Ухвала суду № 37816288, 20.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15644/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

при секретарі - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Міксагро», ТОВ «Боніт», ТОВ «Галаінтер», ТОВ «ЦС-Таб», ТОВ «Сучасна діагностика», ТОВ «Синтро-Клм», ТОВ «Сагуаро», ТОВ «Сімпаза», ТОВ «Алігус», ТОВ «Дана Плюс» за весь період фінансово-господарських відносин.

В результаті чого складено акт №254/22.5.0.9/30300047 від 17.04.2013, в якому відображено допущені позивачем порушень, а саме п.п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 14.1.228, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1373101 грн; п.п. 7.2.1, п. 7.2.3, п. 7.2.6, п. 7.4.1, п. 7.4.4, п. 7.4.5., п. 7.5.1 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 44.1, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1227398 грн.

На підставі вказаного акту та у зв'язку порушеннями податкового законодавства податковим органом 29.04.2013 винесено податкові повідомлення рішення:

- №0002162250, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1373101 грн, а також за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 379040 грн.

- №0002172250, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1227398 грн, а також за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 532523 грн 50 коп.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Вісмас-Сервіс» звернувсь за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість та податку на прибуток є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи, а тому збільшення суми зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток відповідно до спірних податкових повідомлень-рішень є правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

На підтвердження виконання укладених з ТОВ «Міксагро», ТОВ «Боніт», ТОВ «Галаінтер», ТОВ «ЦС-Таб», ТОВ «Сучасна діагностика», ТОВ «Синтро-Клм», ТОВ «Сагуаро», ряду договорів поставки, позивачем надано: податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, а також виписки по рахункам (а.с. 1-275 додаток №1).

За результатом дослідження наведеної первинної документації, судова колегія вважає за необхідне вказати наступне.

Так, згідно усіх договорів поставки, а саме: ТОВ «Боніт» №БТ_2303/12 від 23.03.2012 (а.с. 1 д. №1); ТОВ «Синтро-Клм» №010211 від 01.02.2011 (а.с. 48 д. №1); ТОВ «Сагуаро» №26/09-10 від 26.08.2010 (а.с. 64 д. №1); ТОВ «ЦС-Таб» №300911 від 30.09.2011 (а.с. 83 д. №1); ТОВ «Міксагро» №251011 від 25.10.2011, №2612/2011 від 26.12.2011 (а.с. 138, 142 д. №1); ТОВ «Сучасна діагностика» №2802-11 від 28.02.2011 (а.с. 230 д. №1); ТОВ «Галаінтер» №0506/2012 від 05.06.2012 (а.с. 240 д. №1), позивач є покупцем певних товарів.

За умовами яких, постачальник зобов'язаний надати разом з кожною поставкою товару, зокрема рахунок-фактуру. Також, умовами договорів передбачено, що постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення на поставку товару та погодити його у 3-денний термін з дня отримання замовлення, яке повинно містити асортимент та кількість товару та надсилатися попередньо для обговорення з постачальником у формі, що дозволяє зафіксувати замовлення (лист, телеграма, зареєстрована телеграма, факс, електронний зв'язок).

Окрім того, якість товару, що поставляється, повинна відповідати всім санітарним, гігієнічним, технічним стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України. Таким чином, зазначені вимоги договорів повинні підтверджуватись відповідними сертифікатами чи іншими документами знаку якості.

Проте, вказана первинна документація не подавалась позивачем як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції.

Їх відсутність, дає змогу стверджувати факт неповного та неналежного виконання умов договорів, що у свою чергу ставить під сумнів здійснення таких операцій реально, вказаними вище суб'єктами господарювання.

Водночас, поза увагою колегії суддів апеляційної інстанції не залишено той факт, що ТОВ «Вісмас-Сервіс» не надано і товарно-транспортних накладних, у зв'язку з чим, вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Товарно-транспортна накладна (ТТН) - це основний документ на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень. Одночасно з цим, ТТН виступає первинним документом бухгалтерського обліку.

Так, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктами 11.5, 11.6, 11.7 цих Правил встановлено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відтак, за відсутності в матеріалах справи необхідних ТТН та визначення в договорі умов транспортування, неможливо встановити рух придбаного товару.

Більше того, згідно п.п.6.6 п. 6 умов постачання договору №2802-11, укладеного між позивачем та ТОВ «Сучасна діагностика», постачальник зобов'язаний надати покупцю, зокрема товарно-транспортну накладну.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами відповідача та висновками суду першої інстанції про допущені позивачем порушення норм Податкового Кодексу України, при здійсненні операцій з ТОВ «Міксагро», ТОВ «Боніт», ТОВ «Галаінтер», ТОВ «ЦС-Таб», ТОВ «Сучасна діагностика», ТОВ «Синтро-Клм», ТОВ «Сагуаро», в період, що перевірявся.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи встановлені у судовому процесі обставини відсутності у позивача необхідних доказів на підтвердження фактичного надання таких послуг крім податкових та видаткових накладних, а також, за відсутності інших необхідних первинних документів, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність реального характеру поставки товару позивачу.

Слід відмітити, що аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 та зокрема, в судовому рішенні цього суду від 06.02.2014, у справі №К/9991/20943/11.

Підсумовуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А відтак, податкове повідомлення-рішення податкового органу є законним і підстави для його скасування відсутні.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.