Ухвала суду № 37821285, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року м. Київ К/800/31037/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2013 року

у справі № 2а-12072/11/0170/3

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Кримський комбінат

хлібопродуктів"

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної

Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Північно-Кримський комбінат хлібопродуктів» (надалі також - ТОВ «Північно-Кримський комбінат хлібопродуктів», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим (наділ також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000471502/0 від 19 вересня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2013 року визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 19 вересня 2011 року №0000471502/0.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2013 року апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2013 року у справі № 2а-12072/11/0170/3 - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 68383, 50 грн., на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 7 лютого 2011 року № 77/15-02/34897914/1, про порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого: завищено різницю між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за липень 2010 року на 5220,00 грн.; завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за липень 2010 р. на 18334,00 грн.; занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду за серпень 2010 року на суму 23554,00 грн.; занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду за вересень 2010 року на суму 22035,00 грн.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що правочини позивача та ПП «Фенікс-Цукор» щодо придбання товару є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що ними обумовлені.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Фактичне здійснення господарських операцій на виконання умов укладених позивачем та ПП «Фенікс-Цукор» договорів підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, що містяться в матеріалах справи, а саме між позивачем (покупець) та ПП «Фенікс-Цукор» (продавець) укладені наступні договори: № 36/2 від 15 липня 2010 року, № 62/2 від 31 липня 2010 року, № 66/2 від 23 грудня 2010, відповідно до умов яких продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та сплатити товар: пшеницю 6 класу врожаю 2010 року в кількості 50,520 тон., у кількості 7,57 тон, ячмінь 3 класу врожаю 2010 року в кількості 74,300 тон відповідно.

Поставка товару підтверджується наявними в матеріалах справи податковими та видатковими накладними за липень 2010 року, вересень 2010 року на загальну суму податку на додану вартість 45588,77 грн. Оплата поставленого товару підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 278678,63 грн., а факт зберігання зерна у загальній кількості 237880,00 кг. підтверджується складськими квитанціями.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем зазначеними вище суб'єктами господарювання.

Крім того, згідно з висновками судової експертизи від 21 січня 2013 року №29-09/12, проведеної в рамках вказаної адміністративної справи, позивачем за період з 1 липня 2010 по 30 вересня 2010 придбано пшениці у кількості 157,913 т., ячменя у кількості 74,3 т., вказаний товар оприбутковано в бухгалтерському обліку на рахунок 281 «Товари на складі» в повному обсязі, платіжними дорученнями позивача оплата за отриманий товар від ПП «Фенікс-Цукор» за період липень-вересень 2010 року підтверджується в загальній сумі 273532,59 грн., у тому числі податок на додану вартість 45588,77 грн., станом на 1 липня 2010 на балансі позивача були виробничі та матеріальні ресурси, які використовувались для прийому, переробки та зберігання придбаних у ПП «Фенікс-Цукор» зерна та ячменя, для здійснення господарської діяльності, використання в господарській діяльності позивача (подальша реалізація покупцям) товару, придбаного у ПП «Фенікс-Цукор» за період липень-вересень 2010 року, підтверджується видатковими накладними, журналами-ордерами по рахункам 28 «Товари», 361 «Розрахунки з покупцями та замовниками».

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про дотримання позивачем вимог чинного законодавства під час відображення в даних податкового обліку сум податку на додану вартість, що сформована за господарськими правовідносинами з ПП «Фенікс-Цукор».

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності податкового повідомлення-рішення, що оскаржується позивачем.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко