Постанова № 37794394, 20.03.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4717/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Залімського І.Г., Смілянця Е.С.

при секретарі: Копійчук О.В.

за участю представників сторін:

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача (апелянта) - Пацьори Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини А 0549 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Військової частини А 0549 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій військової частини А 0549 щодо невиплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, а також стягнення з відповідача на його користь грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 12 130, 33 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.12.2013 року позов задоволено частково, а саме:

визнано протиправною бездіяльність військової частини А 0549 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_4 грошової компенсації за речове майно, неотримане позивачем до 11.03.2000 року;

стягнуто з військової частини А 0549 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за речове майно, неотримане позивачем до 11.03.2000 року, в сумі 1476 грн. 67 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23.12.2013 року та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив колегію суддів її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, посилаючись на їх безпідставність.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_4 з 01.08.1988 року по 31.10.2013 року проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема у період з 14.05.2013 року по 27.06.2013 року служив на посаді старшого офіцера організаційного відділу управління оборонного планування штабу Командування Повітряних Сил України (військова частина А 0304), а з 27.06.2013 року по 31.10.2013 року знаходився у розпорядженні Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України.

Також судом встановлено, що в період з 15.07.2007 року по 31.10.2013 року позивач перебував на всіх видах забезпечення (в тому числі речовому) у військовій частині А 0549.

Відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.10.2013 року № 665 ОСОБА_4 звільнено з військової служби у запас за п. "г" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) з правом носіння військової форми одягу.

На підставі наказу командира військової частини А 0201 від 31.03.2013 року № 208 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК.

Як вбачається з довідки відповідача № 88/42 від 04.11.2013 року, звільнений у запас підполковник ОСОБА_4 за час проходження військової служби не отримав 343 предмети речового майна на загальну суму 12 130, 33 грн., в тому числі майно, що підлягало видачі до 10.03.2000 року, на суму 1476,67 грн. та після 10.03.2000 року - на суму 10 653,66 грн., що слугувало зверненню позивача до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, за результатом розгляду справи, прийшов до висновку що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини А 0549 щодо невиплати йому грошової компенсації за речове майно, неотримане ним після 11.03.2000 року, та стягнення такої грошової компенсації є безпідставними та задоволенню не підлягають. Колегія суддів під час апеляційного розгляду прийшла до висновку про обгрунтованість, в даному випадку, висновків суду першої інстанції, оскільки, на момент звернення позивача ОСОБА_4 щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII не передбачав такого права військовослужбовців, звільнених у запас, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1444, не може бути застосований, оскільки суперечить Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В іншій частині позовних вимог, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивач за період до 11.03.2000 року не отримав речове майно на суму 1476,67 грн., вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації замість вказаного речового майна та стягнення суми цієї компенсації є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Зокрема, позиція суду полягає в тому, що за змістом ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції зі змінами, внесеними Законом № 1459-ІІІ, що набрав чинності 11.03.2000 року) військовослужбовці мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, неодержане до березня 2000 року.

Колегія суддів не погоджується такими з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Частиною другою статті 9 цього Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

На виконання вимог вказаного Закону Кабінет Міністрів України 12 березня 1996 року прийняв постанову № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ».

Дію частини другої статті 9 вказаного Закону в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них призупинено Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІП «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів». Закон набув чинності 11 березня 2000 року.

Із січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Цим Законом не передбачено отримання грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення.

Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону України № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

На думку колегії суддів, на момент звернення ОСОБА_4 для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону № 2011-XII.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 19 березня, 11 та 18 червня 2013 року №№ 21-38а13, 21-156а13, 21-191а13 відповідно.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку і виплата компенсації замість речового майна на ОСОБА_4 не поширюються оскільки він звільнений з військової служби.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до помилкового висновку, у зв'язку з чим, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини А 0549 задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "21" березня 2014 р.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Залімський І. Г.

Смілянець Е. С.