Ухвала суду № 37821270, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2014 р. м. Київ К/800/30098/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року

у справі № 7296/12/2070

за позовом Приватного підприємства «КФ»

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської

області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «КФ» (надалі також - ПП «КФ», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 червня 2012 року №000018223, №0000172223.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби від 12 червня 2012 року №0000182223, №0000172223.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року апеляційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від від 21 лютого 2013 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 23625,00 грн. та податку на прибуток у розмірі 257240,00 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті від 30 травня 2012 року № 176/22-104/14103761, про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 18900,00 грн.; пункту 138.8 статті 138ПК України, внаслідок безпідставного віднесення до витрат ІІ кварталу 2011 року витрати по придбанню у ПП «Український центр екології» паливно-мастильних матеріалів в сумі 257240,00 грн.

Вказаний висновок відповідача ґрунтується на тому, що правочини між позивачем та ПП «Український центр екології» є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «КФ» (Покупець) та ПП «Український центр екології» (Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів від 1 квітня 2011 року №10, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти (товар).

Фактичне здійснення господарських операцій на виконання зазначеного вище договору підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, що містяться в матеріалах справи а саме: податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, доказами транспортування придбаного товару та наявності засобів для збігання придбаного товару та доказами подальшої реалізації придбаного у ПП «Український центр екології» товару.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Український центр екології».

Таким чином, юридично правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення від 12 червня 2012 року №000018223, №0000172223. прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко