Ухвала суду № 37802522, 25.03.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 0532/4785/2012 Номер провадження 22-ц/775/2832/2014

Головуючий в 1 інстанції Данилюк О.С.

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Зінов'євої А.Г.,

суддів: Азевича В.Б., Ларіної Н.О.,

при секретарі Стефановій Я.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_4, на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 04 лютого 2014 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності на предмет іпотеки. В обґрунтування позову зазначала, що 27 лютого 2008 року вона уклала з відповідачем ОСОБА_3 договір купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей на суму 430 000,00 грн. Для забезпечення повного та своєчасного виконання боргових зобов'язань між нею та відповідачкою ОСОБА_2 був складений договір іпотеки від 27 лютого 2008 року. Предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Вказувала, що ОСОБА_3 не виконав умови договору купівлі-продажу від 27.02.2008 року та порушив п. 2.2 та п. 2.3 вказаного договору, а саме не сплатив на її користь грошові кошти. У зв'язку з цим та з урахуванням вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку», просила визнати за нею право власності на предмет іпотеки - вказану вище квартиру та стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

В свою чергу, ОСОБА_2 подала позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним даного договору іпотеки оскільки він був підписаний нею внаслідок психологічного тиску з боку її чоловіка ОСОБА_3

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 04 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 27.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 - недійсним. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 107,30 грн.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на показання свідка ОСОБА_6, який пояснив суду, що знає ОСОБА_2 як клієнтку з 2004 року, оскільки працює психологом-консультантом і основною причиною звернення до нього була депресія, апатичний стан ОСОБА_2. Також вказаний свідок підтвердив, що ОСОБА_2 знала, що її чоловік часто позичав гроші і не повертав боргу. Тобто робить висновок, що вона усвідомлювала значення своїх дій при підписанні договору іпотеки та тиску з боку її чоловіка не було.

Вказує, що згідно п. 8 висновку судово-психологічної експертизи № 2561/31 від 03.12.2013 року здатність ОСОБА_2 повною мірою прогнозувати наслідки підписання договору іпотеки квартири 27.02.2008 року знижена за рахунок приховування ОСОБА_3 інформації щодо можливих наслідків та її юридичної неграмотності. Проте, даний висновок спростовується показаннями свідка ОСОБА_7, яка підтвердила те, що ОСОБА_2 зверталася до неї за консультаціями і роз'ясненнями, а вона (ОСОБА_7) готувала проект договору іпотеки, робила витяги і при укладенні угоди були присутні її співробітники.

Зазначає, що судом першої інстанції не врахований той факт, що в 2009 році розглядалась господарська справа з приводу внесення змін до договору купівлі-продажу, у зв'язку з відсутністю платежів і була переписка ОСОБА_1 з ОСОБА_3, де була вимога щодо виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу, а також заперечення на позовну заяву з боку ОСОБА_3 з визнанням боргу і готовністю його виконати та визнанням того, що його дружина ОСОБА_2 є гарантом виконання його боргових зобов'язань. Під час слухання господарської справи ОСОБА_2 не ставилося жодного питання про визнання недійсним договору іпотеки від 27.02.2008 року.

Також вважає, що ОСОБА_2 пропустила строк позовної давності і клопотань про продовження строку не заявляла.

На думку позивачки, дані про те, що психічний стан ОСОБА_2 протягом 2008 - 2010 рр. характеризувався як пригнічений внаслідок психологічного тиску з боку ОСОБА_3, що було виявлено у ОСОБА_2 при проведенні експертизи, повністю суперечать матеріалам цивільної справи, а експерт-психолог вийшов за межі своєї компетенції.

Представник позивачки - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_8 просила її відхилити.

Відповідач ОСОБА_3, сповіщений про час та місце розгляду справи, не з'явився.

Заслухавши доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне її відхилити.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей на суму 430 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 умов вказаного договору розрахунок за товар здійснюється покупцем у національній валюті України безготівковим перерахунком коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом п'ятдесяти місяців. (а. с. 16)

Для забезпечення повного та своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов'язань, визначених у ст. 2 цього договору, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки від 27 лютого 2008 року. (а. с. 18-19)

Згідно умов договору предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1.

При цьому, відповідно до статті 2 Договору іпотеки від 27.02.2008 року зобов'язання, забезпечене іпотекою, вважається виконаним, якщо наявне погашення іпотекодавцем боргу в сумі 43 000, 00 грн., на момент фактичного задоволення. Іпотекодержатель набуває права стягнення боргу за рахунок предмета іпотеки у разі, якщо зобов'язання за договором купівлі-продажу не буде виконано в обумовлений строк, виконано частково, при цьому, прострочення становить більш ніж 30 діб.

Згідно акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей продавцем були передані товари, обумовлені вищевказаним договором купівлі-продажу від 27.02.2008 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд виходив з того, що договір іпотеки від 27 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, був підписаний ОСОБА_2 проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку відповідача ОСОБА_3, що підтвердили допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_6 та ОСОБА_14

Відповідно до медичної карти амбулаторного хворого № 6735 від 15.02.2008 року, яка заведена ОКПЛ м. Донецька відносно ОСОБА_2, остання зверталася за консультативною допомогою до лікарні 15.02.2008 року, 15.04.2010 року та 13.09.2010 року.

Згідно консультативного висновку спеціаліста Обласної клінічної психіатричної лікарні від 15.02.2008 року ОСОБА_2 встановлено діагноз «гостра реакція на стрес, тривожно-депресивний синдром». (а. с. 76)

Висновком судово-психологічної експертизи № 2561/31 від 03.12.2013 року у ОСОБА_2 виявлено підвищену схильність до навіювання, як суб'єктивну готовність піддатися й підкоритися сегустивному впливу з боку авторитетної, значущої людини. На момент досліджуваної події, як і в період часу, якій передував їй, а також впродовж 2008-2010 років психічний стан ОСОБА_2 характеризується як пригнічений, що обумовлено психологічним тиском на неї з боку ОСОБА_3 та наслідками цього впливу. Завдяки підвищеної сугестивності ОСОБА_2 по відношенню до її чоловіка, вона переживала суб'єктивне відчуття безвихідності, неможливості відмовитися від підписання угоди. Це суттєво впливало на її здатність свідомо приймати рішення, але знижало здатність вільно його реалізовувати. ОСОБА_3 являється для ОСОБА_2 емоційно значущою особою завдяки як його авторитету в сім'ї, так і його авторитарності в родині. В момент підписання і нотаріального посвідчення договору іпотеки від 27.02.2008 року ОСОБА_2 знаходилась в стані пригніченості, який суттєво пригнічував її вольову функцію. Здатність ОСОБА_2 усвідомлювати зміст власних дії на момент підписання договору іпотеки квартири 27.02.2008 року збережена. Здатність ОСОБА_2 повною мірою прогнозувати наслідки підписання договору іпотеки квартири 27.02.2008 року знижена за рахунок приховування ОСОБА_3 інформації щодо можливих наслідків та її юридичної неграмотності. Її здатність свідомо приймати рішення щодо підписання договору іпотеки квартири в цілому не порушена, але суттєво знижена здатність повною мірою реалізовувати свої рішення за рахунок пригнічення волі. (а. с. 174 - 185)

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що під час укладання спірного договору іпотеки від 27.02.2008 року волевиявлення ОСОБА_2 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, і підписання договору іпотеки з боку ОСОБА_2 було обумовлено психічним тиском на неї та її примусом з боку відповідача ОСОБА_3, що відповідно до вимог ст. 231 ЦК України є підставою для визнання даного правочину недійсним.

Враховуючи обставини справи та посилаючись на норми діючого законодавства, суд задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки від 27.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на предмет іпотеки.

З виказаними висновками суду першої інстанції можливо погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину стороною (стороною) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Так, частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Зі змісту ч. 1 ст. 231 ЦК України вбачається, що правочин, здійснений особою проти його дійсної волі внаслідок здійснення на неї психологічного тиску з боку іншої сторони, визнається судом недійсним.

Як зазначено в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, необхідно враховувати, що насильство може виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятися як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Тобто, для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного чи психологічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину. Під насильством слід розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли з обставин, які мали місце на момент його вчинення, випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Згідно висновку судово-психологічної експертизи № 2561/31 від 03.12.2013 впродовж 2008-2010 років психічний стан ОСОБА_2 характеризується як пригнічений, що обумовлено психологічним тиском на неї з боку ОСОБА_3 та наслідками цього впливу. В момент підписання і нотаріального посвідчення договору іпотеки від 27.02.2008 року ОСОБА_2 знаходилась в стані пригніченості, який суттєво пригнічував її вольову функцію.

Тобто її волевиявлення при укладенні спірного договору іпотеки не було вільним та не відповідало внутрішній волі, оскільки вона підписала договір внаслідок примусу з боку її чоловіка ОСОБА_3, який для досягнення своєї мети застосовував щодо неї психологічний вплив у вигляді погроз, залякувань та нарікань.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частина 6 статті 147 ЦПК України зазначає, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Зокрема ч. 3 ст. 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Та обставина, що ОСОБА_2 була пригнічена та знаходилася під впливом свого чоловіка доведена показаннями вищевказаних свідків, які є взаємопов'язаними з висновком судово-психологічної експертизи. Суд першої інстанції, оцінюючи достовірність вказаних доказів у їх сукупності, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову про визнання договору іпотеки недійсним.

У суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів висновок експертизи, оскільки він містить докладний опис проведених експертом досліджень, а зроблені у результаті них висновки дають обґрунтовані відповіді на питання, задані судом. Експертний висновок є обґрунтованим з точки зору особистості відповідачки та складений з урахуванням характеру погроз з боку її чоловіка, щодо можливих негативних наслідків, у наслідок відмови від підписання договору іпотеки.

З наданих ОСОБА_2 доказів можливо зробити висновок, що на неї з боку чоловіка здійснювався психічний тиск (погрози, залякування, який породжував страх і який є мотивом вчинення правочину - підписання спірного договору іпотеки).

Позивачка ОСОБА_1 не спростувала вказаних висновків експертизи належними та допустимими доказами, а доводи апеляційної скарги в цій частині не відносяться до предмету доказування стосовно визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 231 ЦК України, та ґрунтуються на припущеннях.

Не можна прийняти до уваги довід апеляційної скарги щодо пропуску позивачкою строку позовної давності.

Як встановлено частинами 1 та 2 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

Відповідно до роз'яснень, які викладені в п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

Як вбачається з обставин справи, ОСОБА_2 дізналася про порушення свого права після того, як позивачка стала оспорювати її право на іпотечну квартиру. При цьому вона має право на звернення до суду в межах загального строку позовної давності з моменту припинення насильства з боку її чоловіка, який залишив сім'ю у та почав проживати окремо, починаючи з вересня 2010 року.

Окрім того, позивачка ОСОБА_1 не подавала заяву про застосування строків позовної давності, яка згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України є правовою підставою для її застосування судом при вирішенні такого питання.

Відносно позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на предмет іпотеки слід зауважити, що вони не відповідають змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами спірного договору іпотеки.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 38 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Позивачка не укладала з іпотекодавцем договору про задоволення її вимог, який би передбачав передачу квартири власність в рахунок виконання основного зобов'язання за договором купівлі-продажу. Таке застереження іпотечним договором не передбачене, проте в п. 3.4 цього договору закріплено, що за порушення умов договору іпотекодержатель має право, зокрема, звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на законі і обставинах справи та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 04 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: