року №РН-00028, від 28.02.2011 року №РН-00110, від 17.03.2011 року №РН-00252, податковими накладними від 07.02.2011 року №33, від 28.02.2011 року №113, від 17.03.2011 року №153, виписками із банківських рахунків від 02.03.2011 року, від 04.03.2011 року, від 12.03.2011 року, від 23.03.2011 року, від 15.04.2011 року (а.с. 73-85).

Крім того, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, придбані в ПП «ЗАХІДБУДСЕРВІС», ТОВ «МКМ-СЕРВІС», ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад», ТОВ «ПРОМТЕХМЕТАЛ» товарно-матеріальні цінності ФОП ОСОБА_1 в подальшому використовував у господарських взаємовідносинах з іншими підприємствами, а саме з УМ-22 ПАТ «Фірма «Нафтогазбуд», БМУ №8 Філія БМФ «Укргазпромбуд», ПМК-72 ВАТ «Львівводбуд», ТОВ «Парк здоров»я», ПП «Талант авто», ТОВ «БФ Габори», ТОВ «Спеціалізований будівельно-монтажний поїзд №816, МПП «Беркут», ПП «Лімниця», ТОВ «Ремтехсервіс», ТОВ «Агрофірма «Південна», ПП «Прилуцьке лісове господарство», ТОВ «БІЦ-ЛТД, що підтверджується видатковими накладними від 27.12.2010 року №РН-0000345, від 27.12.2010 року №РН-0000346, від 27.12.2010 року №РН-0000347, від 27.12.2010 року №РН-0000348, від 27.12.2010 року №РН-0000349, від 27.12.2010 року №РН-0000350, від 29.12.2010 року №РН-0000356, від 30.12.2010 року №РН-0000364, від 30.12.2010 року №РН-0000368, від 28.02.2011 року №РН-0000045, від 25.03.2011 року №РН-0000069, від 25.03.2011 року №РН-0000070, від 28.03.2011 року №РН-0000074, від 06.04.2011 року №РН-0000093, від 25.02.2011 року №РН-0000033, від 29.04.2011 року №РН-0000119, від 07.02.2011 року №РН-0000016, від 14.02.2011 року №РН-0000024, від 25.03.2011 року №РН-0000069, від 31.01.2011 року №РН-0000011, від 08.02.2011 року №РН-0000018, від 14.02.2011 року №РН-0000021, від 18.02.2011 року №РН-0000028, від 28.02.2011 року №РН-0000036, від 17.03.2011 року №РН-0000057, від 21.03.2011 року №РН-0000060, від 30.03.2011 року №РН-0000077, від 30.03.2011 року №РН-0000081, від 19.04.2011 року №РН-0000107, від 29.04.2011 року №РН-0000114, від 11.05.2011 року № РН-0000130 (а.с. 86-116).

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «ЗАХІДБУДСЕРВІС», ТОВ «МКМ-СЕРВІС», ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад», ТОВ «ПРОМТЕХМЕТАЛ» .

Витрати, понесені у зв»язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей та послуг, ФОП ФОП ОСОБА_1 включив до витрат в 2010 році в сумі 118500,00 грн. та в 2011 році в сумі 296874,12 грн., а податок на додану вартість, сплачений постачальникам, включив до податкового кредиту в березні 2010 року в сумі 559,17 грн., в листопаді 2010 року в сумі 5003,19 грн., в грудні 2010 року в сумі 22915,18 грн., в січні 2011 року в сумі 1250,00 грн., в лютому 2011 року в сумі 32495,66 грн., в березні 2011 року в сумі 7005,82 грн.

Крім того, колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем, ПП «ЗАХІДБУДСЕРВІС», ТОВ «МКМ-СЕРВІС», ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад», ТОВ «ПРОМТЕХМЕТАЛ» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання позивачем у зазначених вище контрагентів товарів/послуг, які використовувались ним в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся.

Також податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об»єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об»єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об»єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентом.

Крім того, відсутні докази порушення позивачем при укладанні (виконанні) правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору (згідно зі ст. 228 ЦК України), як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Разом з цим, на думку колегії суддів, посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних щодо перевезення зазначених вище товарів, які придбав позивач, не є доказом нездійснення господарських операцій, оскільки відповідно до положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом», затверджених наказом Міністерства транспорту та зв»язку України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна накладна є первинним обліковим документом, що складається при наданні транспортних послуг вантажовідправникам/ вантажоодержувачам незалежним перевізником. Тобто такий документ складається для обліку списання, руху та оприбуткування продукції у зв»язку з її переданням не безпосередньо продавцем покупцеві, а через третю особу (ліцензованого перевізника).

Отже, товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Разом з тим, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз»яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Також судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач невірно застосував ставку податку на доходи фізичних осіб до визначеного ним заниженого оподатковуваного доходу (чистого доходу) в 2010 році у розмірі 17 відсотків, яка почала застосовуватися лише з 01.01.2011 року у зв»язку з прийняттям Податкового кодексу України.

Проте, у 2010 році були чинними положення п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-IV, відповідно до якого ставка податку з доходів фізичних осіб становить 15 відсотків від об»єкта оподаткування.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 року у справі №813/8697/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п»ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Гудим Л.Я.

Судді: Довгополов О.М.

Святецький В.В.