Рішення № 37823084, 26.03.2014, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/10013/13-ц

Провадження № 2/591/220/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2014 року Зарічний районний суд м. Суми у складі:

головуючого - судді Сибільова О.В.,

за участю секретаря - Кірілової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське підприємство обслуговування житла» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Житлово-будівельний кооператив № 26 «Харківський 2»,

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2013 року ТОВ «Сумське підприємство обслуговування житла» (далі - «СПОЖ») звернулось до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що на підставі заяви товариства від 27 лютого 2013 року Зарічний районний суд м. Суми 18 березня 2013 року видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4, яка зареєстрована в АДРЕСА_1, заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг в сумі 2227, 63 гр. і судового збору в сумі 114, 7 гр., всього - 2342,33 гр.

За заявою ОСОБА_4, яка посилалась на те, що вона з 12 квітня 2012 року по 17 вересня 2013 року не проживала в м. Суми, ухвалою суду від 30 вересня 2013 року наказ був скасований.

Позивач в позові зазначав, що ОСОБА_4 з 8 жовтня 2003 року зареєстрована за вказаною адресою, борг виник з червня 2009 року, витрати по утриманню будинку та прибудинкової території не залежать від того, чи проживає зареєстрована особа в квартирі. Зазначав, що в квартирі також зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Збільшивши 25 грудня 2013 року позовні вимоги, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 заборгованість по експлуатаційних витратах за період з 1 липня 2009 року по 31 жовтня 2013 року в сумі 2743,17 гр. та судовий збір в сумі 229,4 гр. (а.с. 3-4, 56, т.1).

Після отримання заперечення ОСОБА_4 на позов, в якому вона зазначала, що співвласниками квартири є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 (а.с.59-64 т.1), ухвалою суду від 25 грудня 2013 року залучені третіми особами в справі вказані особи та власник будинку ЖБК №26 «Харківський» (а.с.66, т.1).

15 січня 2014 року ТОВ «СПОЖ» звернулось до суду з заявою про заміну відповідача в справі та з позовом до співвласників квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 (а.с. 98-103, т.1).

Позов до них обґрунтовується тим, що вказаний будинок є власністю ЖБК №26 «Харківський». Між позивачем та кооперативом укладались договори на обслуговування будинку та утримання прибудинкової території. Останній договір був укладений 1 серпня 2008 року.

Предметом договору є забезпечення позивачем як виконавцем надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території (прибирання, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, тощо).

За спірний період обслуговування будинку позивач виконував роботи відповідно до умов договору та вимог законодавства, прибирав прибудинкову територію, обслуговував мешканців службою ОДС, паспортистом, бухгалтером, аварійною службою, проводив загальні весняні та осінні огляди будинку, роботи з перевірки вентиляційних та димових каналів, протиепідемічні та профілактичні дезинфекційні заходи.

Скарг від мешканців будинку на неякісне виконання чи невиконання робіт, надання їх в неповному обсязі, не надходило. 6 вересня 2012 року від мешканця квартири № 13 на ім'я керівника позивача надійшла подяка.

В квартирі зареєстровані ОСОБА_4, власники квартири ОСОБА_2, ОСОБА_1 Відповідачі періодично частково сплачували заборгованість по експлуатаційних витратах, останній платіж здійснили в серпні 2012 року на суму 70,62 гр.

Плата за послуги нараховувалась за тарифами, затвердженими відповідними рішеннями виконавчого комітету Сумської міської ради.

Позивач посилався на те, що відомості про реєстрацію частки 16/30 відповідача ОСОБА_3 у праві власності на квартиру не відповідають дійсності, оскільки після ухвалення судового рішення про визнання недійсними договорів дарування часток в квартирі не була проведена перереєстрація зменшеної частки ОСОБА_3 - 8/30.

З огляду на розмір часток відповідачів у праві власності на квартиру, позивач просив стягнути з них заборгованість по оплаті експлуатаційних витрат та комунальної електроенергії за період з 1 липня 2009 року по 31 жовтня 2013 року в сумі 2743, 17 гр., в тому числі з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - по 731, 51 гр. (по 8/30 частини боргу), з ОСОБА_1 - 1280, 15 гр. (14/30 частини боргу) та пропорційно судовий збір 229, 4 гр. (а.с. 99-103, т.1).

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, мотивуючи це безпідставністю та необґрунтованістю вимог, а також тим, що з ним не укладались договори позивачем, а також просив застосувати позовну давність до вимог позивача. Крім того зазначив, що позивачем не в повному обсязі виконувались роботи по утриманню будинку та прибудинкової території.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, своїх пояснень чи заперечень по суті позову не надали.

Представник третьої особи - ОСОБА_4, позов не визнав, мотивуючи це безпідставністю та необґрунтованістю вимог.

Представник третьої особи - ЖБК № 26 «Харківський», в судове засідання не з'явився, в письмовій заяві позов підтримав.

Судом встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 з 8 жовтня 2003 року, ОСОБА_1 з 10 травня 2007 року, ОСОБА_2 з 3 листопада 2004 року (а.с.6-7, 44, 104, т.1).

ТОВ «СПОЖ» зареєстроване за статутом як юридична особа 4 травня 2000 року, перереєстроване 27 вересня 2007 року (а.с.40, т.1), є виконавцем послуг по утриманню житлового фонду.

1 серпня 2009 року між позивачем та ЖБК № 26 «Харківський», який є власником будинку, був укладений договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, згідно п. 1.1 якого предметом договору є забезпечення виконавцем надання вказаних послуг, а споживачем - ЖБК - забезпечення своєчасної оплати цих послуг за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 1.2 договору, виконавець надає послуги відповідно до затвердженого органом місцевого самоврядування рішення про структуру тарифів, періодичність та строки виконання робіт, що додаються до договору (а.с.12-13, 106-107, т.1).

Плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку нараховується згідно тарифів на вказані послуги та переліку статтей витрат, тобто робіт, вартість яких враховується до тарифу, які в спірний період затверджувались рішеннями виконавчого комітету Сумської міської ради № 690 від 19 грудня 2006 року «Про рівень плати за утримання будинків, споруд і прибудинкових територій в будинках житлово-будівельних кооперативів», № 343 від 31 липня 2007 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 19 грудня 2006 року», № 382 від 28 липня 2009 року «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій в будинках житлово-будівельних кооперативів» (а.с.14- 17, 108-111, т.1).

До складових тарифів були включені окремі види послуг з переліку, який затверджений Наказом Держжитлокомунгоспу України від 10 серпня 2004 року № 150, відповідно до вартості яких визначались обсяги робіт по наданню послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (а.с. 14, т.1).

Згідно розрахунку заборгованості, складеного позивачем, та наданих ним витягів з особового рахунку по нарахуванню комунальних платежів за період з 1 липня 2009 року по 31 жовтня 2013 року заборгованість відповідачів складала 2743,17 гр., в тому числі по експлуатаційних витратах - 2742, 93 гр., по комунальній електроенергії - 0, 24 гр. (а.с.8 - 11, 57-58, 105, т.1).

Суд погоджується з доводами позивача про відповідальність відповідачів відповідно до розміру їх часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_1.

З матеріалів інвентаризаційної справи № 26994 на квартиру, цивільної справи № 2-1251/10 Зарічного районного суду м. Суми за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_1, про визнання договору дарування недійсним та договору дарування частково недійсним вбачається наступне.

За договором купівлі-продажу від 22 серпня 2002 року ОСОБА_4 і ОСОБА_2 купили у вказаній квартирі по 8/30 частини, а ОСОБА_1 - 14/30 частини.

1 лютого 2003 року ОСОБА_2 подарував свої 8/30 частини квартири ОСОБА_4, в результаті чого остання стала власником всього 16/30 частин квартири.

19 лютого 2009 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 свої 16/30 частин квартири.

Кожне відчуження супроводжувалось державною реєстрацією права власності на набуті частки.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми у справі № 2-1251/10 від 29 листопада 2010 року, в якому виправлені описки ухвалами суду від 13 січня 2011 року та від 7 травня 2013 року, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_1

Визнано недійсним договір дарування, від 1 лютого 2003 року, посвідчений між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 на 8/30 частин квартири АДРЕСА_1.

Визнано частково недійсним договір дарування, посвідчений 19 лютого 2009 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 в частині дарування 8/30 частин квартири.

ОСОБА_2 5 червня 2013 року знову зареєстрував своє право власності на 8/30 частин квартири, а зменшення частки ОСОБА_3 з 16/30 до 8/30 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не було внесене.

З інформаційної ж довідки з єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого права, виданої 30 грудня 2013 року, вбачається, що 12 лютого 2009 року зареєстроване право власності ОСОБА_1 на 14/30 частини квартири на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2002 року, 26 березня 2009 року зареєстроване право власності ОСОБА_3 на 16/30 частини вказаної квартири; 5 травня 2013 року проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на 8/30 частини вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2002 року, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 листопада 2010 року, ухвали цього суду від 7 травня 2013 року (а.с.72-73, т.1).

Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК) і правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК), після набрання рішенням суду від 29 листопада 2010 року законної сили ОСОБА_2 став знову власником 8/30 частин квартири, ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 19 лютого 2009 року залишилась власником 8/30 частин квартири, і ОСОБА_1 є власником 14/30 частин квартири, а тому сума заборгованості кожного з них перед позивачем, відповідно до ст. 360 ЦК України, повинна складати відповідну частку.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Згідно ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно зі статтею 13 вказаного Закону, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Пунктом 1 ч. 1, п. п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 вказаного Закону передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; встановлений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, передбачено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов'язком виконавця, відповідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 21 вказаного Закону, є надання таких послуг вчасно та відповідної якості; виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року N 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (далі - постанова N 529).

Обов'язок власника та наймача квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, передбачений також і п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» з послідуючими змінами.

Ч. 3 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги передбачено, що органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних витратах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир. До послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій належать, зокрема: підготовка до весінньо-літнього та осінньо-зимового періодів, прочистка димарів та газоходів, наладка та регулювання технічного обладнання будинку, обстеження стану несучих і огороджувальних конструкцій, прибирання сходових кліток, прибудинкової території, вивезення сміття, освітлення місць загального користування, обслуговування ліфтів та інше.

Ст. ст. 10, 60 ЦПК України передбачають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, відповідно до вказаних положень ЦПК України, надав суду достатньо доказів про виконання ним обов'язків по наданню послуг, довів, що він надавав послуги відповідачам, які мають борг по оплаті наданих ним послуг, надав докази про порушення його прав відповідачами, що є підставою для їх захисту відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України.

Доводи відповідачів про те, що позивач не надавав їм послуги у належному обсязі, що послуги були неякісними, чи взагалі не надавались, спростовуються наданими позивачем доказами, з яких вбачається, що ним виконувались роботи, які включені до переліку робіт, що враховані при формуванні тарифів, в тому числі по загальних сезонних оглядах будинку, виконання протиепідемічних та профілактичних дезинфекційних заходів, періодична перевірка та очистка димових та вентиляційних каналів, перевірка стану герметизації інженерних комунікацій, побутових газових приладів та інше (а.с.22- 39, 112-128, т.1).

Посилання відповідачів на те, що надані позивачем акти виконаних робіт по наданню послуг не підписані споживачем (а.с.193-248, т.1, а.с. 1-10, т.2) також є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачами у спірний період не складались акти-претензії в порядку, визначеному ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з приводу порушення виконавцем умов надання послуг із зазначенням в них строків, виду порушення, кількісних і якісних показників послуг тощо, а тому доводи відповідачів про те, що позивач в неналежному обсязі надає послуги, є безпідставними і не звільняють їх від оплати отриманих послуг.

Ту обставину, що саме позивач є надавачем послуг по будинку, в якому знаходиться квартира відповідачів, факт надання позивачем послуг по утриманню будинків і споруд та прибудинкової території, правильність нарахування ним плати за надані послуги відповідно до затверджених міською радою тарифів, фактичне отримання цих послуг відповідачі належними доказами не спростували, доказів порушення позивачем вимог закону не надали.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 526 ЦПК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на зазначене, позов підлягає задоволенню, в тому числі і на підставі ч.1, п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, яка передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, які не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Посилання відповідачів на відсутність договору про надання послуг, укладеного відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» між позивачем та безпосередньо відповідачами, на наявність такого договору лише між власником будинку - ЖБК і позивачем, за яким позивач визначений надавачем послуг по будинку, є необґрунтованими, оскільки, відповідно до закону, необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення є обов'язком, а не правом сторін, в тому числі і споживачів, а крім того відповідачами частково сплачувались комунальні платежі позивачу, що також свідчить про визнання ними умов договору та визнання в якості надавача послуг саме позивача.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд виходить з того, що за відсутності письмово укладеного між сторонами договору між ними у спірному періоді існували цивільні права та обов'язки з приводу надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, так як укладеним між позивачем та ЖБК договором позивач був визначений надавачем цих послуг, по будинку, у якому знаходиться квартира відповідачів, фактично виконував роботи з надання таких послуг, тому мав право зробити нарахування щодо їх вартості, а відповідачі повинні їх оплачувати.

Безпідставні і посилання відповідачів на сплив позовної давності за вимогами позивача.(а.с.57-58, т.1).

З наданих позивачем розрахунків, не спростованих ними, вбачається, що відповідачі періодично частково здійснювали платежі, в тому числі такі, що перевищували поточні місячні платежі, тим самим вчиняючи дії по визнанню боргу за минулий період, що, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, переривало перебіг позовної давності.

Так, наприклад, в липні 2010 року відповідачами сплачено за послуги позивача 220 гр. при нарахованій місячній сумі 69, 56 гр. і 0, 15 гр. (за комунальну електроенергію).

Крім того, 18 лютого 2013 року позивач звертався до суду за заявою про видачу судового наказу, тобто вчинив дії по перериванню позовної давності (а.с.18-21, т.1).

Таким чином вимоги позивача є обґрунтованими і позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в сумі 229,4 гр. пропорційно задоволеним за рахунок кожного з них вимогам: з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - по 8/30 частини від вказаної суми, тобто по 61,17 гр., з ОСОБА_1 - 14/30 частини судового збору, тобто 107,05 гр.

На підставі ст.ст. 15, 16, 264, 509, 526 ЦК України, ст.ст. 1, 13, 18-21, 31, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", керуючись ст.ст. 10-11, 57-60, 80, 88, 99, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське підприємство обслуговування житла» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське підприємство обслуговування житла» заборгованість в сумі 1280,15 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське підприємство обслуговування житла» заборгованість в сумі 731,51 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське підприємство обслуговування житла» заборгованість в сумі 731,51 гривень.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське підприємство обслуговування житла» судовий збір з ОСОБА_1 в сумі 107,05 гривень, а з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 61,17 гривень з кожного.

Рішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.В. Сибільов