Рішення № 37810461, 24.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/727/14

24.03.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК Логістік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн"

про стягнення 5954,45 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн" заборгованості за Договором № 70 від 11.05.2011 року на перевезення вантажів в розмірі 5954,45 грн., в тому числі 5800,00 грн. основного боргу, 154,45 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажів останнього, проте, відповідач в порушення умов договору зобов‘язання щодо оплати наданих послуг не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2014 порушено провадження по справі № 910/727/14, розгляд справи призначено на 17.02.2014.

17.02.2014 від представника позивача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи та клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі відповідач в судове засідання не з’явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи нез’явлення в засідання суду представника відповідача та невиконання останнім вимог суду, викладених в ухвалі суду про порушення провадження у справі № 910/727/14 від 22.01.2014, господарський суд ухвалою від 17.02.2014 відклав розгляд справи на 24.03.2014.

Представник позивача в судове засідання 24.03.2014 не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Представник відповідача в судове засідання 24.03.2014 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що нез’явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, господарський суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 24.03.2014 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОК Логістік" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн" (далі відповідач, замовник) було укладено договір № 70 на перевезення вантажу (далі - Договір).

За своєю правовою природою договір, укладений між позивачем та відповідачем, є договором перевезення, до якого застосовуються положення ст. 307 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) та ст. 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).

Згідно з п.п. 1.1-1.3 договору він регулює взаємовідносини сторін по організації та перевезенню вантажів транспортом виконавця. Послуги по перевезенню здійснюються виконавцем на підставі заявок замовника. Перевезення здійснюються у відповідності з правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні та іншими нормативними актами.

Відповідно до п.2.1 договору протягом всього строку дії даного договору перевізник здійснює перевезення вантажів на підставі разових письмових заявок замовника, які складаються у відповідності з умовами даного договору і є його невід’ємною частиною. Заявка може направлятись факсимільним способом.

Пунктом 3.1.4. договору встановлено, що виконавець зобов’язаний доставити довірений йому замовником вантаж в пункт призначення та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу).

Як свідчать матеріали справи позивачем, відповідно до умов договору та заявок відповідача від 31.01.2013, від 01.02.2013 були своєчасно і в повному обсязі надані транспортні послуги з перевезення вантажів по території України – Київ-Полтава-Павлоград, Київ-Прилуки-Полтава на суму 11800,00 грн.

Виконання вказаних перевезень підтверджується наданими позивачем заявками відповідача, товарно-транспортними накладними та підписаними сторонами (скріплені печатками господарюючих суб’єктів) актами здачі-приймання робіт (надання послуг) б/№ від 04.02.2013 на суму 7000,00 грн.; б/№ від 04.02.2013 на суму 4800,00 грн.

Суд враховує, що Закон України “Про автомобільний транспорт” та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов’язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Вказані ТТН позивач надав суду і суд їх приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Відповідно до пунктів 3.2.4 та 4.2 договору замовник оплачує послуги виконавця протягом десяти банківських днів після підписання акту виконаних робіт.

Акти виконаних робіт між позивачем та відповідачем були підписані 04.02.2013.

Разом з тим судом встановлено, що в п. 6.5 договору сторони погодили, що він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2011 року включно.

Стаття 631 ЦК України встановлює, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана подія чи подія, яка має юридичне значення, терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Враховуючи вищевикладене, строком договору є час дії певного договору. Протягом строку дії договору сторони мають права і повинні виконувати свої обов'язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд, за винятком випадків, коли законом передбачено конкретний строк дії того чи іншого виду договорів.

Протягом строку дії договору діє і зобов'язання, взяте на себе сторонами відповідно до умов договору. У випадку, коли сторони виконують свої зобов'язання до закінчення строку, визначеного в договорі, припиняється дія такого договору.

З матеріалів справи вбачається, що дії сторін, свідчать про наявність наміру продовжувати строк дії договору після 30.12.2011 року.

Матеріали справи також свідчать, що оплата за надані транспортні послуги на підставі направлених відповідачу рахунків у повному обсязі не здійснена до сьогоднішнього дня, хоча відповідач вказану заборгованість визнав та 11.11.2013 добровільно перерахував позивачу 6000,00 грн. заборгованості.

З метою досудового врегулювання спору представником позивача відповідачу направлена претензія 14.01.2014 з вимогою добровільно сплатити суму заборгованості. Однак, відповідач суму заборгованості на момент подання позовної заяви до господарського суду не сплатив, відповіді не надав.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 5800,00 грн.

Отже, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 5800,00 грн.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов’язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв’язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов’язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5800,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 154,45 грн.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми. Наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних відповідає вимогам вказаної статті. Оскільки мало місце прострочення оплати послуг за договором, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 394,54 грн. за весь період прострочення також обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є повністю обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Дістрібьюшн" (04210, м. Київ, Оболонський район, вул. Тимошенка, буд. 9, код ЄДРПОУ 36081058) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК Логістік" (65013, м. Одеса, Суворовський район, Миколаївська дорога, 144, код ЄДРПОУ 34994831) основний борг в розмірі 5800 (п’ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп., 3% річних в розмірі 154 (сто п’ятдесят чотири) грн. 45 коп. та судовий збір в розмірі 1827 (одна вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 25.03.2014 року

Суддя О.А. Грєхова