Постанова № 37822384, 20.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

20 березня 2014 року 10:44 справа №826/20488/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Оіл-Сервіс”

до

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25 грудня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Оіл-Сервіс” (далі по тексту – позивач, ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2013 року №0007692208, №0007702208 та №000771208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/20488/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 13 березня 2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача в судове засідання не з’явився.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 13 березня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 13 грудня 2013 року №0007692208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом “б” пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підпункту 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на 746 880,00 грн., в тому числі за основним платежем – 649 779,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 97 101,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 13 грудня 2013 року №0007702208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом “б” пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 434 617,00 грн., в тому числі за основним платежем – 358 755,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 75 862,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 13 грудня 2013 року №0007712208 згідно з пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, абзацом 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість на 25 886,00 грн., у тому числі за червень 2013 року на 25 886,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 26 листопада 2013 року №2015/22-08/35744348 “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” (код ЄДРПОУ 35744348) з питань дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з ТОВ “Медпрофіт” (код ЄДРПОУ 37395786), ТОВ “Алатар-Техно” (код ЄДРПОУ 35619105), ТОВ “ТД-Техінвест” (код ЄДРПОУ 38013189), ПП “Гран-Трейд” (код ЄДРПОУ 31989352), ТОВ “Руст” (код ЄДРПОУ 23242272), ТОВ “Спрос Юей” (код ЄДРПОУ 36857386), ТОВ “Зв’язок-Буд” (код ЄДРПОУ 33542476), ТОВ “Едвертайзинг Консалт” (код ЄДРПОУ 36972694), ТОВ “ВКП Спецінвест 2012” (код ЄДРПОУ 3801372), ТОВ “Акватрейдінг” (код ЄДРПОУ 33883979), ТОВ “Статус Люкс” (код ЄДРПОУ 33298366), ТОВ “Фрістайл-Спорт” (код ЄДРПОУ 36602679), ТОВ “Камелот Київ” (код ЄДРПОУ 35040010) за період з 01.01.2010 року по 30.06.2013 р.” (далі по тексту – Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, підпункту 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 649 779,00 грн., у тому числі по періодам: за 2010 рік - 157 167,00 грн., за ІІ квартал 2011 року - 77 836,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року - 93 198,00 грн., за ІV квартал 2011 року - 90 342,00 грн., за І квартал 2012 року - 55 843,00 грн., за ІІ квартал 2012 року - 61 670,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року - 111 606,00 грн., за ІV квартал 2012 року - 2 117,00 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 358 755,00 грн., у тому числі по періодах: за вересень 2010 року - 51 200,00 грн., січень 2011 року - 41 094,00 грн., травень 2011 року - 450,00 грн., червень 2011 року - 13 764,00 грн., липень 2011 року 124,00 грн., серпень 2011 року - 23 577,00 грн., квітень 2012 року - 2 772,00 грн., травень 2012 року - 11 124,00 грн., червень 2012 року - 67 397,00 грн., липень 2012 року - 5 809,00 грн., серпень 2012 року - 141 444,00 грн., та завищено суми залишку від’ємного значення попереднього звітного періоду в червні 2013 року в сумі 25 886,00 грн.

Вказані в Акті перевірки порушення відповідач обґрунтовує наступним: правочини між позивачем та ТОВ “Спрос Юей”, ПП “Гран-Трейд” та ТОВ “Едвертайзинг Консалт” здійснені без мети настання реальних наслідків, оскільки виявлено порушення ними норм податкового законодавства, що, у свою чергу, позбавляє правового значення первинні документи та податкові накладні по вказаним господарським операціям та виключає можливість позивача формувати витрати та податковий кредит.

Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції з ТОВ “Спрос Юей”, ПП “Гран-Трейд” та ТОВ “Едвертайзинг Консалт” підтверджені первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” дотримано передбачені умови для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначив, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” та ТОВ “Спрос Юей”, ПП “Гран-Трейд”, ТОВ “Едвертайзинг Консалт”, мету придбання та обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи підтверджують, що між ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” (довіритель/замовник) та ПП “Гран-Трейд” (повірений/агент/виконавець) укладено договір від 20 квітня 2012 року №20/04-01, відповідно до умов якого довіритель/замовник доручає та уповноважує, а повірений/агент/виконавець приймає на себе зобов’язання та повноваження вчиняти від імені, в інтересах, під контролем та за рахунок довірителя/замовника обумовлені даним договором та додатковими угодами до нього послуги.

Згідно додаткових угод до зазначеного договору виконавець зобов’язується надати замовнику послуги щодо пошуку покупців та дослідження ринку потенційних покупців.

Як свідчать наявні в матеріалах справи звіти до договору від 20 квітня 2012 року №20/04-01, ПП “Гран-Трейд” здійснило пошук покупців (ТОВ “Регіон Продукт”, ТОВ “Інтекс-2000”, ПП “Старт”) палива моторного альтернативного А-95Е Турбо, бітуму нафтового дорожнього та газу зрідженого, а також здійснило дослідження ринку потенційних покупців (ТОВ “Регіон Продукт”, ТОВ “Торговий дім “Укрнафтотрейд”, ТОВ “Тирас”, ПП “Синтез-Юг”).

Акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), датовані квітнем-жовтнем 2012 року підтверджують, що ПП “Гран-Трейд” надало позивачу агентські послуги.

ПП “Гран-Трейд” виписало податкові накладні, датовані квітнем-жовтнем 2012 року, на загальну суму 870 950,00 грн., у тому числі податок на додану вартість – 145 158,36 грн.

01 липня 2010 року між ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” (довіритель/замовник) та ТОВ “Едвертайзинг Консалт” (повірений/агент/виконавець) укладено договір №0107/01, відповідно до умов якого довіритель/замовник доручає та уповноважує, а повірений/агент/виконавець приймає на себе зобов’язання та повноваження вчиняти від імені, в інтересах, під контролем та за рахунок довірителя/замовника обумовлені даним договором та додатковими угодами до нього послуги.

Згідно додаткових угод до зазначеного договору виконавець зобов’язується надати замовнику послуги щодо пошуку покупців та дослідження ринку потенційних покупців.

На підтвердження виконання вказаного договору, позивачем надано в матеріали справи: звіти до договору від 01 липня 2010 року №0107/01, згідно яких ТОВ “Едвертайзинг Консалт” здійснило пошук покупців, (ДП “Рівненський облавтодор” філія “Доркомплект”, ДП “Львівський облавтодор”, ТОВ “Аякс-2005”, ПП “Старт”), та виконало дослідження ринку потенційних покупців (ДП “Житомирський облавтодор”, ТОВ “Газхолдинг Україна”, ДП “Чернівецький облавтодор”, ПП “Синтез-Юг”); акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), датовані серпнем 2010 року – квітнем 2012 року, згідно яких ТОВ “Едвертайзинг Консалт” надало позивачу агентські послуги.

ТОВ “Едвертайзинг Консалт” виписало податкові накладні, датовані серпнем 2010 року – квітнем 2012 року, на загальну суму 2 481 850,00 грн., у тому числі податок на додану вартість – 413 591,60 грн.

За умовами договору поставки від 15 березня 2012 року №С1504, укладеного між ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” (покупець) та ТОВ “Спрос Юей” (постачальник), постачальник зобов’язується передати у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти й оплатити в порядку та на умовах даного договору товар.

Згідно специфікації на поставку товару до договору від 15 березня 2012 року №С1504, предметом поставки є бітум нафтовий дорожній марки 60/90.

ТОВ “Спрос Юей” виписало податкову накладну від 19 березня 2012 року №42 на загальну суму 1 794,00 грн., у тому числі податок на додану вартість – 299,00 грн.

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується відповідними виписками банку, які долучено до матеріалів справи.

Частина вартості придбаного товару віднесена позивачем до складу валових витрат на підставі норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, частина, починаючи з 01 січня 2011 року, – на підставі норм Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Аналогічні норми стосовно порядку формування валових витрат містить і новий Податковий кодекс України.

Так, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Позивач зазначив, що придбаний в межах спірних господарських операцій товар, а саме нафтопродукти, призначений для подальшої реалізації іншим підприємствам, а послуги придбані з метою пошуку покупців для подальшої реалізації товару.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивач надав суду копії видаткових накладних на підтвердження подальшої реалізації товару, оборотно-сальдові відомості, журнали проводок та картки рахунків.

Разом з тим, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували пов’язаність придбаних у ПП “Гран-Трейд”, ТОВ “Едвертайзинг Консалт” та ТОВ “Спрос Юей” товарів і послуг з господарською діяльністю позивача, зокрема, неможливо встановити, що товар, який реалізовано позивачем придбано саме у ТОВ “Спрос Юей” в межах спірних господарських операцій, чи факт того, що його придбано з метою подальшої реалізації, а також неможливо встановити причетність ПП “Гран-Трейд” та ТОВ “Едвертайзинг Консалт” до господарської діяльності позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що пошуком покупців, таких як ТОВ “Регіон Продукт”, ТОВ “Інтекс-2000”, ПП “Старт” та інші, та дослідженням ринку потенційних покупців займались контрагенти позивача – ПП “Гран-Трейд” та ТОВ “Едвертайзинг Консалт”, мету придбання позивачем агентських послуг та доказів неможливості самостійного пошуку покупців для реалізації товару та дослідженням ринку потенційних покупців.

Враховуючи те, що позивачем не надано документів на підтвердження використання в межах своєї господарської діяльності придбаних в межах спірних господарських операцій товарів та послуг, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що здійснені ним господарські операції з вказаними контрагентами носять реальний характер, а придбані товари та послуги використано в межах господарської діяльності позивача, чи придбано з такою метою.

Таким чином, з огляду на недоведеність мети використання придбаних товарів у господарській діяльності ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс”, суд вважає, що висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

В частині висновків Акта перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Суд встановив, що частина спірної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту, сформована позивачем на підставі норм Закону України “Про податок на додану вартість”, а частина на підставі норм Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту містить і Податковий кодекс України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є наявність податкових накладних, їх відповідність порядку заповнення та мета подальшого використання придбаних товарів/послуг (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому формальна наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за перевірений період в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Спрос Юей”, ПП “Гран-Трейд” та ТОВ “Едвертайзинг Консалт”, у зв’язку з придбанням товарів та послуг.

При дослідженні питання щодо заниження податку на прибуток судом не встановлено пов’язаності придбаного товару з господарською діяльністю позивача.

Наведені обставини, на думку суду, виключають можливість віднесення до складу податкового кредиту позивача відповідної суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ “Спрос Юей”, ПП “Гран-Трейд” та ТОВ “Едвертайзинг Консалт”.

Враховуючи не доведеність мети придбання послуг у межах господарської діяльності, суд вважає, що висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України “Про податок на додану вартість” та Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість та завищення суми залишку від’ємного значення попереднього звітного періоду є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а тому збільшення позивачу суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість є правомірним.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2013 року №0007692208, №0007702208 та №000771208 нормативно та документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Компанія “Оіл-Сервіс” не підлягає задоволенню.

Частина третя статті 4 Закону України “Про судовий збір” встановлює, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Матеріали справи підтверджують, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Відповідно до частин першої-третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, решта суми судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, а саме 4 100,80 грн. (4 588,00 грн. – 487,20 грн.) має бути стягнута на користь Державного бюджету України з позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю “Компанія “Оіл-Сервіс” відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Оіл-Сервіс” (код ЄДРПОУ 35744348, 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 18/24) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) решту суми судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4 100,80 грн. (чотири тисячі сто гривень вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко