Ухвала суду № 37819945, 14.11.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа №443/13/13 Головуючий у 1 інстанції: Салій В.В.

Провадження №22-ц/783/6815/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія: 45

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2013 року Судова колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді - Ванівського О.М.

суддів: Богонюка М.Я., Приколоти Т.І.

при секретарі: Рванцовій О.О.

з участю: позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 30 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про вирішення земельного спору, встановлення меж земельної ділянки, усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою у АДРЕСА_1, звільнення належної йому земельної ділянки, визнання дороги-проїзду (2,5 м.), як землі загального користування і як межі між його земельною ділянкою та земельною ділянкою ОСОБА_4, вилучення її із незаконного користування відповідачки, зобов'язання відповідачки забрати палі і колючий дріт із його земельної ділянки, повернення йому самовільно захопленої відповідачкою земельної ділянки шириною 0,80 см. по всій довжині земельної ділянки, стягнення з винних осіб матеріальної та моральної шкоди в його користь та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні проїздом, шляхом відновлення його ширини - 4 м. по всій довжині та знищення всіх насаджень відповідача на її території, -

в с т а н о в и л а:

у квітні 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, що розташована у АДРЕСА_1; звільнення належної йому земельної ділянки; встановлення меж відповідно до плану земельної ділянки від 18 червня 1973 р. та зобов'язання відповідача забрати самовільно встановлені на його земельній ділянці межові знаки у вигляді дерев'яних стовпів.

20 червня 2013р. позивачем ОСОБА_2 подано позовну заяву в порядку ст.31 ЦПК України згідно якої, останній просив суд: визнати недійсним рішення №163 Млиниської сільської ради від 26.09.2008р.; визнати земельну ділянку ОСОБА_5, як землі запасу Млинської сільської ради і вилучити із користування відповідачем як самозахоплені; визнати дорогу-проїзд як землі загального користування і як межу між земельними ділянками відповідача та його земельною ділянкою, фактичною шириною 2,5 м.; вилучити із незаконного користування відповідачем дорогу-проїзд 2,5 м.; зобов'язати відповідача забрати палі і колючий дріт із його земельної ділянки та повернути йому самовільно захоплену земельну ділянку шириною 0,80 см. по всій довжині земельної ділянки; стягнути із винних осіб матеріальну та моральну шкоду в його користь.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 30.09.1988 року йому належить житловий будинок, який розташований у АДРЕСА_1. На підставі рішення виконавчого комітету Жидачівської районної ради №219 від 07 червня 1973 р. йому передано земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,1090 га.. Згідно плану, ширина земельної ділянки складала 26 м., довжина - 42 м. Відповідно до плану забудови та записів земельної кадастрової книги загальна площа земельної ділянки складає 0,34 га.. Належна відповідачці ОСОБА_4 земельна ділянка розташована поряд із його земельною ділянкою, між даними земельними ділянками знаходиться проїзд шириною 2,5 м.. Відповідачка самовільно встановила межі земельних ділянок, захопила проїзд та забила дерев'яні палі, тобто фактично захопила належну йому земельну ділянку шириною 0,80 см. по всій довжині земельної ділянки. Вважає, що відповідачкою порушено межі його земельної ділянки, які підлягають відновленню, а тому просить суд постановити рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, стягнути з винних осіб матеріальну та моральну шкоду в його користь.

У травні 2011 року відповідачем ОСОБА_4 подано зустрічний позов до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні проїздом, шляхом відновлення його ширини - 4 м. по всій довжині та знищення всіх насаджень відповідача на її території.

В обґрунтування позовних вимог відповідач ОСОБА_4 покликається на те, що між її та відповідача ОСОБА_2 земельними ділянками знаходиться належний їй проїзд до її господарства. Відповідач навмисно змістив свою земельну ділянку в сторону її проїзду на 1 метр, уступивши частину своєї земельної ділянки сусіду з протилежного боку. А після цього став самовільно захоплювати землі проїзду, звузивши його до 3-х метрів, насадив дерева на території проїзду, що звужують ширину проїзду, чим створює їй перешкоди - неможливість його використання за призначенням в повній мірі.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 30 липня 2013 року в порядку ст.126 ЦПК України було роз'єднано позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про вирішення земельного спору, встановлення меж земельної ділянки, усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою у АДРЕСА_1, звільнення належної йому земельної ділянки, визнання дороги-проїзду (2,5 м.), як землі загального користування і як межі між його земельною ділянкою та земельною ділянкою ОСОБА_4, вилучення її із незаконного користування відповідачки, зобов'язання відповідачки забрати палі і колючий дріт із його земельної ділянки, повернення йому самовільно захопленої відповідачкою земельної ділянки шириною 0,80 см. по всій довжині земельної ділянки, стягнення з винних осіб матеріальної та моральної шкоди в його користь та виділено в окреме провадження позовну вимогу про визнання недійсним рішення №163 Млиниської сільської ради від 26.09.2008 року, визнання земельної ділянки ОСОБА_5, як землі запасу Млиниської сільської ради.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 30 липня 2013 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено позивачем за первісним позовом ОСОБА_2, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу-відповідачу ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право власності на жилий будинок від 30.09.1988 року належить житловий будинок в АДРЕСА_1 (а.с.5). Для обслуговування будинку та ведення селянського господарства позивачу-відповідачу ОСОБА_2 передано мельну ділянку площею 0,34 га., при обстеженні якої згідно Акту обміру земельної ділянки від 25 червня 2010 року площа становить 0,34 га, що співпадає із даними обмірами (а.с.6).

На підставі рішення №13 від 15 серпня 1998 року за відповідачем-позивачем ОСОБА_4 було закріплено земельну ділянку в кількості 0,04 га, яка раніше була закріплена за ОСОБА_5 (а.с.27), а на підставі рішення №150 від 24 червня 2005р.було вилучено земельну ділянку у гр. ОСОБА_5 пл..0,14 га та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,59 га в т.ч. 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,34 для ведення особистого селянського господарства (а.с.28). Згідно рішення Млиниської сільської ради №168 від 26.09.2008 року «Про затвердження уточнених площ земельних ділянок ОСОБА_4 в АДРЕСА_2» було затверджено уточнені площі земельних ділянок, які передаються у власність ОСОБА_4 в АДРЕСА_2 з них: для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд - площею 0,25003 га; для ведення особистого селянського господарства - площею 0,34247 га. (а.с.35). На підставі вище вказаних рішень сесії Млиниської сільської Ради 150 від 24.06.2005 року та №168 від 26.09.2008 року ОСОБА_4 звернулась в Жидачівський районний відділ Львівської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах», де їй було виготовлено технічну документація для оформлення державних актів на право приватної власності на землю (а.с.31-44). 13 січня 2010 року ОСОБА_4 отримала державні акти на право приватної власності на землю серії ЯИ №9196115 (земельна ділянка площею 0.25 га) та серії ЯИ №9196116 (земельна ділянка площею 0,3425 га) (а.с.58-59). Однак рішенням Жидачівського районного суду від 26 грудня 2012 року вищезгадані рішення сесії Млиниської сільської Ради 150 від 24.06.2005 року та №168 від 26.09.2008 року та державні акти визнані недійсними (а.с.154-155).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час відсутні документи, які б посвідчували право власності сторін належні їм земельні ділянки. Відсутні також документи, які б свідчили про розмежування земельних ділянок сторін.

Колегія суддів вважає такі висновки суду вірними з наступних підстав.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно ст.152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналогічне положення міститься також і у роз'ясненнях даних у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Крім того, у цьому ж пункті вищезгаданої постанови зазначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України). Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).

Як встановлено судом у сторін на час розгляду справи відсутні документи, які б посвідчували право власності чи право користування на належні їм земельні ділянки, а також відсутні документи, які б свідчили про розмежування земельних ділянок сторін.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що перед тим, як звертатися з вимогою про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою та встановлення меж земельної ділянки, сторони повинні оформити своє право власності чи право користування у встановленому законом порядку, а лише після цього звертатися до суду за захистом порушеного права.

Згідно ч.ч.1,4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З урахуванням викладеного, місцевий суд, надавши належну правову оцінку встановленим у справі обставинам та нормам чинного законодавства, дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності вимог заявлених позовів, а посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги роз'яснення, які містяться у п.п.6,7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», не відповідають дійсності, оскільки вони спростовуються встановленими обставинам справи.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає.

Решта доводів апеляційної скарги є несуттєвими та не спростовують правильність даних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу - відхилити.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 30 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: М.Я.Богонюк

Т.І.Приколота