Постанова № 37793968, 18.02.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 р. Справа № 804/15366/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Ляшко О.Б., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Територіально відокремленого безбалансового відділення № 10003/0511 філії - Дніпропетровського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа: Кабінет Міністрів України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі Територіально відокремленого безбалансового відділення №10003/0511 філії - Дніпропетровського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області про відмову у внесенні змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 6856505 від 16 жовтня 2013 року;

- зобов'язати Реєстраційну службу Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області внести відомості про форму власності "приватна" до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 150596512124, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Павлоград, вул. Ленінградська, будинок 24а.

В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуване рішення є неправомірним, а також таким, що порушує права банку, оскільки за оспорюваним рішенням відповідачем було відмовлено позивачеві у внесенні змін до запису про нерухоме майно щодо зміни форми власності у Державному реєстрі з «державної» на «приватну» відносно нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м.Павлоград, вул. Ленінградська, будинок 24а. Позивач вважає таке рішення необґрунтованим і неправомірним посилаючись на те, що АТ «Ощадбанк» відповідно до Статуту, змін до Статуту, ст. 325 ЦК України, а також ст.5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» має право самостійно володіти та розпоряджатися майном, яке перебуває у їхній власності, у зв'язку з чим вищевказане нерухоме майно, яке було придбано позивачем за договором купівлі-продажу №7847 від 25.12.2012 року має належати позивачеві на праві приватної власності.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надавши письмові та усні пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Надав клопотання, відповідно до змісту якого просить суд розглядати справу без його участі та не погоджується з позовними вимогами в повному обсязі.

Так, 10.12.2013 року представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечував та просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що позивачем не було надано до реєстраційної служби документів, з яких би вбачалось придбання нерухомого майна у приватну власність з урахуванням того, що відповідно до п.1 Статуту позивача, АТ «Ощадбанк» є державним банком, який утворено згідно з розпорядженням Президента України і є 100% державним підприємством, де власником акцій є держава. Також позивач не надав документи про перехід права власності з державної у приватну як того вимагає Закон України «Про приватизацію державного майна».

Представник третьої особи на стороні позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав суду письмові пояснення, відповідно до змісту яких зазначено, що ПАТ "Державний ощадний банк України" є державним банком. Відповідно до п.5 Статуту засновником банку є держава в особі Кабінету Міністрів України. Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій, які їй належать у статутному капіталі банку через органи управління банку. Кабінет міністрів України здійснює управління банком у випадках, установлених Законом України «Про банки і банківську діяльність», іншими законами та статутом.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частинами 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний Банк України» за договором куплі - продажу №7847 від 25.12.2012 року придбав нежитлове приміщення за адресою: Дніпропетровська область, місто Павлоград, вул. Ленінградська, будинок 24а.

29.12.2012 року КП «Павлоградське МБТІ» за ПАТ «Державний ощадний банк України» було здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул. Ленінградська, будинок 24а на підставі договору купівлі-продажу №7847 від 25.12.2012 року, про що видано відповідний витяг за №37076094.

Також, за заявою позивача від 29.08.2013 року державним реєстратором видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №9028811 зі змісту якого вбачається, що за ПАТ «Державний ощадний банк України» зареєстровано нежитлове приміщення загальною площею 116,3 кв.м. за адресою: м.Павлоград, вул. Ленінградська, будинок 24а з формою власності - «державна».

22.01.2013 року позивач, вважаючи, що державним реєстратором помилково визначено форму власності на зазначений об'єкт нерухомого майна, звернувся до Реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області із заявою про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: зміни форми власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул. Ленінградська, будинок 24а з «державної» на «приватну», придбане банком за договором купівлі-продажу №7847 від 25.12.2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що 08.02.2013 року відповідачем було прийнято рішення за вих.№36, згідно якого на підставі п.п.2.15.1 п.2.15 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011р. №3502/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 12.12.2011р. за № 1429/20167 (далі - Порядок №3502/5) - позивачеві відмовлено у внесенні змін до запису про нерухоме майно у зв'язку з тим, що позивачем не було надано перелік об'єктів державної власності, які передані у приватну власність Фондом Державного майна України та наказу Фонду Державного майна України щодо передачі даного майна.

Позивач оспорює вказане вище рішення відповідача, вважає його необґрунтованим і неправомірним, оскільки майно банку відповідно до Статуту, змін до Статуту, ст.325 ЦК України, ст.5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» має належати йому на праві приватної власності.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу внесення змін щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно, до яких чинним законодавством, зокрема, віднесено право власності на об'єкти нерухомого майна, врегульовані нормами Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011р. № 703 (далі - Порядок № 703) та Порядком прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011р. №3502/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 12.12.2011р. за № 1429/20167 (далі - Порядок №3502/5).

Згідно підпункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходяться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст.6 вказаного Закону систему органів державної реєстрації прав становлять, зокрема, органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленному законодавством порядку. Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав.

Повноваження органу державної реєстрації прав, визначені статтею 8 вищевказаного Закону, а саме: орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Згідно статті 9 вказаного вище Закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

У відповідності до вимог п.4 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.16 та 23 Порядку № 703 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Пунктом 26 Порядку № 703 передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Так, зі змісту копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності видно, що 29.12.2012 року державним реєстратором проведено реєстрацію нежитлового приміщення розташованого за адресою: м. Павлоград, вул. Ленінградська, будинок 24а на підставі договору купівлі-продажу №7847 від 25.12.2012 року, власником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України» з формою власності - державна.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3, 2.5 Порядку №3502/5, для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав заявник подає органу державної реєстрації прав, державним реєстратором якого було проведено державну реєстрацію прав, або нотаріусу, яким проведено державну реєстрацію прав, заяву та документи, визначені цим Порядком.

Заявник під час подання заяви пред'являє органові державної реєстрації прав або нотаріусу документи, що посвідчують його особу, визначені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703.

Для внесення змін до записів Державного реєстру прав у зв'язку зі зміною відомостей про нерухоме майно, право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права, інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, що містяться у Державному реєстрі прав, які не пов'язані з проведенням державної реєстрації прав, заявник подає документ, що є підставою для зміни відомостей, копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу, та документ про внесення плати за внесення змін до запису Державного реєстру прав.

Згідно до п.п. 2.9, 2.10 Порядку№3502/5, під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор перевіряє наявність підстав для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав.

За результатами розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав або рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав.

Пунктом 2.14 та підпунктом 2.14.1. цього пункту Порядку встановлено, що державний реєстратор приймає рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав виключно за наявності таких підстав: у разі внесення змін до записів Державного реєстру прав органом державної реєстрації прав або нотаріусом, до якого звернувся заявник, не проводилась державна реєстрація прав на відповідний об'єкт нерухомого майна; подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом, цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами; відповідні зміни до записів Державного реєстру прав уже внесені; із заявою звернулась неналежна особа; відсутній запис, щодо якого подано заяву; документи подані не в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що реєстраційною службою рішенням від 08.02.2013 року було відмовлено позивачу у внесені змін до запису про нерухоме майно, право власності та суб'єкта цього права щодо зміни форми власності на зазначене нерухоме майно з державної у приватну з підстав наявності розбіжностей у формі власності та не надання переліку об'єктів державної власності, які передані у приватну власність згідно до вимог п.6 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Суд не погоджується з таким рішенням відповідача з огляду на таке.

31 грудня 1991 року Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України зареєстровано в Національному банку України як самостійну банківську установу, про що свідчить Свідоцтво про реєстрацію Національним банком України від 31.12.1991 року №4.

Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України» від 21.05.1999 року №876, виданої на виконання Розпорядження Президента України від 20.05.1999 року №106, Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України перетворено у відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», установлено, що банк є правонаступником прав та обов'язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України та затверджено статутний фонд Банку у розмірі 100 млн. гривень із закріпленням у власності держави 100 відсотків акцій, що випускаються на величину його статутного фонду.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2011 р. №502 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 р. №261" 7 червня 2011 року здійснено державну реєстрацію змін до Статуту ВАТ "Ощадбанк", які стосуються, в тому числі, найменування банку. Відповідно до п. 4 Статуту АТ „Ощадбанк" повне найменування Банку: публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", скорочене - АТ "Ощадбанк".

Так, відповідно до вимог договору купівлі-продажу №7847 від 25.12.2012 року покупцем вищенаведеного нежитлового приміщення є ПАТ «Ощадбанк».

Правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності, встановлюються відповідно до Конституції України Господарським кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Так, згідно зі статтею 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Види юридичних осіб визначено статтею 81 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 статті 81 Цивільного кодексу України цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус саме юридичних осіб приватного права.

Згідно статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), відповідно до статті 84 Цивільного кодексу України можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Відповідно до норм Указу Президента «Про корпоратизацію підприємств» встановлено, що корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства.

Проаналізувавши наведені норми права, суд дійшов висновку, що з 21.05.1999 року підприємство позивача є юридичною особою приватного права, створеною у формі господарського товариства (акціонерного товариства), порядок створення, організаційно-правові форми та правовий статус якого визначається саме нормами Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей створення акціонерних товариств, у процесі корпоратизації та приватизації державних підприємств.

Згідно положень частини 6 статті 152 Цивільного кодексу України акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приватні товариства. Особливості правового статусу публічних та приватних акціонерних товариств встановлюються законом.

Так, відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.

Статтею 3 Закону України «Про акціонерні товариства» також визначено правовий статус акціонерних товариств та встановлено, що таке товариство є господарським товариством, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Розподіл акціонерних товариств за типами вбачається зі статті 5 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до якої такі товариства поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. При цьому особливістю публічного акціонерного товариства визначено можливість здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Щодо майнових прав юридичних осіб, і, зокрема, публічних акціонерних товариств, то відповідно до положень частини 2 статті 325 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. При цьому відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, суд зазначає, що акціонерні товариства створюються і діють на основі Закону України «Про господарські товариства», який визначає поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їх засновників та учасників. Згідно зі статтею 12 вказаного Закону товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III, статтею 5 якого закріплено принцип економічної незалежності банків, відповідно до якого банки мають право самостійно володіти та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частини 1 статті 154 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 57 Господарського кодексу України, частини 1 статті 13 Закону України «Про акціонерні товариства» установчим документом документом акціонерного товариства є його статут.

Судом встановлено, що на даний час Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" діє на підставі Статуту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року №261 (зі змінами), та є публічним акціонерним товариством, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі.

При цьому відповідно до абзацу 15 пункту 20 Статуту банк має право набувати у власність нерухоме майно.

Наведене дає підстави для висновку, що держава є і може бути власником лише акцій банку і право власності держави на акції не поширюється та не впливає на право банку самостійно володіти та розпоряджатися власним майном.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 6 Статуту Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, в тому числі укладати договори (угоди, контракти).

Крім того, пунктом 20 статті 8 Закону України «Про здійснення державних закупівель» визначено, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України є уповноваженим органом, який надає роз'яснення щодо застосування законодавства України в сфері здійснення державних закупівель. Так, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України оприлюднило на веб-сайті уповноваженого органу лист-роз'яснення для всіх розпорядників державних коштів щодо змін, внесених Законом України «Про здійснення державних закупівель» від 27.08.2012 року №3302-04/32330-12, в якому зазначено, що у разі, якщо замовник є підприємством у розумінні закону та здійснює закупівлю товарів, робіт, послуг не за рахунок державних коштів, то на такі закупівлі дія Закону про закупівлі не поширюється.

Проаналізувавши наведені норми права, положення Статуту, пояснення сторін та обставини справи, суд дійшов висновку, що нежитлове приміщення за адресою: Дніпропетровська область, місто Павлоград, вул. Ленінградська, будинок 24а, придбане на підставі договору купівлі - продажу №7847 від 25.12.2012 року, належить ПАТ "Державний ощадний банк України" на праві приватної власності. При цьому товариством дотримано вимоги Порядку №350215 та надано всі необхідні документи для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість реєстраційною службою неправомірно відмовлено у внесенні таких змін, чим порушено майнові права акціонерного товариства та неправомірно визначено форму власності державною щодо нежитлового приміщення, розташованого за вказаною адресою, придбаного підприємством позивача на підставі цивільно-правової угоди.

Відповідно до частини 1, 2, 4 статті 147 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Так, згідно положень статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що наведені в позовній заяві обставини підтверджуються належними та достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, правомірність прийнятого рішення належним чином не довів, відсутності підстав для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не навів, доказів наявності підстав вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна не надав, обставин неправомірності придбання майна або того, що воно відповідно до закону не може належати підприємству позивача, не обґрунтував.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки в матеріалах справи містяться докази понесених позивачем судових витрат у розмірі 68,82 грн. сплаченого судового збору, суд вважає за необхідне стягнути зазначену суму з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Територіально відокремленого безбалансового відділення № 10003/0511 філії - Дніпропетровського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Територіально відокремленого безбалансового відділення № 10003/0511 філії - Дніпропетровського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - задовольнити.

Визнати протиправним рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області про відмову у внесенні змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 6856505 від 16 жовтня 2013 року;

Зобов'язати Реєстраційну службу Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області внести зміни до відомостей про форму власності "приватна" до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 150596512124, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Павлоград, вул. Ленінградська, будинок 24а.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Територіально відокремленого безбалансового відділення № 10003/0511 філії - Дніпропетровського обласного управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (код ЄДРПОУ 09305480) судовий збір у розмірі 68,82 грн. (шістдесят вісім гривень 82 коп.).

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.Б. Ляшко