Постанова № 37804900, 17.03.2014, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 березня 2014 р. Справа № 802/265/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом громадської організації "Джуринська вода" та Бойчука Василя Прокоповича до державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шаргородського району управління юстиції Сапігури Михайла Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась громадська організація «Джуринська вода» та Бойчук Василь Прокопович із адміністративним позовом до державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції Сапігури Михайла Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії відповідача щодо відкриття виконавчого провадження є незаконними, необґрунтованими та порушують положення Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а відтак постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги Пенсійного фонду – є протиправною та підлягає скасуванню.

В судове засідання сторони не з’явилися. Позивач у позовній заяві просив суд розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача надав суду заперечення на позовну заяву, а також заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Частиною 6 статті 128 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод у розгляді справи та потреби у виклику свідків чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

При цьому, відповідно до положень статті 41 КАС України технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

З огляду на викладене та враховуючи достатність наявних у справі доказів, суд вважає можливим вирішення справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, Бойчук Василь Прокопович має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії та являється пенсіонером, про що свідчать копії відповідних посвідчень ( а.с.5).

Так, 21.01.2014 року Сапігурою Михайлом Миколайовичем, заступником начальника відділу ДВС Шаргородського районного управління юстиції, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання вимоги УПФ України у Шаргородському районі №ф 421 від 12.07.2013 року про стягнення з позивача суми недоїмки. Зазначену постанову позивач отримав 24.01.2014 року.

Позивач, не погоджуючись із такими діями та рішенням відповідача, оскаржив їх до суду. У своєму позові позивач зазначив, що він являється фізичною особою-підприємцем, який знаходиться на спрощеній системі оподаткування. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якого фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Суд критично ставиться до таких посилань позивача з огляду на те, що у даному випадку позивач оскаржує дії та постанову державного виконавця, а не вимогу Пенсійного фонду.

Також, позивач вважає, що вимога Пенсійного фонду не являється виконавчим документом, так як ст. 106 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратила чинність, а тому державний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження.

В свою чергу, відповідач у свої запереченнях на позовну заяву, зазначив, що оскаржувана постанова винесена ним в межах чинного законодавства. Зокрема відповідач зазначив, що відповідно до п.4-5 ст.25 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" вимога Пенсійного фонду є виконавчим документом та виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом. Так, зазначена вимога відповідала вимогам ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" та була пред'явлена у належний термін, а тому підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження у відповідача не було.

Суд, надаючи правову оцінку діям та рішенню відповідача, виходив з наступного.

Так, згідно, п. 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно частини 6 статті 1 Закону України № 2464-VI, недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Так, відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Зокрема, також відповідно до приписів цієї ж статті, у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцеві положення Закону України від 04.07.2013 № 406-VІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні", заходи адміністрування органами доходів і зборів здійснюються не раніше дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи".

Відповідно до Єдиного реєстру нормативно правових актів датою набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" є 11 серпня 2013 року.

Крім того, 30.08.2013 року Міндоходів України та Пенсійним фондом України прийнято "Спільний лист Міндоходів України та Пенсійного фонду України" від 30.08.2013 №11149/5/99-99-17-03-01-16, 22777/03-01 про адміністрування єдиного внеску. Відповідно до абз. 1 та 2 вищезазначеного Листа, у зв’язку з набранням чинності законами України від 04 липня 2013 року № 404-VII „Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи” та від 04 липня 2013 року № 406-VII „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи” Міністерство доходів і зборів України та Пенсійний фонд України повідомляють, що з урахуванням положень пункту 3 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи” опрацьовується питання продовження розпочатих органами Пенсійного фонду України процедур адміністрування стосовно прийняття та оброблення звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та обліку сплати страхових коштів у картках особових рахунків платників до 30 вересня 2013 року.

Таким чином, вищенаведені норм законодавства спростовують твердження позивача про безпідставність звернення органів Пенсійного фонду із вимогою про стягнення недоїмки в примусовому порядку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Стаття 17 вищезазначеного Закону визначає виконавчі документи за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою зокрема рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Таким чином, з урахуванням п. 4- 5 ст. 25 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вимога Пенсійного фонду є виконавчим документом, що підлягає виконанню в примусовому порядку органами державної виконавчої служби.

Як вбачається із матеріалів справи, вимога ПФУ у Шаргородському районі № ф 421 від 12.07.2013 року відповідає критеріям, визначеним ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», набрала законної сили 03.12.2013 року, підлягає пред'явленню для виконання на протязі 1 року, а тому відсутні підстави щодо не прийняття її до виконання.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем правомірно винесено постанову ВП №41607515 про відкриття виконавчого провадження від 21.01.2014 року про примусове стягнення з позивача недоїмки на користь УПФ у Шаргородському району відповідно до вимоги №ф421 від 12.07.2013 року.

Суд встановив, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а тому вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, а також за відсутності витрат позивача, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна