Постанова № 37812652, 19.03.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2014 року № 813/1151/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Сасевича О.М.

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Старосамбірському районі Львівської області до Відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області про визнання протиправними дій та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 28.01.2014 року ВП №41751073, -

В С Т А Н О В И В:

управління Пенсійного фонду України в Старосамбірському районі Львівської області (надалі - УПФУ в Старосамбірському районі Львівської області) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області (надалі - ВДВС Самбірського МРУЮ Львівської області), в якому, згідно уточнених позовних вимог, просить:

-«визнати дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції, а саме Присліпської Г.Р. - неправомірними»;

-«скасувати постанову старшого державного виконавця від 28.01.2014 року ВП №41751073 про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов'язати відповідача - ВДВС Самбірського міськрайонного управління юстиції прийняти повторно на виконання виконавчий лист Господарського суду №30/223А, виданий 21.09.2007 року про стягнення з боржника - ПП «Євро-Ренесанс» 12 363,48 грн. (сума боргу 7 122,82 грн.) на користь стягувача».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що керуючись п.4, ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, у зв'язку із пред'явленням виконавчого документу не за місцем виконання. Зазначає, що частиною 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дії проводяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцем знаходження його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Ухвалою судді від 11 лютого 2014 року відкрито провадження у даній адміністративній справі.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, визначених ст.150 КАС України.

Позивач явку представника у судове засідання, призначене на 19.03.2014 року не забезпечив, однак, подав клопотання про розгляд справи у відсутності уповноваженого представника.

Відповідач також явку представника у судове засідання не забезпечив, проте подав клопотання про розгляд справи у відсутності уповноваженого представника. Додатково відповідач надіслав на адресу суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що позивач пред'явив виконавчий документ не за місцем виконання рішення, а це, відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», є підставою для відмови в прийнятті виконавчого документа до провадження, просив у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Судом було ухвалено проводити розгляд справи у відсутності представників сторін.

У той же час, представником позивача у судовому засіданні 24.02.2014 року були надані усні пояснення у справі.

Так, представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 21.04.1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом встановлено, що на підставі виконавчого листа у справі №30/223А, виданого Господарським судом Львівської області, заяви УПФУ в Старосамбірському районі Львівської області від 13.01.2014 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області Присліпською Г.Р. винесено оскаржувану постанову, яка отримана позивачем 29.01.2014 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.23 Закону України «Про виконавче провадження», строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання.

Згідно п.1 ч.1 ст.21 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент видачі виконавчого документа), передбачалось, що виконавчі листи та інші судові документи могли бути пред'явлені до виконання протягом трьох років.

Суд зауважує, що УПФУ в Старосамбірському районі Львівської області уже пред'являвся до виконання виконавчий лист №30/223А Господарського суду Львівської області від 21.09.2007 року на що, на підставі п.2 ч.1 ст.47, ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято було відповідачем 27.12.2013 року постанову ВП №21440855 про повернення виконавчого документа стягувачу. При цьому, державним виконавцем було встановлено, що у боржника - ПП «Євро-Ренесанс» не виявлено майна, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення боргу, а зареєстроване, згідно інформаційної довідки Самбірського МБТІ та висновку експерта, за останнім нерухоме майно (фундамент, який знаходиться у м.Рудки Самбірського району) не ліквідне.

Відповідно до вимог ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Так, матеріалами справи підтверджується, зокрема, постановою того ж відділу ДВС від 27.12.2013 року, що у боржника наявне майно у м.Рудки Самбірського району, а місцезнаходження самого боржника - м.Старий Самбір. Отже, місцем виконання рішення є або Самбірський район, або Старосамбірський район.

Стаття 20 Закону України «Про виконавче провадження» визначає місце виконання рішення. Згідно із даною нормою Закону, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Наведене свідчить про те, що позивач вправі обирати місце виконання, у т.ч. й Самбірський район, тобто через відділ ДВС Самбірського РУЮ.

Як передбачено п.4 ч.1 ст.26 цього Закону №606, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Згідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

Приписи вищезазначених норм, передбачають повноваження державного виконавця відмовити у відкритті виконавчого провадження, надані законом на стадії відкриття виконавчого провадження за результатами розгляду інформації та документів, поданих стягувачем.

Окрім цього, суд звертає увагу, що у своїй заяві про відкриття виконавчого провадження позивач не зазначив того, що у Самбірському районі наявне майно боржника і не додав відповідних документів, але виходячи з матеріалів попереднього виконавчого провадження, яке здійснювалося в цьому ж ВДВС і тим же виконавцем, відповідачу було достовірно відомо про наявність такого майна.

Загалом, позиція ВДВС у запереченні про те, що майно, яке знаходиться у їхньому районі не є ліквідним, й можливо у іншому районі наявне ліквідне майно, суд вважає некоректною, оскільки Закон України «Про виконавче провадження (ст.26) не передбачає такої підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, як відсутність ліквідного майна, а ст.20 цього ж Закону не ставить до майна юридичної особи вимоги бути ліквідним. Суд зазначає і те, що вказівка ВДВС про доцільність скерування стягувачем виконавчого документа для виконання у інший ВДВС суперечить ст.20 Закону України «Про виконавче провадження, яка надає право вибору місця виконання тільки стягувачу.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом критерій «на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» випливає із принципу законності, закріпленого у ч.2 ст.19 Конституції України. «На підставі» означає, зокрема, що суб'єкт владних повноважень повинен діяти на виконання їх, за умов та обставин, визначених ними. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, вчиняти дії відповідно до повноважень, які прямо встановлені законом (так звані «прямі повноваження»), або безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб'єктом владних повноважень своїх функцій (так звані «похідні повноваження»).

Приймаючи до уваги зазначене вище, суд вважає, що доводи відповідача в оскаржуваній постанові про пред'явлення даного виконавчого документу не за місцем виконання як підставу для відмови у відкритті виконавчого провадження не грунтується на вимогах закону.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області від 28.01.2014 ВП №41751073 винесена з порушенням вищевказаного критерію та принципу законності, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що оскаржуване рішення є правовим актом індивідуальної дії, та, згідно ч.2 ст.162 КАС України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд вбачає за необхідне, у відповідності до ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог про скасування рішення, натомість визнати його протиправним і скасувати.

Стосовно вимоги позивача про визнання неправомірними дій відповідача щодо винесення постанови, слід зазначити, що результатом оскаржуваних позивачем дій стало прийняття органом виконавчої служби рішення у формі постанови. Так, при оскарженні такого рішення, суд перевіряє правомірність дій щодо його винесення (прийняття) і у випадку встановлення протиправності в таких діях, скасовує відповідне рішення. Вказане свідчить про те, що визнання протиправним та скасування рішення охоплює в собі й визнання неправомірними дій при його прийнятті, а тому питання неправомірності дій, у даному випадку, окремого окреслення судовим рішенням не потребує.

Оцінюючи позовну вимогу щодо зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області прийняти до провадження оскаржувану постанову, відкривши відповідне провадження та виконати її в примусовому порядку суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. При цьому, суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

Отже, прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження, за наявності підстав, передбачених Законом №606-XIV та виконання її в примусовому порядку законодавцем віднесено до виключної компетенції державного виконавця. Тобто, у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи органу державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому, суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які, згідно із Законом №606-XIV, можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція викладена в абз.2 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб Державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».

Тому дана вимога не підлягає задоволенню у такій формі, яка обрана позивачем.

Однак, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача вирішити питання про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №30/223А, виданого Господарським судом Львівської області про стягнення з Приватного підприємства «Євро-Ренесанс» на користь управління Пенсійного фонду України в Старосамбірському районі Львівської області 12 363,48 грн. недоїмки, якщо будуть відсутні інші об'єктивні обставини та перешкоди для відкриття такого провадження.

Таким чином, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до положень статті 94 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 128, 143, 158, 160-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області від 28.01.2014 року ВП №41751073 про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №30/223А, виданого 21.09.2007 року Господарським судом Львівської області про стягнення з Приватного підприємства «Євро-Ренесанс» на користь управління Пенсійного фонду України в Старосамбірському районі Львівської області 12 363,48 грн.

Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області вирішити питання про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №30/223А, виданого 21.09.2007 року Господарським судом Львівської області про стягнення з Приватного підприємства «Євро-Ренесанс» на користь управління Пенсійного фонду України в Старосамбірському районі Львівської області 12 363,48 грн. недоїмки в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24 березня 2014 року.