Постанова № 37812827, 03.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03 березня 2014 року 15 год. 31 хв. № 826/886/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Чупринко Н.І., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Косіба" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 03 березня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 27 січня 2014 року надійшов позов приватного підприємства "Косіба" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 08 серпня 2013 року № 0003332280 та № 0003342280 (далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню, оскільки складені відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 29 січня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 24 лютого 2014 року представником позивача надано суду уточнену позовну заяву, а саме про визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов, з урахуванням уточнень, підтримав та просив задовольнити його повністю.

Представники відповідача не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 10 лютого 2014 року. Пояснили, що оскаржувані рішення є правомірними та не підлягають скасуванню, оскільки складені відповідачем у зв'язку з виявленням під час перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 12 по 18 липня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 23 липня 2013 року складено акт № 468/22.8-15/13674036 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Палаццо", дочірнім підприємством "Балу" та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-Комерційна фірма "Мілана" (далі - скорочені назви організаційно-правових форм) за період здійснення взаємовідносин (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- завищено податковий кредит у загальному розмірі 3560847,00 грн., у тому числі за: жовтень 2011 року - 270883,00 грн.; листопад 2011 року - 648102,00 грн.; грудень 2011 року - 1033642,00 грн.; січень 2012 року - 634981,00 грн.; лютий 2012 року - 206181,00 грн.; березень 2012 року - 162891,00 грн.; квітень 2012 року - 142437,00 грн.; травень 2012 року - 38400,00 грн.; червень 2012 року - 43750,00 грн.; липень 2012 року - 27325,00 грн.; серпень 2012 року - 3000,00 грн.: вересень 2012 року - 87878,00 грн.; жовтень 2012 року - 71570,00 грн.; листопад 2012 року - 34975,00 грн.; січень 2013 року - 76193,00 грн.; лютий 2013 року - 78639,00 грн., чим порушено п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 3771579,00 грн., у тому числі за: IV квартал 2011 року - 2245521,00 грн.; І квартал 2012 року - 1054255,00 грн.; ІІ квартал 2012 року - 235817,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 124113,00 грн.; IV квартал 2012 року - 111873,00 грн., чим порушено підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

За результати розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишені без змін.

При цьому, у період із 02 по 04 грудня 2013 року відповідачем проведено перевірку позивача з питань, що стали предметом оскарження, з метою з'ясування обставин, що не були досліджені у ході попередньої перевірки, та з урахуванням заперечень до акту перевірки, за результатами якої 13 грудня 2013 року складено акт № 2320/26-59-22-01-18/13674036, згідно з висновками якого, позивачем по взаємовідносинах із ТОВ "БК "Палаццо" занижено податок на прибуток у розмірі 3219327,00 грн., у тому числі за: IV квартал 2011 року - 453431,00 грн.; І квартал 2012 року - 909668,00 грн.; ІІ квартал 2012 року - 545148,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 1233444,00 грн.; IV квартал 2012 року - 77636,00 грн., а також зменшено збитки за 2012 рік у розмірі 278828,00 грн., чим порушено п. 138.2 ст. 138, підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України,

У зв'язку з викладеним, 08 серпня 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0003332280, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 3560847,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1780424,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003342280, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3771579,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1885789,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами розгляду скарг в адміністративному (досудовому) порядку, 24 грудня 2013 року Міністерством доходів і зборів України оскаржуване рішення № 0003332280 залишено без змін, а № 0003342280 - скасовано з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, у розмірі 552252,00 грн. та штрафні санкції у відповідній частині.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наявних у матеріалах справи.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про заниження позивачем даних податкового обліку ґрунтуються на твердженні відповідача про те, що контрагент позивача, а саме ТОВ "БК "Палаццо", має ознаки "фіктивності", а тому не може здійснювати фінансово-господарську діяльність, направлену на настання реальних, економічно обумовлених результатів.

Під час перевірки відповідачем з'ясовано, що у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ "БК "Палаццо" укладено договори підряду, а саме: - від 14 жовтня 2011 року № 14/10/11-БМР; - від 20 жовтня 2011 року № 20/10/11-ОТД; - від 25 жовтня 2011 року № 25/10/11-ПЕМ; - від 25 жовтня 2011 року № 25/10/11-БМР; - від 25 жовтня 2011 року № 25/10/11-Р; - від 04 листопада 2011 року № 4/11/11-БМР; - від 10 листопада 2011 року № 10/11/11-ЕЛ; - від 11 листопада 2011 року № 1/11/11-БМР; - від 15 листопада 2011 року № 15/11/11-ВІМ; - від 23 листопада 2011 року № 23/11/11-ВЕ; - від 05 грудня 2011 року № 5/12/12-ЗЕЛ; - від 26 грудня 2011 року № 26/12/11-З/ЕЛ; - від 12 січня 2012 року № 12/01/12-КЛ; - від 03 лютого 2012 року № 03/02/12-Р; - від 25 квітня 2012 року № 25/04/12-ОФ; - від 10 травня 2012 року № 10/05/12-ЕЛ; - від 21 травня 2012 року № 21/05/12-Ф; - від 15 червня 2012 року № 15/06/12-БМР; - від 03 вересня 2012 року № 3/09/12-К; - від 01 лютого 2013 року № 1/02/11-З/ЄЛ.

На виконання умов договорів підряду між позивачем та ТОВ "БК "Палаццо" складено та підписано акти виконаних робіт та податкові накладні. Розрахунки за договорами підряду між сторонами здійснювались у безготівковій формі.

Вище перелічені документи, які позивачем надавались у ході перевірки, за переконанням відповідача, не мають юридичної сили та доказовості, не є первинними документами у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Однак, суд не погоджується з викладеними твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Згідно зі ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

Згідно з підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У ході судового розгляду справи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "БК "Палаццо" представниками позивача надано суду копії: ліцензій на господарську діяльність, пов'язану зі створенням об'єктів архітектури; довідок про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/; актів приймання виконаних будівельних робіт. Також надано реєстр платіжних документів. Інших документів суду не надано у зв'язку з тим, що оригінали первинних документів по взаємовідносинах позивача із ТОВ "БК "Палаццо" вилучено у позивача під час досудового розслідування у межах кримінального провадження № 32013110010000027, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією протоколу обшуку.

Однак, як зазначено у листі державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 03 березня 2014 року № 630-26-50-09-02, матеріали кримінального провадження № 32013110010000027 направлено до прокуратури Голосіївського району міста Києва. На дату складання листа досудове розслідування у межах вказаного кримінального провадження податковим органом не здійснюється.

Стосовно відповідальності платника податків за можливі протиправні діяння інших платників суд зазначає наступне.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Викладена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України", для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, згідно з п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини (п'ята секція) від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати повторно ПДВ разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Тобто, з викладених положень вбачається, що притягнення платника податків до відповідальності за можливі протиправні діяння суб'єктів господарювання за ланцюгом постачання є неприпустимим.

До того ж, у ході судового розгляду справи представниками відповідача не надано суду доказів існування відповідного судового рішення щодо контрагента позивача - ТОВ "БК "Палаццо", прийнятого за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32013110010000027.

Стосовно інформації про нікчемність правочинів, яка міститься в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11 зазначено, що для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, у якій зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

При цьому, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Згідно зі ст.ст. 215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Тобто, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення у дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства та надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та дані, зазначені платником податків у податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, роблячи висновок про недійсність (нікчемність) правочинів, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень. До того ж, зі змісту ст. 20 ПК України вбачається, що податковим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших правочинів недійсними (нікчемними).

Поряд з цим, згідно з п. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Таким чином, враховуючи викладені положення та обставин, суд прийшов до висновку про необхідність визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу викладених положень та обставин вбачається, що позов приватного підприємства "Косіба" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 08 серпня 2013 року:

- № 0003332280, яким приватному підприємству "Косіба" визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 5341271,00 грн. (П'ять мільйонів триста сорок одна тисяча двісті сімдесят одна гривня 00 копійок);

- № 0003342280, яким приватному підприємству "Косіба" визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 5657369,00 грн. (П'ять мільйонів шістсот п'ятдесят сім тисяч триста шістдесят дев'ять гривень 00 копійок).

3. Присудити на користь приватного підприємства "Косіба" (ідентифікаційний код 13674036) здійснений ним судовий збір у розмірі 4872,00 грн. (Чотири тисячі вісімсот сімдесят дві гривні 00 копійок) із Державного бюджету України.

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 11 березня 2014 року