Постанова № 37822401, 19.03.2014, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2014 р. справа № 809/749/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Чуприни О.В.

за участю секретаря судового засідання Драгомирецького І.М.

представника позивача: Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області - не з'явився,

представника відповідача: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області - Апрелкової Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області про стягнення витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві за період з 01.09.2013 року по 31.01.2014 року в сумі 2 547,59 гривень та заборгованості по виплаченій допомозі на поховання в сумі 533,56 гривень, -

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 04.03.2014 року відкрито провадження у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області (далі по тексту - позивач) до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області (далі по тексту - відповідач) про стягнення витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві за період з 01.09.2013 року по 31.01.2014 року в сумі 2 547,59 гривень та заборгованості по виплаченій допомозі на поховання в сумі 533,56 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання №5-4/4 від 04.03.2003 року, Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' в період з 01.09.2013 року по 31.01.2014 року відмовився від відшкодування 2 547,59 гривень понесених позивачем витрат на виплату та доставку виплачених пенсій по інвалідності і по втраті годувальника чотирьом громадянам, що одержали трудове каліцтво за межами України, в тому числі на території республік за період їх входження до складу СРСР і країн Співдружності Незалежних Держав. Не відшкодовано також витрати в сумі 533,56 гривень, понесені позивачем у зв'язку із виплатою у грудні 2013 року допомоги на поховання двох осіб, які отримували пенсії по інвалідності і пенсію у зв'язку із втратою годувальника. Загальна сума такої заборгованості за період з 01.09.2013 року по 31.01.2014 року становить 3 081,15 гривень, в тому числі сума витрат на виплату та доставку таких пенсій.

Представник позивача у судове засідання призначене на 19.03.2014 року не з'явився. Однак, 17.03.2014 року від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області (а.с. 66).

17.03.2014 року від позивача на адресу суду також надійшло письмове пояснення за №2013/06 від 14.03.2014 року. В даному поясненні позивач по кожному пенсіонеру окремо описав обставини про нещасні випадки, які з ними сталися, групи інвалідності та її терміни дії, а також, зазначив обставини які сприяли зміні прізвища по пенсіонеру ОСОБА_4 (а.с. 69-71). Додатково зазначив, що в матеріалах пенсійний справ щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_4 немає письмових доказів на підтвердження того, що смерть останніх пов'язана із нещасним випадком на виробництві або трудовим каліцтвом та засвідчує причинно-наслідковий зв'язок між травмою (захворюванням) і смертю.

Описова частина позову і додаткове пояснення позовні вимоги обґрунтовують тим, що факт страхового випадку на виробництві при виконанні ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 трудових обов'язків та інвалідність підтверджується актами про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 08.05.1969 року №6/3, від 20.02.1998 року №2, від 16.09.1988 року №б/н. Обставина трудового каліцтва ОСОБА_9, жінці якого (ОСОБА_5) виплачувалася пенсія у зв'язку із втратою годувальника, підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві формі Н-1 від 12.03.1969 року за №24. Інвалідність зазначеним особам встановлено виписками з актів огляду МСЕК за №085489, №600843 та №081372. На підставі вказаних документів уповноваженими органами вказаним особам призначено пенсію по інвалідності та по втраті годувальника, виплата якої здійснюється позивачем. У зв'язку із тим, що відповідач є структурною одиницею органу державної влади, який акумулює надходження внесків соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, то пенсія по інвалідності, призначена ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та пенсія по втраті годувальника призначена ОСОБА_5 в загальній сумі 2 547,59 гривень, повинна компенсовуватися (відшкодовуватися) відповідачем Пенсійному фонду України, як неналежному органу страхування, який таку пенсію виплачує. Позивачем складені відповідні акти щомісячної звірки витрат по особових справах ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, однак відповідачем відмовлено у відшкодуванні позивачу таких витрат. Крім того, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати понесені при виплаті допомоги на поховання ОСОБА_5, ОСОБА_4 в розмірах 231,19 гривень і 302,37 гривень, які до смерті, як особа із статусом наявного трудового каліцтва та особи, яка отримувала пенсію у зв'язку із втратою годувальника, перебували на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області. Такий обов'язок, на думку позивача, визначений абзацом 4 пункту 4 Порядку №5-4/4 від 04.03.2003 року, за змістом вимог якого відшкодуванню підлягають суми допомоги на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, подавши 14.03.2014 року на адресу суду письмове заперечення проти адміністративного позову (а.с. 40-46). В судовому засіданні пояснила, що вказаним позивачем Порядком №5-4/4 від 04.03.2003 року визначено механізм відшкодування виплачених пенсій по інвалідності, який здійснюється виключно на централізованому рівні тобто, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Пенсійним Фондом України, а на місцях проводяться тільки звірки взаєморозрахунків. А тому, в Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області відсутнє право вимагати в судовому порядку стягнення із відповідача виплаченої чотирьом пенсіонерам пенсії в загальному розмірі 2 547,59 гривень, а відповідач не наділений повноваженнями щодо її відшкодування. Вказує також, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не є застрахованими особами в Україні, бо офіційно були працевлаштовані і отримали ушкодження здоров'я поза її межами, і за них не сплачувалися страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Документів по них до відповідача не передано, а отже у Відділенні особові справи по них не сформовані і відсутні. Оскільки зазначені пенсіонери були застраховані і отримали ушкодження здоров'я на території республік за період їх входження до складу СРСР і країн Співдружності Незалежних Держав, представник відповідача наголосив про можливість виплати такої пенсії по інвалідності саме у вказаній країні, а подвійна виплата по таких правовідносинах у відповідності до Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації та Співдружності Незалежних Держав про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 року, не допускається. До встановлення наявності чи відсутності факту виплати такої пенсії поза межами України, для недопущення подвійної виплати пенсії, її виплата, в тому числі і відшкодування позивачу, за даними спірними відносинами не можлива. Додатково по ОСОБА_5 представник відповідача вказала, що у позивача відсутнє право на призначення останній пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер від нещасного випадку на виробництві, а у відповідача відсутній обов'язок відшкодовувати таку пенсію. ОСОБА_5 у віці 48 років на день нещасного випадку, що стався з її чоловіком ОСОБА_9, була працездатною, а в силу вимог статті 33 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' на такі страхові виплати (пенсію) мають право непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або на день його смерті досягли 55 років. Щодо ОСОБА_7 вказала, що останній за страховим випадком, який трапився із ним на території Російської Федерації, є застрахований у Фонді соціального страхування Російської Федерації і отримує страхове забезпечення у вигляді щомісячної страхової виплати. Відтак, по ОСОБА_7 не може здійснюватися подвійна виплати страхових платежів. На переконання відповідача витрати понесені при виплаті допомоги на поховання ОСОБА_5 в розмірі 231,19 гривень і ОСОБА_4 в розмірі 302,27 гривень також не підлягають відшкодуванню відповідачем, оскільки смерть померлих не пов'язана із страховим випадком державного соціального страхування. Під час звірки позивач не надав відповідний висновок МСЕК про причинно-наслідковий зв'язок смерті і трудового каліцтва, який є єдиним доказом настання страхового випадку. Смерть від загального захворювання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності не може розцінюватися, як страховий випадок, і суми витрати на поховання не підлягають відшкодуванню. Відтак, просила в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що в період з 01.09.2013 року по 31.01.2014 року позивачем здійснено виплату застрахованим особам пенсій по інвалідності громадянам, які отримали каліцтво внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на території республік колишнього СРСР і Співдружності Незалежних Держав, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6, та ОСОБА_7 в загальному розмірі 2 547,59 гривень, в тому числі: за вересень 2013 року - 528,80 гривень, за жовтень 2013 року - 528,80 гривень, за листопад 2013 року - 528,80 гривень, за грудень 2013 року - 528,69 гривень і за січень 2014 року - 414,00 гривень. Витрати на доставку такої пенсії в загальному за вказаний період склали 18,50 гривень.

Суми виплаченої пенсії, в тому числі витрат на її доставку, включені позивачем до актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності і внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання із списками таких осіб за кожний місяць вказаного періоду (а.с. 21-25).

У зв'язку з виникненням неузгодженості між розрахунками Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області та Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області до кожного акту складено таблицю розбіжностей із зазначенням сум, які не прийняті відповідачем до заліку (а.с. 16-20).

Як встановлено в судовому засіданні та слідує з матеріалів справи, відповідачем зазначені акти підписані із застереженнями та згідно таблиць розбіжностей не прийнято до відшкодування вищевказаної загальної суми.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем і відповідачем спір виник щодо непогодження відповідачем актів звірки витрат по виплаті пенсії по інвалідності на суму 2 547,59 гривень за період з 01.09.2013 року по 31.01.2014 року по громадянах ОСОБА_8 (номер особового рахунку НОМЕР_1), ОСОБА_7 (номер особового рахунку НОМЕР_2), ОСОБА_6 (номер особового рахунку НОМЕР_3) і ОСОБА_5 (номер особового рахунку по дружині померлого ОСОБА_9 НОМЕР_4), нещасні випадки з якими сталися у 1988, 1998, 1969, 1969, 1987 роках на території України, за її межами на території республік колишнього СРСР і Співдружності Незалежних Держав. А також внаслідок непогодження відшкодування витрат по виплаті допомоги на поховання в загальній сумі 533,56 гривень за грудень 2013 року по громадянах ОСОБА_5 (номер особового рахунку по дружині померлого ОСОБА_9 НОМЕР_4) та ОСОБА_4 (номер особового рахунку НОМЕР_5).

Факт страхового випадку на виробництві при виконанні ОСОБА_9 трудових обов'язків із смертельним наслідком підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 12.03.1969 року за №24, згідно якого останній працюючи кондуктором УЖД, 11.03.1969 року отримав травми не сумісні із життям на підприємстві, розташованого на території Чунського району Іркутської області РРФСР (а.с. 8). Відповідно до вказаного акту, на підставі виписки з протоколу комісії від 16.06.1970 року за №2/93 і розпорядження Калуського міського відділу соціального забезпечення від 05.01.1983 року ОСОБА_5 (дружині померлого) з 01.12.1982 року призначено по вічно пенсію по втраті годувальника (ОСОБА_9), смерть якого настала внаслідок трудового каліцтва (а.с. 81, 82).

Факт страхового випадку на виробництві при виконанні трудових обов'язків та інвалідність відносно ОСОБА_6 встановлено актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 08.05.1969 року №6/3, згідно якого останній 08.05.1969 року отримав травму на підприємстві, розташованого в Жезказганському районі КССР (а.с. 9). Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК №085489 ОСОБА_6 з 20.01.1992 року визнаний інвалідом 3-ої групи повічно (а.с. 72).

Відносно ОСОБА_7 факт страхового випадку на виробництві при виконанні трудових обов'язків та інвалідність підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 20.02.1998 року №2, згідно якого останній виконуючи роботу слюсаря 17.02.1998 року отримав травму на підприємстві, розміщеного в Красноярському краю Російської Федерації (а.с. 10-11). На підставі відповідних оглядів МСЕК ОСОБА_7 з 07.07.1999 року призначено пенсію по інвалідності. Останньою випискою із акта огляду МСЕК №600843 3-тю групу інвалідності присвоєно до 07.11.2014 року (а.с. 73).

Факт страхового випадку на виробництві при виконанні трудових обов'язків та інвалідність щодо ОСОБА_8 встановлено актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 16.09.1988 року б/н, згідно якого останній 16.09.1988 року отримав травму ока на підприємстві, розміщеного у Саратовській області СРСР (а.с. 12). Випискою з акта огляду МСЕК №081372 ОСОБА_8 присвоєно 3 групу інвалідності, безстроково, а 21.03.1989 року призначено пенсію по інвалідності (а.с. 74).

Щодо ОСОБА_4 судом встановлено, що факт страхового випадку на виробництві при виконанні трудових обов'язків та інвалідність підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 03.04.1987 року №17, згідно якого остання виконуючи роботу сверловщика отримала отруєння від викиду хлору в цеху електролізу ХІК-2 на підприємстві, розташованого в м. Калуші Івано-Франківської області УРСР (а.с. 13-15). На підставі відповідних оглядів МСЕК ОСОБА_4 з 18.07.1990 року призначено пенсію по інвалідності. Останньою випискою із акта огляду МСЕК №601640 3-тю групу інвалідності присвоєно до 12.03.2014 року (а.с. 76).

Відповідно до атестатів №1518 і №1513 особові рахунки ОСОБА_5 №141422 і ОСОБА_4 №113495 з 01.01.2014 року закрито у зв'язку із смертю одержувачів пенсій. Виплата допомоги на поховання проведена разовими дорученнями №93 від 14.12.2013 року по ОСОБА_4 і №98 від 16.12.2013 року по ОСОБА_5 (а.с. 83).

В період з 01.09.2013 року по 31.01.2014 року позивачем здійснено виплату пенсій по інвалідності та у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_5 в сумі 465,92 гривень, ОСОБА_6 в сумі 755,93 гривень, ОСОБА_7 в сумі 750,00 гривень, ОСОБА_8 в сумі 575,74 гривень, в тому числі поштового збору в загальному розмірі 18,50 гривень. Розмір витрат на поховання разом із доставкою по ОСОБА_5 склав 231,19 гривень, по ОСОБА_4 - 302,37 гривень. (а.с. 21-25, 32-33).

Статтею 1 Закону України ''Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' від 14.01.1998 року за №16/98-ВР (далі по тексту - Основ) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в Україні залежно від страхового випадку є: пенсійне страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття 12 Основ).

Відповідно до пункту 4 статті 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням, відновлення здоров'я та працездатності потерпілого, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків, пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У частині 4 статті 26 Основ встановлено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Пунктом 5 частини 1 статті 25 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' встановлено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний: співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 21 вказаного Закону, встановлено, що соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків, а саме: у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відносини стосовно відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України витрат Пенсійного Фонду на виплату пенсій по інвалідності регулюється Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року №5-4/4 (далі по тексту - Порядок №5-4/4), та Законом України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності''.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати в тому числі шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 4 вказаного Порядку №5-4/4 серед сум, які відшкодовуються із витрат, що виплачуються відповідно до Законів України ''Про пенсійне забезпечення'', ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' та інших нормативно-правових актів визначено суми основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.

Згідно пункту 2 статті 7 Прикінцевих положень Закону України ''Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'', який набрав чинності з 01.04.2001 року, Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Частиною 2 статті 24 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' закріплене аналогічне правило, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому, страховик, до якого звернувся застрахований має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі норми сфера дії Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' поширюється на категорію інвалідів, які отримали інвалідність внаслідок нещасного випадку на виробництві, в тому числі, і відшкодування витрат на виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Відповідно до статті 3 Закону України ''Про правонаступництво України'' від 12.09.1991 року закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Стаття 9 зазначеного Закону передбачає, що всі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України. Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної приналежності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.

Відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД) в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди.

За змістом вимог статті 5 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Статтею 3 вказаної Угоди визначено, що усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення.

Підпунктом ''а'' статті 27 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежну від стажу роботи.

За приписами статті 80 та 85 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' нарахування та виплата пенсій проводиться органами Пенсійного Фонду за місцем проживання пенсіонера.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього закону.

Отже, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, якщо страховий випадок стався на території держав-учасниць Угоди, призначаються за законодавством України і виплачуються з коштів Пенсійного фонду України.

Таким чином, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати органам Пенсійного фонду України витрати на виплату пенсій, якщо нещасний випадок стався на території держав-учасниць Угоди, в тому числі на території республік за період їх входження до складу СРСР.

Як встановлено судом за заявлений період позивачем здійснено виплату громадянам ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 пенсії в загальній сумі 2 547,59 гривень, яким встановлена інвалідність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, в тому числі пенсія по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, нещасний випадок з якими мав місце на території України та за межами України. Фактичне здійснення таких виплат встановлено під час судового розгляду відповідно до списків осіб, яким виплачено пенсію по інвалідності за період з 01.09.2013 року по 31.01.2014 року, підставність їх проведення підтверджено матеріалами справи, зокрема, актами про нещасний випадок на виробництві, виписками з актів огляду МСЕК про встановлення інвалідності.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивач не наділений повноваженнями звертатися до суду про стягнення витрат на виплату пенсій та витрат на доставку вказаних виплат, необхідно зазначити наступне.

Відповідно пункту 3 розділу XI Прикінцевих положень Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація проводиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги; уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України ''Про охорону праці'', які ліквідуються.

Згідно статті 18 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Пунктами 1.2. та 1.4. Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 27.04.2007 року за №24, передбачено, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення виконавчої дирекції Фонду в районах та містах обласного значення (далі по тексту - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які мають на це право. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, перелік яких визначений у пунктах 2.7, 2.8, 3.1, 5.3, 6.1.1 цього Порядку, і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.

Таким чином, з врахуванням вищенаведених законодавчих норм органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків, як самостійні юридичні особи, зобов'язані відшкодувати витрати по виплаті та доставці пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання органам Пенсійного Фонду, як самостійним юридичним особам, які проводять відповідні виплати пенсій, тому орган Пенсійного Фонду має право на відшкодування органом Фонду соціального страхування від нещасних випадків сум витрат на виплату та доставку вказаних пенсій. Оскільки відповідач відмовився відшкодувати спірні витрати, позивач правомірно звернувся в суд з позовом про стягнення суми виплаченої пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Подібні висновки викладені Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 20.01.2011 року у справі №К-34168/10 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області.

Така ж правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду України від 28.11.2012 року у справі №21-381а12 за позовом управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі Автономної Республіки Крим до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в смт. Кіровське Автономної Республіки Крим про стягнення заборгованості. Зокрема встановлено, що оскільки фонд як належний страховик від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання в силу положень статей 1, 4, 25, 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та статей 21, 24 Закону №1105 зобов'язаний відшкодовувати витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання (у тому числі й пенсій по інвалідності особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР).

Приписи такої постанови Верховного Суду України відповідно до норм статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковими для всіх судів України.

Безпідставним є посилання представника відповідача на порушення позивачем Порядку №5-4/4, оскільки останній не врегульовує правовідносини між двома Фондами у випадку наявності спору щодо відмови у прийнятті до відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, із підстав працевлаштування і отримали ушкодження здоров'я поза межами території сучасної України - на території республік за період їх входження до складу СРСР чи Співдружності Незалежних Держав.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що позивачем не передано до відповідача документи по ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, у зв'язку з чим у Відділення особові справи по них не сформовані і відсутні.

В матеріалах справи містяться акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності і внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, списки таких громадян за спірний період, а також таблиці розбіжності із зазначенням сум, які не прийняті відповідачем до заліку. Із змісту актів, списків і таблиць розбіжності слідує, що вони складені по особових справах потерпілих, зазначено їх кількість (в тому числі спірних 4 осіб), суми щомісячних виплат по таких особах та загальні умови непогодження - отримання травм на виробництві (каліцтва) в державах учасниць СНД та за межами України.

Дані акти і таблиці підписані без застереження про відсутність особових справ ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 У цих актах і таблицях не зазначено, що відмовою у прийнятті до відшкодування є не передача їх до відповідача.

Суд також відхиляє доводи представника відповідача про те, що оскільки спірні пенсіонери були застраховані і отримали ушкодження здоров'я у теперішній сучасної Російській Федерації, то в силу вимог статті 2 ''Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням, або іншим ушкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків'' від 09.09.1994 року та ''Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн'' від 14.01.1993 року, виплата такої пенсії по інвалідності повинна здійснюватися саме у вказаній країні.

З даного приводу суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти неправомірності свої дій, у відповідності до вимог частин 1 і 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав суду доказів на підтвердження обставин можливої виплати такої пенсії чотирьом громадянам поза межами України, і не довів факту подвійної виплати пенсії по інвалідності.

Доводи представника відповідача про подвійну виплату ОСОБА_7 допомоги на території України і Російської Федерації у зв'язку із одним страховим випадком, є безпідставними.

Судом вже встановлено, що ОСОБА_7 в лютому 1998 року отримав травму на виробництві на підприємстві, розташованого в Красноярському краю Російської Федерації. В Україні позивачем в 1999 році ОСОБА_7 призначено пенсію по інвалідності.

Така страхова виплати (страхова виплата пенсії по інвалідності) не суперечить підпункту ''г'' пункту 1 частини 1 статті 21, пункту 3 частини 2 статті 28 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' так як є одним із видів страхових виплат.

Статтею 21, 28 і 34 вказаного Закону за наявності страхового випадку передбачено можливість одночасного призначення і отримання потерпілим поряд із пенсією по інвалідності - щомісячної страхової виплати (щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого).

У спірних правовідносинах позивач просить відшкодувати лише виплачену пенсію по інвалідності за період з вересня 2013 року по січень 2014 року включно.

З приводу пояснень представника відповідача суд зазначає, що згідно змісту листа-відповіді Філіалу №45 Державної установи - Московського обласного регіонального відділення Фонду соціального страхування Російської Федерації від 05.05.2012 року №04-12/45/1133, ОСОБА_7 здійснюється страхове забезпечення у вигляді щомісячної страхової виплати з 01.01.2000 року у зв'язку із нещасним випадком на виробництві, яке мало місце 17.02.1998 року (а.с. 64).

В даному листі не йде мова про виплату ОСОБА_7 пенсії по інвалідності, що є частиною предмету спору в розгляді даної справи, а про інший вид забезпечення - щомісячна страхова виплата (щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого), яка також (одночасно із пенсією по інвалідності) може виплачуватися і на території України - Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Втім, з приводу відшкодування такого виду соціального забезпечення по відношенню до ОСОБА_7 в розгляді даної справи спору не має.

З приводу пояснень представника відповідача про те, що ОСОБА_5 у віці 48 років на день нещасного випадку, що стався з її чоловіком ОСОБА_9, була працездатною, а отже не досягла віку 55 років і немала права на такий вид забезпечення як пенсію у зв'язку із втратою годувальника, який помер від нещасного випадку на виробництві, суд зазначає наступне.

Як з'ясовано вище ОСОБА_9 11.03.1969 року отримав травми не сумісні із життям на підприємстві, розташованого на території Чунського району Іркутської області РРФСР.

Відповідно до частини 1, пунктів ''б'', ''в'' частини 2 статті 37, 38 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38).

Дружина померлого, яка не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім'ї, серед іншого, вважаються: в) дружина, якщо вона є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'' (55 років); в) дружина незалежно від віку і працездатності, якщо вона зайнята доглядом за дітьми померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює.

Згідно частини 1, пункту 2 частини 2 статті 33 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами, серед іншого, є жінки, які досягли 55 років, якщо вони не працюють.

Із наявних у матеріалах справи документів слідує, що на підставі виписки з протоколу Комісії від 16.06.1970 року за №2/93 Чунського району ради депутатів працюючих Іркутської області РРФСР ОСОБА_5 (дружині померлого) призначено пенсію по втраті годувальника у зв'язку із тим, що остання зайнята доглядом за дітьми померлого чоловіка, які не досягли 8 років, і не працює. Розпорядження Калуського міського відділу соціального забезпечення від 05.01.1983 року ОСОБА_5 (дружині померлого) з 01.12.1982 року призначено по вічно пенсію по втраті годувальника (ОСОБА_9) у зв'язку із досягненням 55 років.

На час виплати ОСОБА_5 спірної пенсії за період з вересня по грудень 2013 року вказана особа досягла 55 років.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги по стягненню сум фактичних витрат на виплату пенсій по інвалідності особам, які отримали каліцтво в наслідок нещасних випадків на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, в тому числі витрат по її доставці, в загальній сумі 2 547,59 гривень є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на виплату допомоги на поховання ОСОБА_5 і ОСОБА_4 в загальному розмірі 533,56 гривень, суд зазначає наступне.

Судом вже зазначено вище, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 21 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно, серед іншого, організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Частиною 8 статті 34 вказаного Закону встановлено, що у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд соціального страхування від нещасних випадків згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 11.07.2001 року за №826 (далі по тексту - Порядок №826), регулює відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг.

За змістом пункту 2 вказаного Порядку №826 витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником згідно з пунктом 5 цього ж Порядку.

Абзацом 2 частини 9 статті 34 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' визначено, що у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Інструкцією про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15.11.2005 року за №606 і зареєстрованою в Мінюсті України 02.12.2005 року за №1455/11735 (надалі по тексту - Інструкція №606) причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом визначено як зв'язок, який можна встановити між перебігом професійних захворювань або наслідками трудового каліцтва з урахуванням форми, стадії, тяжкості функціональних порушень, розвитку ускладнень за життя, патоморфологічними та гістологічними змінами в органах та системах організму, що виявлені під час розтину, та настанням смерті.

Пунктом 2.1 цієї Інструкції №606 визначено, що функції щодо встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом покладаються на МСЕК, перелік яких затверджується відповідним наказом Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я обласних державних адміністрацій.

В Івано-Франківській області такою установлю являється Міжрайонна спеціалізована профпатологічна МСЕК.

Системний аналіз норм Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'', Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та Інструкції про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, дає підстави вважати, що відповідач зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які безпосередньо померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання під час роботи. А у разі смерті потерпілого, який одержував пенсію по інвалідності і не працював, причинний зв'язок смерті останнього (потерпілого) з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів із обов'язком встановленням наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я при виконанні професійних обов'язків.

Із матеріалів справи слідує, що смерть ОСОБА_5, яка отримувала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, та ОСОБА_4 не настала при виконанні ними своїх професійних і трудових обов'язків, оскільки останні на момент смерті вже не працювали.

Позивач, під час передачі документів до відповідача на відшкодування витрат на поховання ОСОБА_5 і ОСОБА_4 за грудень 2013 року, не надав належних і допустимих доказів - відповідного висновку спеціалізованої профпатологічної МСЕК, який би підтвердив причинний зв'язок смерті ОСОБА_5 і ОСОБА_4 з одержаним трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я при виконання ними професійних обов'язків за життя.

Суд вважає недостатнім посилання представника позивача на абзац 4 пункт 4 Порядку №5-4/4 від 04.03.2003 року, яким зобов'язано Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань відшкодовувати Пенсійному фонду України витрати по допомозі на поховання сім'ї померлого лише за однієї умови отримання померлим пенсії по інвалідності, оскільки таке тлумачення позивачем даної норми підзаконного нормативно-правового акта суперечить положенням абзацу 2 частини 9 статті 34 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'', за змістом якого, у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Слід також зазначити, щодо положення абзацу 4 пункту 4 Порядку №5-4/4 від 04.03.2003 року, яким зобов'язано Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань відшкодовувати Пенсійному фонду України витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону України ''Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності''. Так, зокрема, стаття 21 коментованого Закону пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань зі смертю працівника, а не з не отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 23.05.2011 року і від 23.04.2013 року у справах №21-48а11 і № 21-108-13а, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані висновки в силу вимог частини 2 статті 161, статті 244-2 коментованого Кодексу підлягають обов'язковому врахуванню при вирішенні даного публічно-правого спору.

Оскільки позивачем не надано документів, які б підтверджували наявність причинного зв'язку смерті ОСОБА_5 і ОСОБА_4 з одержаним ними каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, яке в подальшому спричинило їх смерть, суд вважає таку позовну вимогу безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калуському районі Івано-Франківської області (ідентифікаційний код 25925437) на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області (ідентифікаційний код 37824000) витрати по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві (професійного захворювання), у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, за період з 01.09.2013 року по 31.01.2014 року в загальному розмірі 2 547 (дві тисячі п'ятсот сорок сім) гривень 59 копійок, в тому числі по особових рахунках ОСОБА_5 за НОМЕР_4 в сумі 465,92 гривень, ОСОБА_6 за НОМЕР_3 в сумі 755,93 гривень, ОСОБА_7 за НОМЕР_2 в сумі 750,00 гривень, ОСОБА_8 за НОМЕР_1 в сумі 575,74 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова в повному обсязі складена 24.03.2014 року.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.