Рішення № 37816514, 19.03.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2014 р. Справа № 914/225/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Транспорт і Логістика, м.Мукачево Закарпатської області

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

про стягнення 6510грн. 89коп.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача: не з»явився

від відповідача: не з»явився

Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес Транспорт і Логістика, м.Мукачево Закарпатської області до Фізичної особіи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів про стягнення заборгованості за транспортні послуги в розмірі 6000грн. 00коп., 111грн. 45коп. трьох відсотків річних та 399грн. 44коп. пені. Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати,зокрема щодо сплати судового збору та оплати послуг адвоката.

Ухвалою суду від 24.01.2014р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 11.02.2014р. В зв»язку з неявкою представників сторін в судове засідання та враховуючи заяву відповідача, ухвалою суду від 11.02.2014р. відкладено розгляд справи на 26.02.2014р.

В судове засідання 26.02.2014р. сторони також явку повноважних представників не забезпечили. Представником позивача направлено до суду клопотання від 24.02.2014р.(зареєстроване канцелярією суду 26.02.2014р. за № 7835) про розгляд справи без участі представника за наявними у справі матеріалами. В зв»язку з неявкою представників сторін та з метою надання можливості відповідачу виконати вимоги ухвали суду, ухвалою суду від 26.02.2014р. відкладено розгляд справи на 19.03.2014р.

В судове засідання 19.03.2014р. позивач явку повноважного представника не забезпечив, однак направив суду клопотання розгляд справи без участі представника позивача, у зв»язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника через необхідність перебування та подальшого проходження медкомісії у Закарпатському обласному військовому комісаріаті з огляду на часткову мобілізацію в Україні.

Відповідач в судове засідання не з»явився, явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявленні клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову. Відповідач своїм правом не скористався.

У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обов"язки сторін, серед яких, зокрема і право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.

Викладені в ст.22 ГПК України права та обов"язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача -з моменту перед"явлення до нього позову.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено сторонам можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону ( ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, судом встановлено.

24.01.2013р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (замовник) та ТзОВ «Експрес Транспорт і Логістика» (перевізник) укладено договір № 2401-5 про перевезення вантажів та надання послуг транспортного експедирування, відповідно до п.1.2 якого замовник за заявкою доручає, а перевізник бере на себе зобов»язання по забезпеченню своєчасного перевезення вантажів замовника найнятим ним транспортом до пункту призначення і передачі їх вантажоодержувачу, згідно замовлення замовника.

Відповідно до п.2.3. договору конкретні умови по кожному перевезенню обговорюються в разовому замовленні, що замовник надсилає перевізнику. Сума перевезення при міжнародних перевезеннях вказується в Заявці на кожне конкретне перевезення (п.2.10 договору).

24.01.2012р. на здійснення транспортно-експедиційних послуг автомобільним транспортом сторонами було укладено заяву №23 до договору №2401-5, відповідно до якої сторони погодили міжнародний маршрут, за яким здійснюється перевезення - m.Rzemin - м.Івано-Франківськ, с.Снятин металевих конструкцій вагою до 21,5 т. з терміном доставки 24.05.2013р. - 27.05.2013р., вартістю транспортних послуг - 6000грн. 00коп. шляхом здійснення безготівкового розрахунку протягом 5 днів після отримання оригіналів документів.

Позивачем свої зобов»язання за замовленням щодо надання транспортних послуг по вказаному маршруту виконано в повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленою міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 000183.

Як стверджує позивач в позовній заяві претензій відповідачем щодо якості та відповідності наданих послуг обумовлених заявкою від відповідача не надходило, що підтверджується двостороннім актом виконаних робіт № 107 від 27.05.2013р.

За пунктом 3.6 договору, замовник (відповідач) зобов»язувався вчасно здійснювати розрахунки за перевезені в повній цілості і схоронності вантажі, оплату дорожніх зборів, внесків, мита та інше якщо це слід сплачувати замовнику.

Відповідно до п.6.2 договору, перевізник пред»являє замовнику для оплати рахунок і оригінал ТТН (СМR) з відміткою одержувача про одержання вантажу (дозволяється факсовий екземпляр з наступним відправленням оригіналу).

За здійснене перевезення позивачем відповідно до акту виконаних робіт було виставлено відповідачу рахунок № 305/02/05/166 від 27.05.2013р. на суму 6000грн. 00коп.

Оригінали необхідних документів були направлені на адресу відповідача, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого відправлення від 31.05.2013р., яке ним отримано 03.06.2013р.

Однак, відповідач своїх зобов»язань за довогором належним чином не виконав, вартості наданих послуг не оплатив. Доказів зворотнього відповідач суду не надав.

Розглянувши дану вимогу, суд вважає її правомірною, та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п.7.3. договору, у випадку несвоєчасного платежу замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми платежу за кожний день прострочення.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов»язань за довором, позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до п.7.3 договору пеню в розмірі 399грн. 44коп. за період з 09.06.2013р. до 09.12.2013р. відповідно до представленого розрахунку.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 111грн. 45коп. 3 % річних за період з 09.06.2013р. по 21.01.2014р., нарахованих відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.

Крім цього, позивач просить суд відшкодувати за рахунок відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 1100грн. 00коп, наданих позивачу за договором № 7 про надання правової допомоги та сплачену суму судового збору.

Приймаючи рішення у справі суд виходив із наступного:

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (господарських зобов'язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За умовами ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

При здійсненні міжнародних автомобільних перевезень сторони керуються Конвенцією про договори міжнародного перевезення вантажів (далі - КДМПВ), митною Конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (далі - Конвенція МДП), Європейською угодою про режим праці і відпочинку водіїв (далі - ЄУПОВ), "Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", Статутом автомобільного транспорту України, чинним законодавством України.

Статтею 3 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (далі - Конвенція), що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 р. до якої Україна приєдналася згідно Закону України "Про Приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006р., передбачено, що при застосуванні Конвенції перевізник відповідає як за свої власні дії і упущення, так і за дії і упущення своїх агентів і всіх інших осіб, послугами яких він користувався в рамках покладених на них обов'язків.

Статтями 4, 5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, в трьох примірниках, підписаних відправником і перевізником, при цьому ці підписи можуть бути надруковані типографським способом або замінені штампами відправника і перевізника, якщо таке допускається законодавством країни, в якій складена накладна. Перший примірник накладної передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Статтею 6 Конвенції передбачено реквізити, які повинна містити міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR).

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні регулюються Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», згідно ст.1 якого транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Між сторонами укладено договір №2401-5 про перевезення вантажів та надання послуг транспортного експедирування, в п.2.2 якого передбачено, що міжнародні перевезення вантажів виконуються відповідно до умов Конвенції 1956 року про договір міжнародного перевезення по дорогах, митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів, нормативних актів України, а також умов цього договору.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується наявними в матеріалах справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 000183 з відмітками вантажоодержувача про отримання вантажу та копією підписаного та скріпленого печатками сторін акту №107 виконаних робіт.

Зауважень та заперечень щодо наданих послуг зі сторони відповідача не було.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до заявки №23 на здійснення транспортно-експедиційних послуг автомобільним транспортом до договору №2401-5, відповідач повинен перерахувати вартість транспортних послуг в розмірі 6000грн. 00коп. протягом 5 днів після отримання оригіналів документів.Оригінали документів отримані 03.06.2013р.

Однак, відповідач порушив свої зобов'язання, оплату за надані послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом не здійснив.Доказів зворотнього відповідач суду не надав.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, відсутність доказів повної чи часткової сплати суми позову, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, та наявність підстав для задоволення позовних вимог в розмірі 6000грн. 00коп.

Статтею 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.7.3. договору, у випадку несвоєчасного платежу замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми платежу за кожний день прострочення.

З огляду на викладені обставини, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано відповідно до п.7.3 договору пеню в розмірі 399грн. 44коп. за період з 09.06.2013р. до 09.12.2013р.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється відвідповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов"язання.

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що нараховані позивачем до стягнення 3 % річних за період з 09.06.2013р. по 21.01.2014р. в розмірі 111грн. 45коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, суд прийшов до висновку про те, що вказані витрати підлягають частковому відшкодуванню з огляду на наступне:

Зазначені витрати включаються до судових витрат, оскільки відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру» (новоприйнятого закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно із Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» розмір гонорару адвоката визначається відповідним договором про надання правової допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що 17.06.2013р. між Адвокатським бюро «Митровцій та партнери» було укладено договір № 7 про надання правової допомоги, відповідно до умов п.1 та п.2 якого Адвокатське бюро зобов»язується надавати правову допомогу клієнту щодо представництва його інтересів в господарських судах та на його вимогу здійснювати захист його прав, свобод та законних інтересів з правами, передбаченими для представників зокрема господарсько-процесуальним законодавством України, а клієнт зобов»язується надати Адвокатському бюро всі необхідні документи для виконання даного договору та за результатами наданих адвокатських послуг провести оплату гонорару згідно рахунку, який виставляється Адвокатським бюро та формується за погодженням сторін: або відповідно до кількості часу, затраченого адвокатами Адвокатського бюро на справу, або відповідно до фіксованої вартості правової допомоги адвокатів Адвокатського бюро у конкретній справі, попередньо узгодженої сторонами договору.

Відповідно до п.3 вказаного договору, сторони погодили, що оплата коштів згідно виставленого рахунку є доказом погодження сторонами вартості конкретного обсягу послуг з надання правової допомоги.

Як вбачається із надісланих на виконання вимог ухвал суду супровідних документів, правова допомога позивачу надавалась адвокатом ОСОБА_3, який діє на підстві Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 виданого 21 липня 2006 року Закарпатською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури.

Відповідно до розрахунку витрат по оплаті послуг адвоката від 31.01.2014р. адвокатом було надано наступні види послуг: ознайомлення з документами та підготовка позову до ФОП ОСОБА_1 вартістю 550грн. 00коп. та юридичний супровід справи у суді по ФОП ОСОБА_1 вартістю 550грн. 00коп.

31.01.2014р. Адвокатським бюро «Митровцій та партнери» виставлено позивачу рахунок № 07/01 на оплату за надання правової допомоги адвокатом щодо підготовки позову до ПП Колівошка та супровід справи у судах, згідно Договору про надання правової допомоги № 7 від 17.06.2013р.

Також представником позивача скеровано до суду, як доказ перерахування йому позивачем вказаних вище коштів в сумі 1100,00 грн. виписку з банківського рахунку Адвокатського бюро «Митровцій та партнери» від 31.01.2014р. та копію платіжного доручення від 31.01.2014р. № 107 з яких вбачається перерахування позивачем Адвокатському бюро «Митровцій та партнери» оплати в розмірі 1100грн. 00коп. за надання правової допомоги адвокатом щодо підготовки позову до ПП Колівошка та супровід справи у судах згідно договору №7 від 17.06.2013р.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Представником позивача (адвокатом ОСОБА_3) скеровано до суду документи для підтвердження надання адвокатом правової допомоги позивачу,згідно умов договору №7 від 17.06.2013 р. про надання правової допомоги. Це зокрема: договір про надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, розрахунок витрат по оплаті послуг адвоката від 31.01.2014р., рахунку № 07/01 на оплату за надання правової допомоги та копію платіжного доручення від 31.01.2014р. № 107.

Формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Згідно ст. 33 Правил адвокатської етики, серед факторів, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, є ціна позову. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження, вартість економних транспортних послуг, час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалась в країні або регіоні, наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг, тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру» (новоприйнятого закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно із Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» розмір гонорару адвоката визначається відповідним договором про надання правової допомоги.

Оскільки вказана справа за своєю суттю не є складною, вивчення матеріалів справи та проведення аналізу чинного законодавства та матеріалів судової практики з питань, пов»язаних із предметом спору не вимагає тривалого часу, а також враховуючи, що розмір вказаних витрат складає 16,9% від суми заявленого позову та враховуючи інші обставини, які мали місце в ході розгляду справи і стосуються юридичного супроводу справи, суд, виходячи із обставини даної конкретної справи вбачає за доцільне обмежити розмір витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, і стягнути з відповідача на користь позивача 550грн. 00коп.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про задоволення заявлених позивачем вимог повністю. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за транспортні послуги в розмірі 6000грн. 00коп., 111грн. 45коп. три відсотки річних, 399грн. 44коп. пені та 550грн. 00коп. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. ст.ст.1, 2, 4-3, 4-4, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Вирішив:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Транспорт і Логістика», м.Мукачеве, вул.16 липня, 17 (ідентифікаційний код 31326988) 6000грн. 00коп. заборгованості за транспортні послуги, 111грн. 45коп. три відсотки річних, 399грн. 44коп. пені, 550грн. 00коп. витрат на оплату послуг адвоката та 1827грн. 00коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 24.03.2013р.

Суддя Кітаєва С.Б.