Постанова № 37793022, 18.03.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2014 р. Справа № 909/1388/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Марко Р.І.

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін :

від позивача (апелянта) : Данилевський О.М. (пред-к за довіреністю)

від відповідача: не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" № 14/2-2 від 11.01.14 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.12.2013 року (головуючий суддя Неверовська Л.М.)

у справі № 909/1388/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ,

до відповідача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тисменицягаз" м. Тисмениця, Івано-Франківська область,

про стягнення 5 725,5 грн., в тому числі 2 357,43 грн. пені, 457,0 грн. річних, 2 911,07 грн. інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ :

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 12.12.2013 року у справі № 909/1388/13 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тисменицягаз" про стягнення 5725 грн. 50 коп. задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тисменицягаз", Тисменицький район, Івано-Франківська область, на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ, 1178 (одну тисячу сто сімдесят вісім) грн. 72 коп. - пені, 457 (чотириста п'ятдесят сім) грн. - 3 % річних та 2911 (дві тисячі дев'ятсот одинадцять) грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. - судового збору. У решті позову - відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позову про стягнення частини пені, 3% річних та інфляційних втрат мотивоване встановленням факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, що є підставою для застосування господарських санкцій та інших способів захисту майнових прав кредитора. Рішення суду про відмову у стягненні частини пені мотивоване наявністю в господарського суду права на зменшення розміру пені, що було застосовано в даному випадку з урахуванням інтересів сторін, неналежного виконання зобов'язання та незначним строком прострочення виконання, наслідками порушення зобов'язання, поведінкою винної сторони.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати дане рішення в частині зменшення розміру пені та прийняти нове, яким позов задоволити повністю та стягнути заявлену суму пені в повному розмірі, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції при зменшенні розміру пені не було враховано принципу рівності учасників процесу перед законом і судом. Крім того, скрутний фінансовий стан боржника не може бути підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, а зменшення судом розміру пені спричиняє позивачу додаткові збитки. Суд першої інстанції також повинен встановити негативні наслідки для кредитора від порушення зобов'язання боржником.

У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги з тих підстав, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог матеріального права, позивачем не наведено доказів наявності збитків від несвоєчасно проведених оплат. Крім того, порушення кінцевого терміну розрахунків було незначним, а зобов'язання по оплаті поставлених обсягів товару виконано відповідачем в повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31.01.11 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Тисменицягаз" (відповідачем) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №14/276/11.

На виконання умов договору позивач протягом січня 2011р. - березня 2011р., лютого 2012р. передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 146 735 грн. 79 коп., що підтверджується копіями актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2011р., від 28.02.2011р., від 31.03.2011р., від 29.02.2012р. та не заперечується відповідачем.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем (відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом 100% оплати вартості обсягів газу в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як встановлено, вартість отриманого природного газу відповідачем сплачено повністю, однак з порушенням строків, встановлених умовами договору. Так, за отриманий природний газ протягом січня 2011р. - березня 2011р. відповідачем оплата здійснена 29.04.11р., та за отриманий природний газ протягом лютого 2012 р. - 29.03.12, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також з актів цивільного законодавства.

У силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також, зазначеною нормою передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами та одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних та інфляційних нарахувань на суму боргу є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Відтак, апеляційний господарський суд, враховуючи вищенаведене, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 457 грн. - 3 % річних та 2911 грн. 07 коп. - інфляційних втрат від простроченої суми платежу у встановлені періоди.

У відповідності до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 зазначеної статті).

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив зобов'язання з оплати за природний газ, поставлений протягом січня 2011 р. - березня 2011 р., лютого 2012 р., позивачем згідно з п. 7.2 договору нараховано пеню за періоди прострочення відповідача (з 14.02.11 по 29.04.11, з 14.03.11 по 29.04.11, з 14.04.11 по 29.04.11, з 14.03.11 по 29.03.12) в сумі 2357 грн. 43 коп.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приписами ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, при наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

У вирішенні пов'язаних з цим питань господарський суд враховує викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України".

Згідно п. 3.17.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно п.3.3.1 Договору у разі невиконання та/або несвоєчасного виконання покупцем вимог п.6.1. цього Договору (що стосується терміну оплати), продавець має право зменшити плановий обсяг поставки, який зазначається в заявці на наступний місяць поставки, пропорційно загальній сумі грошових коштів, несплачених покупцем станом на 26 число місяця, що передує місяцю поставки.

Позивач, згідно п. 3.3.1 Договору, володів договірними засобами на зменшення планових обсягів поставки товару, який зазначається в заявці на наступний місяць поставки, пропорційно загальній сумі грошових коштів, несплачених покупцем станом на 26 число місяця, що передує місяцю поставки. Однак позивач, знаючи про прострочення відповідача стосовно виконання зобов'язання за попередньою поставкою, не застосував таких договірних умов.

Оцінюючи ступінь виконання зобов'язання, слід зазначити, що основне зобов'язання по оплаті поставлених обсягів природного газу виконано відповідачем самостійно і в повному обсязі до моменту звернення позивача з позовом до суду. В даному випадку також слід врахувати і незначність прострочення виконання зобов'язання з оплати товару.

Крім того, сторонами 28.01.2014 року було укладено Додаткову угоду № 9 до Договору, якою було змінено для відповідача термін остаточного розрахунку за договором - до 31.01.2014 року, однак дана угода підписана сторонами після прийняття рішення у даній справі.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про зменшення розміру пені до 50% в розмірі 1178 грн. 72 коп., та вважає, що судом при цьому було враховано інтереси обох сторін. Таке незначне зменшення судом розміру пені не спричинить значних негативних наслідків для позивача, але водночас слугуватиме своєрідним заходом заохоченням для боржника, враховуючи повну сплату заборгованості з незначним простроченням.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.12.2013 року у справі № 909/1388/13 - залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" №14/2-2 від 11.01.14 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 21.03.2014 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Марко Р.І.