Постанова № 37796829, 21.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2014 року № 826/12042/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доУправління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про визнання незаконним та скасування Наказу №191 о/с від 25.06.2013 в частині, поновлення на роботіНа підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про визнання незаконним та скасування Наказу №191 о/с від 25.06.2013 в частині, поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовано ним, що при винесенні спірного наказу про звільнення позивача із займаної посади відповідачем здійснено всупереч вимог чинного законодавства, не було надано можливості позивачу використати чергові щорічні відпустки за попередні періоди, звільнення здійснено без попереднього розгляду на засіданні кадрової комісії МВС України в Рівненській області та з порушенням вимог ст. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України №114 від 29.07.1991р.

В судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в судових засіданнях щодо задоволення позовних вимог заперечив, подав письмові заперечення. В обґрунтування правомірності звільнення позивача із займаної посади, вказав на досягнення позивачем граничного віку перебування на службі у органах внутрішніх справ, а також подання позивачем відповідного рапорту про його звільнення у зв'язку із досягненням відповідного віку.

В судове засідання 03.03.14р. представник відповідача не з'явився, позивач щодо розгляду справи в порядку письмово провадження не заперечував.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Крім того 03.03.14р. після завершення судового засідання, від відповідача надійшло клопотання про доручення окремих письмових доказів, а також розгляд справи у відсутності представника відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

09.03.14р. від позивача надійшла заява в якій останні вимагає суд повернутись до розгляду справи в судовому засіданні із забезпеченням обов'язкової явки в таке представника відповідача, при цьому в разі не виконання таких вимог погрозив звернутись до Вищої кваліфікаційної комісії судді із відповідною скаргою на головуючого суддю.

З приводу вказаного звернення позивача суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Підставою для повернення до розгляду справ в загальному порядку може слугувати встановлення під час розгляду справи в порядку письмового провадження необхідності здійснення допиту свідка чи експерта, отримання додаткових пояснень чи доказів по справі.

Судом під час проведених судових засідань зібрано усі необхідні та наявні у сторін докази, та заслухано пояснення сторін.

З аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України, в разі надання письмових заперечень, а також усіх необхідних для повного та всебічного дослідження обставин справи, явка відповідача у судове засідання являється правом сторони, а не обов'язком.

Представник відповідача, скориставшись наданим йому правом подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, необхідність у витребовуванні від відповідача додаткових доказів чи пояснень відсутня, а тому підстав для забезпечення явки такого у судове засідання немає.

Крім того суд зазначає, що погрози позивача з приводу подання скарги до ВККС на головуючого суддю по справі, в разі не виконання вимог позивача, суд розцінює як намагання позивача вплинути на результат розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 30.11.1994р. часу перебував на службі в органах внутрішніх справ України.

Відповідно до Наказом Управління МВС України в Рівненській області від 10.10.11р. за № 201 о/с позивача призначено начальником відділу комплектування управління кадрового забезпечення УМВС, визначено оклад та надбавки.

Наказом Управління МВС України в Рівненській області від 28.12.12р. № 337 о/с у відповідності до п. 7 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України №114 від 29.07.1991р. на підставі рапорту ОСОБА_1, останньому продовжено термін служби до 01.01.14р.

25 червня 2013року позивачем подано рапорт Начальникові УМВС України в Рівненській області, про звільнення його з органів внутрішніх справ України у зв'язку із погіршенням стану здоров'я та наявною вислугою років, необхідною для призначення пенсії, а також про надання перед звільненням частини невикористаної відпустки за 2013 рік та невикористані чергові відпустки (їх частини) за попередні роки.

Наказом Начальника Управління МВС України в Рівненській області від 25.06.13р. за № 191 о/с полковника міліції ОСОБА_1, начальника сектору кадрового забезпечення науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при МВС України, з 27.06.2013р. звільнено з органів внутрішніх справ України у відставку, у відповідності до пункту 65 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України №114 від 29.07.1991р.

Позивач вважає вказаний наказ про звільнення його із органів внутрішніх справ України протиправним та таким що підлягає скасуванню в силу наступних обставин:

- звільнення здійснено без попереднього розгляду на засіданні кадрової комісії МВС України в Рівненській області,

- звільнення здійснено з порушенням вимог ст. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України №114 від 29.07.1991р.

- при звільненні позивачу не надано можливості проходження військово-лікарської комісії;

- при звільненні порушено право позивача на відпустку, а саме надано можливості використати чергові відпустки за 1997р. 2002р., 2003р., 2007р., 2008р., 2012р.,2013р.

У зв'язку із наведеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом в якому безпосередньо просить суд скасувати Наказ Начальника Управління МВС України в Рівненській області від 25.06.13р. за № 191 о/с, поновити його на посаді з якої позивача було звільнено спірним наказом, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також виплатити моральну шкоду завдану неправомірними діями відповідача у розмірі 2000,00грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про міліцію" та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України №114 від 29.07.1991р.

Згідно ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114 (зі змінами та доповненнями) визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Пунктом 7 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114 (з подальшими змінами), передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залежно від присвоєних їм спеціальних звань, перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби - 45 років.

Відповідно до п.8 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.

При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п'яти років: особи середнього і старшого начальницького складу до полковника міліції та полковника внутрішньої служби включно - начальниками, яким надано право призначати їх на посаду.

Згідно абз. 3, 4 п. 8 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" у виняткових випадках особам середнього, старшого або вищого начальницького складу строк служби в органах внутрішніх справ може бути продовжено, з урахуванням стану здоров'я, в такому ж порядку повторно до 5 років, а окремим із них, які мають вчену ступінь або вчене звання, - до 10 років.

Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залишені на службі в органах внутрішніх справ понад граничний вік перебування на службі, можуть бути звільнені в запас Збройних Сил або у відставку до закінчення строку, на який вони були залишені на службі.

Згідно п. 65 п.п. "а" "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення та Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.

Як свідчать наявні матеріали справи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) перед звільненням з органів внутрішніх справ мав спеціальне звання - "підполковник міліції" та належав до осіб старшого начальницького складу.

03.08.2012 року ОСОБА_1 досяг граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, передбаченого пунктами 7, 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114 (з подальшими змінами), а саме - 45 років.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивачу було продовжено строк перебування на службі до 01.01.14р.

Також судом встановлено, що позивачем із власної ініціативи 25.06.13р. подано рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ. Підставою подання такого рапорту позивачем вказано погіршення стану здоров'я та наявністю вислуги років необхідної для призначення пенсії.

Саме факт подання позивачем вказаного рапорту та досягнення позивачем граничного віку слугувало підставою для винесення спірного наказу та відповідно звільнення позивача з органів внутрішніх справ України у відставку, у відповідності до пункту 65 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України №114 від 29.07.1991р.

При цьому позивачем вказується, що звільнення його з органів внутрішніх справ України є неправомірним, оскільки йому не було надано можливості використати чергові відпустки за попередні періоди, а саме: частину чергової відпустки за 1997 рік в кількості 10 діб під час проходження служби в Старокостянтинівському РВ УМВС України в Хмельницькій області; чергову відпустку за 2002 рік в кількості 35 діб, під час проходження служби в УМВС України на Південно-Західній залізниці; чергову відпустку за 2003 рік в кількості 35 діб, під час проходження служби в УМВС України на Південно-Західній залізниці; частину чергової відпустки за 2007 рік в кількості 10 діб, під час навчання в ад'юнктурі Академії управління МВС; частину чергової відпустки за 2008 рік в кількості 10 діб, під час навчання в ад'юнктурі Академії управління МВС; частину чергової відпустки за 2012 рік в кількості 13 діб, під час проходження служби в УМВС України в Рівненській області; частину чергової відпустки за 2013 рік в кількості 40 діб під час проходження служби в УМВС України в Рівненській області.

З метою повного на всебічного дослідження фактичних обставин справи судом досліджено обставини надання позивачу чергових відпусток, починаючи з 1997 року по час звільнення.

Так, відповідно до довідки Старокостянтинівського РВ УМВС України в Хмельницькій області від 13.11.13р. за № 12936, ОСОБА_1 використав чергову відпустку за 1997рік у період з 12.09.1997р. по 11.10.1997р. на підставі наказу начальника Старокостянтинівського РВ УМВС України від 14.09.1997р. за № 114. (а.с. 122)

Разом з тим відповідно до листа Національної академії внутрішніх справ України МВС України від 10.12.13р. № 46/6720 позивачем за період навчання з 01.10.97р. по 10.07.98р. чергову відпустку за 1997р. не використано (а.с. 131).

Відповідно до довідки УМВС України у Хмельницькій області від 12.11.13р. за № 79 щорічна чергова відпустка за 1999 в кількості 35 діб використана позивачем відповідно до наказу від 24.01.01р. № 27 о/с, за 2000 рік в кількості 37 діб використана позивачем відповідно до наказів № 141 о/с від 14.06.2000р. та № 197 о/с від 17.08.2000р. (а.с. 120-121, 123, 124)

Відповідно до довідки УМВС України у Хмельницькій області щорічна чергова відпустка за 2001рік позивачем використана не була (а.с. 202), аналогічна інформація щодо використання позивачем чергової відпустки за 2001 рік містить і в довідці виданій Управлінням УМВС України на транспорті лінійне управління на Південно-Західній залізниці за № 37/7-1817, також відповідно до цієї довідки не використаною залишилась чергова відпустка за 2002 рік (а.с. 105) .

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій наказів Управління УМВС України на транспорті лінійне управління на Південно-Західній залізниці від 29.08.03р. № 57/ о/с та від 05.01.05р. № 4 о/с чергові відпустки за 2003 та 2004 роки використано у повному обсязі (а.с. 136, 137).

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій наказів Управління УМВС України на транспорті лінійне управління на Південно-Західній залізниці від 01.08.05р. № 87/ о/с та від 31.07.06р. № 89 о/с чергові відпустки за 2005 та 2006 роки використано у повному обсязі (а.с. 136, 137), з чергової відпустки у 2007 році позивача було відкликано у зв'язку із відрядженням до Академії управління МВС України.

Відповідно до листа Національної та академії внутрішніх справ України МВС України від 10.12.13р. № 46/6720 позивачем за період навчання з 01.02.07р. по 27.01.10р. чергову відпустку за 2007 рік використано частково, чергові відпустки за 2008 та 2009 роки використано у повному обсязі (а.с. 131-134).

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій наказів Управління УМВС України на транспорті лінійне управління на Південно-Західній залізниці від 11.06.10р. № 153 о/с та від 13.08.10р. № 118 позивачем чергову відпустку за 2010рік використано в повному обсязі (а.с. 140, 141).

Відповідно до листа Головного управління Державної фельд'єгерської служби України від 15.10.13р. за № 08-1249 ОСОБА_1 не використано частину чергової відпустки за 2011 рік, що становить 15 діб (а.с. 126)

Відповідно до довідки від 27.09.13р. № 3/2-2493, виданої Управлінням МВС України в Рівненській області, позивач не використав частину чергової відпустки за 2012 рік в кількості 13 діб та за 2013рік в кількості 41 доба.

Разом з тим судом також встановлено, що наказом Управління МВС України в Рівненській області від 03.09.2013р. за № 280 о/с було внесено частково зміни в наказ Управління МВС України в Рівненській області від 26.06.13р. № 191 о/с, а саме змінено дату звільнення з 27.06.13р. на 08.08.2013р., нараховано позивачу грошове забезпечення за період з 28.06.13р. по 08.08.13р. з урахуванням щомісячної премії за вказаний період у розмірі 60 % грошового забезпечення та матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Натомість в подальшому наказом Управління МВС України в Рівненській області від 27.09.2013р. за № 306 о/с скасовано наказ Управління МВС України в Рівненській області від 03.09.2013р. за № 280 о/с, та внесено зміни в наказ Управління МВС України в Рівненській області від 26.06.13р. № 191 о/с, а саме змінено дату звільнення з 27.06.13р. на 21.08.2013р., нараховано позивачу грошове забезпечення за період з 28.06.13р. по 21.08.13р. з урахуванням щомісячної премії за вказаний період у розмірі 60 % грошового забезпечення та матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Вказані зміни до наказу про звільнення позивача обумовлено включенням до вислуги років терміну не використаної чергової відпустки за 2012 та 2013 роки, та відповідно на виконання абз. 2 п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яким безпосередньо передбачено право позивача на чергову відпустку у рік звільнення.

Таким чином наведені фактичні обставини справи свідчать, що позивачем дійсно за час проходження служби в органах внутрішніх справи України у період з 1997р. по 2011рік не в повному обсязі було використано чергові відпустки, а на час невикористаних чергових відпусток за 2012 та 2013р. наказом від 27.09.13р. було продовжено термін перебування на службі в органах внутрішніх справ із здійсненням відповідних виплат.

Разом з тим вирішуючи питання про правомірність винесення спірного наказу визначальною обставиною є настання тих обставин, що слугували підставою для звільнення, а саме досягнення граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.

Досягнення граничного віку проходження служби позивачем не заперечується.

Як зазначалось судом вище, відповідно до норм чинного законодавства особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залишені на службі в органах внутрішніх справ понад граничний вік перебування на службі, можуть бути звільнені в запас Збройних Сил або у відставку до закінчення строку, на який вони були залишені на службі. Будь-яких обмежень для такого звільнення чинним законодавством не передбачено, а наявність у такої особи невикористаних чергових відпусток не може слугувати підставою для поновлення такої особи на посаді працівника органів внутрішніх справ, у зв'язку з невикористаною відпусткою, немає підстав.

Аналогічна позиція з цього приводу також викладена в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 22.08.13р. К-55091/09, від 17.06.10р. К-52651/09 та від 25.07.07р. К-33044/06 та від 05.03.13 р. К-14825/10.

Також позивачем вказується на допущення відповідачем при звільненні порушень вимог ст. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України №114 від 29.07.1991р., оскільки звільнення відбулось одразу після подання рапорту без дотримання трьохмісячного терміну.

Вказані доводи позивача, на переконання суду, також не ґрунтуються на приписах законодавства.

Так пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України №114 від 29.07.1991р. встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Як зазначалось судом вище, підставою для звільнення позивача слугувало досягнення ним граничного віку, що, в свою чергу, унеможливлює проходження ним служби в органах внутрішніх справ, натомість вимога встановлена п. 68 вказаного положення стосується безпосередньо осіб які мають намір звільнитись із органів внутрішніх справ на підставі пп. «ж» п. 63 та 64 Положення.

Також у повній мірі спростовано доводи позивача з ненадання відповідачем можливості проходження військово-лікарської комісії.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії корінця направлення на медичне обстеження, який безпосередньо містить відмітку позивача про отримання такого направлення у червні 2013року.

Крім того, однією із підстав скасування спірного наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді, позивачем вказується на оформлення звільнення без попереднього розгляду на засіданні кадрової комісії МВС України в Рівненській області.

Разом з тим суд не вправі погодитись з міркуваннями позивача з приводу обов'язкового передування винесенню спірного наказу, проведення засідання кадрової комісії МВС України в Рівненській області.

Згідно Положення про кадрову комісію, затвердженого наказом МВС України № 1113 від 11.09.2012 року, кадрова комісія МВС України є дорадчим і аналітичним органом, який створюється для контролю з виконання законів України, указів Президента України, нормативних актів Кабінету Міністрів України, міністерств, що стосуються діяльності органів внутрішніх справ, а також вимог, наказів, вказівок, рішень колегії МВС України щодо організації кадрової роботи з питань звільнення та призначення на посади номенклатури міністерства, продовження терміну служби працівникам, які досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ.

Пунктом 3.4 Методичних рекомендацій з питань проходження служби в органах внутрішніх справ особами рядового і начальницького складу, які досягли граничного віку перебування на службі встановлено, що у разі самостійного подання особою начальницького складу рапорту про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на службі відповідне рішення приймається без розгляду кадрової комісії.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві та наданих додаткових уточненнях наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Клименчук