Рішення № 37797356, 20.03.2014, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/5663/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2014 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

В складі головуючого судді Ковганича С.В.

при секретарі Мрочко Т.О.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя сторона на стороні позивача ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна удаваним та визнання договору купівлі-продажу договором іпотеки.

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна удаваним та визнання договору купівлі-продажу договором іпотеки.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до договору купівлі-продажу посвідченого 19 серпня 1995 року Тульчинською нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 1-4427, ОСОБА_3 належала квартира в АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м.

В жовтні 2010 року, вона разом з сестрою ОСОБА_5 звернулись до відповідача з проханням позичити 29 000 гривень. Однак, як заставне майно до повного виконання зобов'язань за усним договором позики, їй необхідно було передати квартиру, яка розташована в АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності.

23 жовтня 2010 року між нею, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири, яка розташована в АДРЕСА_1, який посвідчений державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Сухомлин О.А., як засіб забезпечення виконання зобов'язання за усним договором позики.

19 вересня 2012 року постановою ст. ДІМ Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області О.О.Федоровим винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи по заяві ОСОБА_4

За наслідками розгляду даної заяви встановлено, що гр. ОСОБА_5, в жовтні 2010 року взяла у позику гроші у ОСОБА_4, а в замін перереєструвала на останню квартиру своєї сестри ОСОБА_3 по АДРЕСА_1, що підтверджується поясненнями відповідача наданими під час розгляду її заяви до Тульчинського РВ УМВС України у Вінницькій області.

Уклавши договір купівлі-продажу відповідач приховала укладення договору іпотеки тобто забезпечення виконання зобов'язання за усним договором позики, що призвело до порушенням її прав, гарантованих Конституцією України та порушенням норм чинного законодавства.

До цього часу вона користуєтьсь квартирою, як власник, фактично в ній проживає та несе всі витрати по утриманню. Також підтвердженням того, що зазначений договір купівлі-продажу є удаваним, являється те, що відповідач зазначену квартиру не зареєструвала в КП «Тульчннське МБТІ».

Правочин укладений ОСОБА_4 є таким, що порушив її конституційне право передбачене ст. 41 Конституцією України, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зважаючи на викладене, вважає, що договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 укладений відповідачем є такими, що порушує її майнові права.

В судовому засіданні представник позивача, ОСОБА_1, яка діє за довіреністю, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав зазначених в позовній заяві. Разом з тим зазначила, що вказаний договір по своїй суті є удаваним, так як в дійсності мав би бути укладений договір позики та іпотеки.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позивача заперечила в повному обсязі. Свою правову позицію мотивувала тим, що позовні вимоги є безпідставними. Як вбачається з позовної заяви, позивач, звертаючись до суду з вимогою визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 23.10.10 року, керувався одночасно нормами, які регулюють правові наслідки правочину, який вчинено без наміру створення правових наслідків (ст.234 ЦК України - фіктивний правочин), а також під впливом помилки (ст.229 ЦК України), що є взаємовиключними. Зважаючи на зазначене, договір може бути визнано недійсним лише з однієї підстави.

Наведені взаємовиключні підстави визнання договору недійсним, свідчать не тільки про безпідставність позовних вимог оскільки, як було зазначено вище, договір не може бути визнано недійсним з двох підстав, але й беззаперечним доказом їх незаконності.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири був нотаріально посвідчений та приймаючи до уваги, що сторонам роз'яснено обставини, які мають істотне значення і це підтверджується п.16 договору наведене свідчить, що посилання позивача на те, що він помилявся стосовно обставин укладення договору, купівлі-продажу не відповідає фактичним обставинам, а відповідно про те, що у позивача відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним за ст.229 ЦК України, як укладеного внаслідок помилки .

Безпідставним є посилання позивача на те, що правочин сторонами не виконаний, а отже це є підставою визнання його недійсним, позаяк:

по-перше, відповідно до ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який нотаріально посвідчений, виникає у набувача, яким в даному випадку є відповідач, з моменту такого посвідчення та державної реєстрації, як це передбачено п.14 Договору купівлі-продажу від 23.10.2010р.

по-друге, виконанням відповідачем вимог ст.210 ст.334 ЦК України, якими встановлено, що правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації. Державна реєстрація договору купівлі-продажу, який є предметом спору здійснена 23.10.10 року, що підтверджується Витягом з державного реєстру правочинів від 23.10.10 року та свідоцтвом про державну реєстрацію права відповідача на квартиру від 1.06.12 року.

по-третє, в квартирі не було зареєстрованих осіб, що підтверджується п.17 договору купівлі-продажу та довідкою виконавчого комітету Тульчинської міської ради від 22.10.10 року № 4629, квартира була звільнена позивачем на момент її продажу, а в подальшому, відповідач, як власник квартири, розпоряджалась нею на власний розсуд, давши згоду на тимчасове проживання в квартирі осіб, що перебувають в родинних стосунках з позивачем, так як, квартиру вона придбавала для доньки з тією метою, щоб вона після закінчення навчання у м. Одесі поселилась в цій квартирі. На період її навчання, вона дозволила тимчасово проживати в цій квартирі родичам позивачки. Однак останні, без її згоди, поселили в квартиру невідому особу, яка на вимогу пояснити, на якій підставі вона проживає в квартирі та звільнити квартиру в зв'язку з виниклою

необхідністю, відмовились добровільно виселитись з неї. Після її звернень в правоохоронні органи про виселення ОСОБА_5 від 14.09.12 року, звернулась до суду з позовом про виселення останньої. В свою чергу позивачка, подала позов до суду про визнання договору купівлі-продажу від 23.10.10 року недійсним.

по-четверте, безпідставними, надуманими, а відповідно такими, що свідчать про незаконність позовних вимог є аргументи позивача, а саме - юридична недосвідченість та не розуміння внаслідок цього, який договір вона укладає. Однак, відповідно до вимог законодавства, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильне його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

по-п'яте, позивач надав передбачений законом пакет документів нотаріусу, з яких убачається його волевиявлення та повне розуміння, який договір вона укладає та реальність наслідків його укладення.

Що стосується позовної вимоги про визнання договору купівлі продажу недійсним за ст. 234 ЦК України - як фіктивного, то про її незаконність свідчить не тільки відсутність в позовній заяві посилання на будь-які аргументи фіктивності правочину, але й посилання одночасно на дві підстави недійсності договору, що є доказом відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, а відповідно про незаконність позовних вимог.

Враховуючи подані заперечення, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Опитані в судовому засіданні свідки зі сторони відповідача, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (донька відповідачки), підтвердили позицію відповідача, щодо укладання договору купівлі-продажу квартири. При цьому свідок ОСОБА_8 зазначила, що була присутня при передачі коштів. Свідок ОСОБА_9 вказала, що квартира купувалась її матір'ю для неї особисто. Купівля квартири була здійснена за кошти в сумі 27500 доларів США.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, опитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив:

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 23.10.2010 року, посвідченого державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-4062, продавець ОСОБА_3 продала, а покупець ОСОБА_4, купила, квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7, 43).

1.06.2012 року, відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, за ОСОБА_4 було зареєстровано право приватної власності на вказане нерухоме майно. (а.с. 71).

Продаж даної квартири було вчинено за 29011 грн., які продавець отримала від покупця до підписання даного договору, що підтверджується п.3 даного Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пункт 8 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді шпили.

Так, відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплати за нього певну суму грошей.

В судовому засіданні встановлено, що договір купівлі-продажу квартири укладено в письмовій формі, цей договір нотаріально посвідчений, зміст правочину не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин вчинено у формі, встановленій законом. З тексту спірного договору вбачається, що сторони досягли всіх істотних умов договору, нотаріусом перевірено дієздатність сторін, сторонам роз'яснено зміст та правові наслідки правочину.

Крім того, при нотаріальному посвідченні вищевказаного договору купівлі-продажу, нотаріусом отримано згоду подружжя, ОСОБА_10, на укладення договору про відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності. (а.с. 45).

На момент укладення договору купівлі-продажу, вказана квартира належала позивачці на праві приватної власності, відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 48), а тому вона розпорядилася своїм майном на власний розсуд, відповідно до вимог цивільного та сімейного законодавства, зміст яких їй був роз'яснений нотаріусом, що відображено в п. 16 договору купівлі-продажу.

Вважаючи вказаний договір удаваним правочином, позивач стверджує, що насправді сторони мали на меті укласти договір позики та іпотеки, а не договір купівлі-продажу. Однак письмових доказів на підтвердження договору позики суду не представила.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частини може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

За змістом вказаних норм наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму, має підтверджуватись належними та допустимими доказами, які стороною позивача суду не представленні.

Як випливає зі змісту ст. 235 ЦК України, для визнання правочину удаваним потрібно, щоб обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

В судовому засіданні не встановлено домовленість сторін щодо вчинення будь-якого іншого правочину, даний факт в повному обсязі заперечується відповідачем.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог позивача, а відтак про відмову в позові в повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем мають бути залишенні за стороною, в зв'язку з відмовою в позові, а також з позивача підлягають стягненню на користь відповідача судові витрати 107,30 грн. як оплата судового збору за подання заяви про забезпечення доказів, а також 1000 грн. - відшкодування витрат за надання правової допомоги.

Вирішуючи питання щодо заходів забезпечення позову встановлених ухвалою Тульчинського районного суду від 3.10.2012 року, суд вважає, що дані заходи підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 218, 235, 655 ЦК України, ст. ст. , 8, 10, 15, 18, 57-60, 64, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя сторона на стороні позивача ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 від 23.10.2010 року удаваним та визнання угоди вчиненої 23.10.2010 року з приводу купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 договором іпотеки - відмовити.

Судові витрати понесенні позивачем залишити за стороною.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживаючої за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4, АДРЕСА_2 понесенні судові витрати з оплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів в сумі 107,30 грн., а також за надання правової допомоги кошти в сумі 1000 грн.

Скасувати заходи забезпечення позову встановленні ухвалою Тульчинського районного суду від 3.10.2012 року щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 21.03.2014 року.

Суддя