Ухвала суду № 37791656, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2014 року м. Київ К/800/26211/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.08.2012 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року

у справі № 2а-8420/12/0170/7

за позовом Комунального підприємства «Керченське спеціалізоване підприємство газових мереж» (далі - позивач, КП «Керченське СПГМ»)

до Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Керчі)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

КП «Керченське СПГМ» звернулось у липні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Керчі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2012 року № 0000702201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 231 914,00 гривень основного платежу та 57 979,00 гривень штрафних санкцій.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.08.2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення , яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 21.06.2012 року по 25.06.2012 року відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо підтвердження взаємовідносин із платником податків ПП «Севелістрой» за вересень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року та КП «Альянс» за січень 2009 року , лютий 2009 року, березень 2009 року.

За результатами перевірки складений акт від 04.07.2012 року № 447/22-03/35266818, у висновках якого вказано, що перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем штучно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «Севелістрой» на загальну суму 231 914,37 гривень, по взаємовідносинах з КП «Альянс» на загальну суму 171 966,66 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове податкове повідомлення-рішення від 17.07.2012 року № 0000702201, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 231 914,00 гривень основного платежу, фінансові (штрафні) санкції на суму 57 979,00 гривень.

З акту перевірки вбачається, що відповідач обґрунтовує висновки про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість відсутністю реального виконання господарської операції по правочину укладеному позивачем з контрагентом ПП «Севелістрой».

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року № 168/704) (далі - Положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між КП «Керченське СПГМ» (замовник) та ПП «Севелістрой» (підрядник) укладений договір підряду № 499 від 01.09.2010 року, відповідно до якого за завданням замовника підрядник зобов'язується виконати роботи із розміщення малих архітектурних форм (торгівельних павільйонів) по вул. Борзенко в районі Центрального ринку в м. Керчі.

Фактичне виконання умов вказаного договору підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій первинними документами: рахунками-фактурами, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт, платіжними дорученнями, податковими накладними.

При дослідженні зазначених первинних документів судами попередніх інстанцій встановлено, що вони належним чином оформлені, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції та ведення бухгалтерського обліку.

Судами попередніх інстанцій вірно вказано, що ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані ПК України, який діє на час прийняття податкового повідомлення-рішення, не ставлять право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

З урахуванням таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність у позивача встановлених Законом України «Про податок на додану вартість» підстав для віднесення суми 231 914,00 гривень до податкового кредиту у відповідний період.

Крім того, судами встановлено, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно встановили, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, оскільки складені сторонами договору акту приймання виконаних робіт вказують на виконання підрядником своїх зобов'язань по договору з виконання робіт щодо розміщення малих архітектурних форм. Крім того, до матеріалів справи залучені договори укладені позивачем з фізичними особами-підприємцями, за якими позивач є виконавцем, а фізична особа-підприємець - замовником. Між позивачем та фізичними особами-підприємцями складені акти здачі-приймання робіт, якими сторони зафіксували те, що виконавцем були проведені роботи з розміщення торгівельних павільйонів по вул. Борзенко.

Крім цього, судами встановлено, що результати отриманих позивачем від підрядника ПП «Севелістрой» за договором № 499 від 01.09.2010 року робіт, із розміщення малих архітектурних форм (торгівельних павільйонів), призначалися для використання їх позивачем у своїй господарській діяльності, що полягало у передачі за грошову винагороду створених торгових павільйонів на замовлення фізичним особам-підприємцям.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про реальність виконаних підрядником ПП «Севелістрой» за договором № 499 від 01.09.2010 року робіт, із розміщення малих архітектурних форм (торгівельних павільйонів), що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та контрагентом.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, зокрема показання посадових осіб контрагента позивача, допитаних у ході досудового слідства, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та контрагентами, оскільки наведені в акті перевірки дані не містять конкретної інформації щодо таких відносин.

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Проте судами встановлено, що акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що зміст правочину не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчить про реальне виконання вказаного правочину.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.08.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року у справі № 2а-8420/12/0170/7 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько