Ухвала суду № 37810014, 20.03.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/17015/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М. Провадження № 22-ц/773/218/14 Категорія: 19 Доповідач: Антонюк К. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді - Антонюк К.І.,

суддів - Лівандовської-Кочури Т.В., Овсієнка А.А.,

при секретарі - Кирилюку О.О.,

з участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Місюри І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними договору про надання та використання платіжної картки та договору про відкриття рахунку за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними договору про надання та використання платіжної картки та договору про відкриття рахунку відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, залишивши рішення суду без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 06 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 укладено договір про надання та використання платіжної картки, за умовами якого здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит в межах кредитного ліміту в розмірі 7 000 грн. Договір укладено шляхом оформлення ОСОБА_3 заяви про відкриття рахунку та надання послуг від 06.03.2008 року №1304140500047337096. Відповідно до змісту заяви: тип картки - VISA GOLD клуб, валюта - гривня, тип кредитного ліміту - фінансовий, сума кредитного ліміту - 7 000 грн., базова процентна ставка - 30% з розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, порядок погашення заборгованості - щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості. Погашення заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватись як шляхом внесення коштів на картку клієнтом, так і списанням банком коштів з дебетної карти. В заяві позивач зазначив, що він ознайомився та згідний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, та висловив свою згоду, що ця заява разом з Умовами, Правилами і Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Заява підписана ОСОБА_3

Відповідно до заяви від 06.03.2008 року відповідач відкрив ОСОБА_3 картковий рахунок і видав платіжну картку «VISA GOLD клуб».

Ці обставини підтверджуються заявою ОСОБА_3 від 06.03.2008 року та не заперечуються позивачем, про що свідчить зміст позовної заяви.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договору про надання та використання платіжної картки від 06.03.2008 року, договору про відкриття рахунку від 06.03.2008 року, позивач просив їх визнати недійсними з підстав недотримання вимог закону щодо вчинення договорів у письмовій формі, та вчинення під впливом обману.

Зокрема, вимоги обґрунтовані тим, що:

- в договорі відсутні умови, які передбачені «Положенням про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затверджених Постановою Правління НБУ від 30.04.2010 року;

- відповідач приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо істотних умов кредитного договору - строку повернення кредиту, строку дії кредитного договору, інформації щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позивача в оману;

- відповідачем перед укладенням договору не було надано повну та достовірну інформації про істотні умови кредиту, графік погашення заборгованості, строк кредитування та про подорожчання кредиту, чим порушені вимоги ст.ст. 628, 1049, 1054, п.2-4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»;

- вважає, що в односторонньому порядку передбачені умови перегляду банком комісії за користування кредитом та встановлена подвійна відповідальність у вигляді штрафу;

- положення договору, які викладені дрібним шрифтом, що утруднюють читання є несправедливими.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення прийшов до висновку, що у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених законом для визнання правочину недійсним, позов не підлягає до задоволення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді зазначених справ суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У ст. 203 ЦК України в якій визначено основні критерії чинності правочину зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Статтею 47 цього Закону надано право банкам здійснювати випуск платіжних карток і здійснювати операції з використанням цих карток.

Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2005 року за №543/10823 із змінами та доповненнями внесеними від 04.01.2008 року, яке діяло на момент укладення оспорюваного договору, встановлені загальні вимоги до порядку здійснення банками емісії платіжних карток, визначено операції, що здійснюються з їх застосуванням і порядок розрахунків за цими операціями.

Пунктами 2.4, 2.5, 2.6 цього Положення передбачено, що укладення договору про надання та використання платіжної картки здійснюється згідно із законодавством України та правилами платіжної системи. Цей договір може включати умови, що визначають порядок відкриття картрахунку і порядок надання та використання платіжної картки. Допускається укладення окремого договору про відкриття картрахунку. Перед укладенням договору емітент зобов'язаний ознайомити клієнта з умовами одержання платіжної картки, переліком необхідних документів, тарифами на обслуговування та правилами користування платіжною карткою. Ця інформація має бути викладена в доступній формі та розміщуватись у доступному для клієнтів місці, а також надаватися в письмовій або електронній формі клієнтам та їх довіреним особам на їх вимогу. У договорі про надання та використання платіжної картки мають бути визначені предмет договору, права, обов'язки клієнта та емітента, їх відповідальність, порядок розгляду спорів та інші визначені сторонами умови.

Відповідно до п. 2.8 Положення залежно від умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми.

Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).

Пунктом 2.9 Положення передбачено, що строк дії кредитної лінії, яка відкривається під платіжні картки, визначається договором між клієнтом та банком-емітентом.

За змістом Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом голови правління «ПриватБанку» від 13.09.2007 року, якими врегульовані відносини між банком та клієнтом по відкриттю та обслуговуванню карткового рахунку клієнта, також інших банківських послуг, заповнена та підписана заява, якою клієнт висловив свою згоду разом з Тарифами банку, Умовами та Правилами надання банківських послуг є укладеним договором про надання банківських послуг.

Зміст заяви ОСОБА_3 від 06.03.2008 року та його підпис на заяві свідчить, що перед укладенням оспорюваного договору банк ознайомив його з умовами одержання платіжної картки, тарифами на обслуговування, правилами та умовами про надання зазначених банківських послуг. В заяві зазначені істотні умови договору - його предмет, сума лімітного кредиту, процентна ставка користування кредитом, строк його дії, порядок погашення заборгованості. В Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах обслуговування кредитної карти, з якими позивач погодився, визначені права та обов'язки сторін, їх відповідальність, розмір комісійних, підстави для розірвання договору та інші умови.

Аналізуючи вищезазначені положення цивільного законодавства, Положення НБУ, Правила та Умови «ПриватБанку» і приймаючи до уваги встановлені в судовому засіданні обставини щодо укладення договору про надання та використання платіжної картки, договору про відкриття рахунку, колегія суддів приходить до висновку, що зміст оспорюваного договору не суперечить вимогам закону та іншим нормативно-правовим актам, якими врегульовано порядок здійснення операцій з застосуванням платіжних карток. Договір укладено відповідно до вищезазначених правових актів.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про недотримання письмової форми договору.

В ст. 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Статтею 634 ЦК України передбачено право сторін на укладення договору шляхом приєднання однієї сторони до запропонованого договору в цілому, у якому встановлені умови договору.

Укладення договору про надання та використання платіжних карток шляхом приєднання до умов, що визначають порядок відкриття рахунку і порядок надання та використання платіжної картки не суперечить Положенню НБУ, про що свідчить зміст п. 2.5. Також пунктом 2.9 цього положення надано право банкам регламентувати кредитування держателів платіжних карток внутрішніми документами банку.

Висловлення згоди ОСОБА_3 в заяві від 06.03.2008 року своїм підписом про те, що заява разом з Умовами, Правилами та Тарифами, які затверджені наказом керівника банку від 13.09.2007 року, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг з врахуванням вимог ст.ст. 634, 627 ЦК України, підтверджує дотримання вимог ст. 207 ЦК України щодо письмової форми укладення оспорюваного правочину та порядку його укладення.

Покликаючись на включення до договору умов, які є несправедливими для позивача, як споживача послуг, в позовній заяві не зазначені які саме умови договору є несправедливими та обмежують права позивача. Встановлена в договорі плата за обслуговування кредитом не є несправедливою, так як договір не містить умов про зміни у витратах і ці умови не свідчать, що всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Встановлення в договорі відповідальності за порушення клієнтом зобов'язання (порушення строків платежів більше, ніж на 120 днів) у вигляді штрафу у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову (п. 8.6 Умов) також не можна вважати несправедливою умовою, що обмежує права позивача.

Сплата неустойки (штрафу, пені) є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до положень ст.ст. 549-552 ЦК України та у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань передбачено право на стягнення штрафу, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання відповідно до умов договору.

Оформлення документів зменшеним шрифтом, ніж передбачено нормами стандартів, не може підтверджувати обставин, що позивач не мав реальної можливості ознайомитися з умовами надання банківських послуг. Основні істотні умови договору викладені в заяві та тарифах є чіткими, зрозумілими. Також при укладенні договору позивач у випадку незрозумілості тексту документів мав право отримати документи, звернувшись з відповідною вимогою, текст яких був би викладений згідно з стандартами. Позивач укладаючи договір зазначив в заяві, що він ознайомився та згідний з умовами.

Крім того, ч. 2 ст. 634 ЦК України встановлює додаткові гарантії захисту прав сторони, що приєдналася, передбачено право сторони вимагати зміни чи розірвання договору, якщо договір містить умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналась.

Відповідач не звертався з вимогами щодо розірвання договору.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо недотримання вимог «Положення про порядок емісій спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затверджених постановою правління НБУ від 30.04.2010 року, оскільки зазначений нормативний акт не підлягає застосуванню при вирішенні спору. Оспорюється правочин, вчинений в 2008 році, тому підлягає застосуванню законодавство, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зазначення в договорі строку його дії, а саме впродовж 12 місяців з моменту його підписання, а у випадку якщо жодна із сторін не проінформує іншу про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк, не є нечесною підприємницькою практикою та не підтверджує обставин, які відповідно до ст. 230 ЦК України є підставою для визнання правочину, вчиненого під впливом обману недійсним.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення норм цивільно-процесуального законодавства під час розгляду справи.

Відмова суду першої інстанції під час розгляду справи в задоволенні клопотань представника позивача в призначенні експертизи і витребуванні додаткових документів відповідала вимогам ст.ст. 160, 179, 58 ЦПК України, згідно з якими предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Головуючий у судовому засіданні спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду те, що не має істотного значення для вирішення справи.

Клопотання представника позивача про призначення експертиз, витребуванні окремих документів, частини яких були відсутні, не стосувалися предмета доказування, обставини, які на думку апелянта можуть підтверджувати ці докази не мали істотного значення для розгляду і правильного вирішення справи, тому судом були відхилені.

За змістом ст. 55 ЦПК України запрошення перекладача до участі у справі є обов'язком особи, яка бере участь у справі, а не суду, тому у разі запрошення перекладача стороною, ухвалою суду був би допущений до участі у справі.

Не підлягає задоволенню заява представника позивача ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду, поданою під час судових дебатів.

Частиною 1 ст. 304 ЦПК України передбачено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Отже, при вирішенні питання про застосування п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, який передбачає, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду, слід враховувати особливості апеляційного провадження.

Так, права особи, яка подала апеляційну скаргу, визначені ст. 300 ЦПК України, яка надає їй право на доповнення, зміну апеляційної скарги, її відкликання чи відмови від неї.

Статтею 306 ЦПК України позивачеві на стадії апеляційного провадження надано право відмовитися від позову, а сторонам укласти мирову угоду.

Отже, лише вказані диспозитивні права учасника процесу можуть бути реалізовані на стадії апеляційного провадження із застосуванням положень ст. 310 ЦПК України.

Отже, на стадії апеляційного провадження позивач не має права подавати заяву про залишення позовної заяви без розгляду, а суд апеляційної інстанції задовольняти її, оскільки таке право він може реалізувати лише під час розгляду справи в ;суді першої інстанції.

Тобто на стадії апеляційного провадження позов неможливо залишити без розгляду за заявою позивача, так як він уже розглянутий.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що договір про надання та використання платіжної картки, відкриття рахунку, укладено відповідно до передбаченого законом порядку з дотриманням письмової форми його вчинення, його зміст не суперечить нормам цивільного права, іншим нормативно-правовим актам, не встановлено, що в момент укладення договору позивач діяв під впливом обману другої сторони, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову про визнання недійсним оспорюваного договору.

За таких обставин колегія суддів не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції при ухваленні рішення, що призвели до неправильного вирішення справи, тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних та цивільних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: