Ухвала суду № 37821276, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року м. Київ К/800/31431/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

у справі № 2а/1570/7894/2011

за позовом Державного підприємства «Одеський облавтодор» Відкритого акціонерного

товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Державне підприємство «Одеський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (надалі також - ДП «Одеський облавтодор», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 квітня 2011 року № 0001902301/0 щодо визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 108396,00 грн., з яких 86717,00 грн. - основний платіж, 21679,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2012 року позов задоволено. Скасоване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси від 20 квітня 2011 року № 0001902301/0.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2012 року по справі № 2а/1570/7894/2011 - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті від 7 квітня 2011 року №100/23-214/32018511, про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки в декларації з ПДВ за грудень 2010 року безпідставно завищено податковий кредит в розмірі 86717,00 грн., що призвело до фактичного ненадходження вказаної суми податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Вказані порушення, на думку відповідача, полягають у тому, що правочини позивача та ТОВ «Пілігрім-Плюс» є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено що між ТОВ «Пілігрім-Плюс» (Постачальник) та ДП «Одеський облавтодор» (Покупець) був укладений договір поставки № 4-1/4 від 24 червня 2010 року, згідно з умовами якого Постачальник зобов'язується передати у встановлений строк у власність Покупця продукти нафтоперероблення рідкі (дизельне паливо) в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації, що надається до Договору і є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та оплатити його.

Між ТОВ «Пілігрім-Плюс» (Постачальник) та позивачем (Покупець) була сформована Специфікація № 1 від 24 червня 2010 року до Договору № 4-1/4 від 24 червня 2010 року, відповідно до якої Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець - прийняти продукти нафтоперероблення рідкі (дизельне паливо) у кількості 500 тон, за ціною 8450,00 грн. з ПДВ за одну тону, на загальну суму 4225000,00 грн. з ПДВ.

Фактичне здійснення господарських операцій на виконання зазначеного вище договору договорів підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України,що містяться в матеріалах справи а саме: Специфікацією № 1 від 24 червня 2010 року до Договору № 4-1/4 від 24 червня 2010 року, відповідно до якої Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець - прийняти продукти нафтоперероблення рідкі (дизельне паливо) у кількості 500 тон, за ціною 8450,00 грн. з ПДВ за одну тону, на загальну суму 4225000,00 грн. з ПДВ; податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, ухвалою Господарського суду Одеської області про порушення провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілігрім-Плюс» до Дочірнього підприємства «Одеський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 1802115,18 грн.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Пілігрім-Плюс».

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко