Постанова № 37807853, 12.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2014 р. Справа№ 910/21529/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Мальченко А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Горецький О.В. - дов. № 13/625 від 28.03.2013р.

Горецька М.В. - дов. № 13/626 від 28.03.2013р.

від відповідача: Кумеда В.А. - дов. №02 від 08.01.2014р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "УКООПГАРАНТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2013р.

у справі № 910/21529/13 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Провідна"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова

компанія "УКООПГАРАНТ"

про стягнення 23 594, 40 грн.

В судовому засіданні 12.03.2014р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2013р. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "УКООПГАРАНТ" про стягнення 11 779, 56 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що виплативши своєму страхувальнику згідно договору добровільного страхування транспортного засобу №06/644862/2102/12 від 09.07.2012р. страхове відшкодування, набув права зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, якою, на думку позивача, є відповідач.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2013р. по справі №910/21529/13 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "УКООПГАРАНТ" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" 22 594,40 грн. страхового відшкодування та 1 647, 58 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки, на думку апелянта, судом першої інстанції не з'ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного та повного розгляду справи, а саме не враховано, що позивачем пропущено річний строк з дати ДТП на звернення з заявою до відповідача, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у відповідності до п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Крім цього, позивачем не було запропоновано відповідачеві огляд пошкодженого авто, а розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню з нього, складає 22 468, 82 грн., а не 23 594, 40 грн., як зазначено в позовній заяві.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "УКООПГАРАНТ" передано на розгляд судді Скрипці І.М.

Розпорядженням В.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2013р. для розгляду справи №910/21529/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді - Зеленін В.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2013р., колегією суддів в зазначеному складі, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 20.02.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2014р. у відповідності до ст.77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 12.03.2014р. та продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014р. для розгляду справи №910/21529/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді - Сітайло Л.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014р., колегією суддів в зазначеному складі, прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 12.03.2014р. вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 12.03.2014р. заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просили їх відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення підлягає зміні виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 09.07.2012р. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" та ОСОБА_6 було укладено договір добровільного комплексного автострахування: добровільного страхування наземного транспорту, водіїв і пасажирів від нещасних випадків на транспорті та відповідальності власників наземних транспортних засобів №06/0644862/2102/12, відповідно до якого застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням автомобілем Nissan Note E11, д.н. НОМЕР_1.

Згідно розгорнутої довідки ВДАІ № 9067929 про ДТП, 07.09.2012р. по вул. Ломоносова в м. Луганськ сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Mitsubishi Outlander», д. н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, та автомобіля Nissan Note E11, д.н. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_6, під керуванням ОСОБА_8

Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 12.10.2012р. у справі №31207/11196/2012 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні даної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП у вигляді штрафу.

Згідно Звіту №792 з визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу від 19.10.2012р., складеного Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_9 на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту автомобіля Nissan Note E11, д.н. НОМЕР_1 (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу), в результаті його пошкодження при ДТП, складає 23 468, 82 грн.

Страховим актом №2101/06/2982/86475 від 07.11.2012р. позивачем зазначену подію визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування у розмірі 23 594, 40 грн. (згідно рахунку фактури СТО від 03.10.2012р.).

Позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування транспортного засобу №06/0644862/2102/12 від 09.07.2012р., на підставі страхового акту №2101/06/2982/86475 від 07.11.2012р., рахунку фактури СТО від 03.10.2012р., заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування, здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 23 594, 40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0058736 від 26.11.2012р. (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи (а. с. 47).

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Mitsubishi Outlander», д. н. НОМЕР_2, на момент ДТП була застрахована Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "УКООПГАРАНТ", згідно Полісу № АА/4044494 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (витяг з бази даних МТСБУ), належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи (а. с. 76). Термін дії полісу з 10.11.2011р. до 09.11.2012р. Тип полісу - 1.

Відповідно до п. 15.1. ст. 15 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).

Згідно даного полісу передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, в сумі 50 000, 00 грн. та передбачено франшизу в розмірі 1 000, 00 грн.

Вина особи, яка керувала автомобілем «Mitsubishi Outlander», д. н. НОМЕР_2, під час ДТП, встановлена у судовому порядку.

З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу №06/0644862/2102/12 від 09.07.2012р., перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.11.2008р. у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ «Страхова компанія «Крона» до АТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення 4 526, 80 грн.

16.07.2013р. за вих. №17/13 позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 23 594, 40 грн. (а.с.49-54), яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що з моменту ДТП минуло більше року, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у відповідності до п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чим також обґрунтовує вимоги своєї апеляційної скарги.

Однак, такі твердження апелянта (відповідача) не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.

Згідно п. 37.1.4. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

З матеріалів справи вбачається, що ДТП за участю автомобіля «Mitsubishi Outlander», д. н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, та автомобіля Nissan Note E11, д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_8 сталася 07.09.2012р.

Страхове відшкодування за договором КАСКО у розмірі 23 594, 40 грн. позивачем було виплачено 26.11.2012р.

16.07.2013р. за вих. №17/13 позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 23 594, 40 грн. (а.с.49-54).

При цьому позивач подає відповідачеві не заяву про страхове відшкодування, а претензію про відшкодування шкоди в порядку регресу, з наданням усіх документів, на підтвердження її розміру та підстав виплати.

Отже, позивач, як страховик за договором КАСКО, може скористатись своїм правом щодо звернення з регресною вимогою до відповідача, як особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, лише після виплати страхового відшкодування своєму страхувальнику, а не з дати ДТП.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що ДТП відбулась 07.09.2012р., на момент звернення відповідача 16.07.2013р. з претензією, не пройшов один рік з дати ДТП.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене, позивач, як страховик за договором КАСКО, отримує право вимоги потерпілої особи після виплати їй страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися з претензією про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, а тому, на думку колегії суддів, приписи п. 37.1.4 ч. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо відмови у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пропуском річного строку на звернення з заявою про страхове відшкодування не розповсюджуються на спірні правовідносини між двома страховими компаніями про стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Оскільки направлення заяви на виплату страхового відшкодування не є обов'язковою вимогою для відшкодування відповідачем страхового відшкодування в порядку регресу, позивач своє право на отримання страхового відшкодування в порядку регресу може реалізувати шляхом подачі позову до суду протягом трирічного строку у відповідності до ст. ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом МЮУ від 24.11.2003р. №142/5/2092, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.

З протоколу огляду колісного транспортного засобу №792 від 01.10.2012р. вбачається, що при огляді пошкодженого автомобіля Nissan Note E11, д.н. НОМЕР_1, були присутні власник ОСОБА_6 та представник позивача ОСОБА_10

Оскільки апелянтом не зазначено, яким чином не запрошення його на огляд пошкодженого автомобіля Nissan Note E11, д.н. НОМЕР_1, для проведення звіту щодо визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, вплинуло на правильність визначення експертом вартості відновлювального ремонту, твердження апелянта про скасування рішення з цих підстав не приймаються колегією суддів до уваги.

Що стосується доводів апелянта про неправильний розрахунок судом суми страхового відшкодування, що підлягає стягненню з нього на користь позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносин в частинні визначення розміру відшкодування, є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статтями 22, 29 якого встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, та відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відносини у сфері оцінки шкоди регулюються Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Постановою КМУ «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав» № 1440 від 10.09.2003р.

Згідно ч. 4 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Згідно приписів п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Механізм оцінки колісних транспортних засобів встановлюється Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженою Міністерством Юстиції України та Фондом державного майна України 24.11.03 (далі - Методика).

Відповідно до п. 4.3. Методики за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ, у якому зазначається інформація, передбачена п. 4.4. Методики.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Отже, виходячи з системного аналізу положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-ІІІ від 12.07.2001р. (зі змінами та доповненнями) та Постанови КМУ «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав» № 1440 від 10.09.2003р., документом, який би підтверджував належним чином оцінений розмір реальної вартості втраченого майна, є саме Звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження в ДТП, і який є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок страхового відшкодування було здійснено позивачем на підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Технік Центр" рахунку № ТЦ-0000728 від 03.10.2012р. за ремонт автомобіля Nissan Note E11, д.н. НОМЕР_1, враховуючи умови договору між позивачем та його страхувальником, а відносини між позивачем та відповідачем щодо стягнення страхового відшкодування в порядку регресу регулюються, зокрема, ст. ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими передбачено відшкодування особою, відповідальною за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, зокрема, вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку встановленому законодавством (матеріальний збиток), тобто оціненої шкоди, яка в даному випадку визначається згідно Звіту №792 з визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу від 19.10.2012р., а не рахунку СТО № ТЦ-0000728 від 03.10.2012р.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що належним доказом в підтвердження оціненого розміру реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ з урахуванням значення коефіцієнту його фізичного зносу є саме Звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження в ДТП, складання якого є обов'язковим при визначення збитків, що підлягають відшкодуванню згідно вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів".

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.07.2013р. у справі №910/1333/13.

Таким чином, з урахуванням матеріалів справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню, у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 22 468, 82 грн. страхового відшкодування в порядку регресу виходячи із розрахунку (23 468, 82 грн. - вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу на підставі Звіту №792 від 19.10.2012р. - мінус 1 000, 00 грн. франшизи, передбаченої Полісом № АА/4044494 = 22 468, 82 грн.), про що також зазначив відповідач в своїй апеляційній скарзі.

Місцевий господарський суд не звернув уваги на вказані положення чинного законодавства, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача 22 594, 40 грн. страхового відшкодування виходячи із даних рахунку СТО, а не даних звіту щодо визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2013р. у справі № 910/21529/13 підлягає зміні з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "УКООПГАРАНТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2013р. у справі № 910/21529/13 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2013р. у справі №910/21529/13 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "УКООПГАРАНТ" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11, код ЄДРПОУ 21618844) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 25, код ЄДРПОУ 23510137) 22 468, 82 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 1 638, 43 грн. судового збору за подання позовної заяви.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити".

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 25, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 23510137) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "УКООПГАРАНТ" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 21618844) 41, 03 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи № 910/21529/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 17.03.2014р.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Л.Г. Сітайло

А.О. Мальченко