Ухвала суду № 37791643, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/800/5270/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,секретаря судового засідання Гончар Н.О.,

представника позивача Турчина Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2013 року

у справі № 819/543/13-а (7280/13/876)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новагріс» (далі - позивач, ТОВ «Новагріс»)

до Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - відповідач, Збаразька ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Новагріс» звернулось у березні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.02.2013 року № 0000012301, № 0000022301, від 21.03.2013 року № 0000541700, № 0000551700, № 0000561700.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну сторони - Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби її правонаступником - Збаразькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Тернопільській області.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт № 13/22/33579459 від 08.01.2013 року, відповідно до якого контролюючим органом встановлено порушення позивачем:

п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого за період, що перевірявся, занижено податок на додану вартість в сумі 7 942 167,00 гривень, у тому числі: за вересень 2011 року в сумі 311 381,00 гривня, за жовтень 2011 року в сумі 4 669 607,00 гривень, за листопад 2011 року в сумі 2 482 056,00 гривень, за вересень 2012 року в сумі 479 123,00 гривні відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість, по якій проходять розрахунки з бюджетом;

п. 44.1 ст. 44, п. 188.1 ст. 188, п. 198.4 ст. 198 ПК України, в результаті чого за період, що перевіряється, встановлено завищення задекларованої суми податку на додану вартість, яка включається до валових витрат платника, у сумі 44 998,00 гривень, у тому числі: за січень 2011 року в сумі 7977,00 гривень, за вересень 2011 року в сумі 37 021,00 гривня відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість яку використовують підприємства при здійсненні діяльності у галузі сільськогосподарського виробництва;

п. 187.1 ст. 187, п. 209.2 ст. 209 ПК України, в результаті чого встановлено заниження задекларованої суми податку на додану вартість, яка включається до валових витрат платника, у сумі 479 123,00 гривні, у тому числі: за вересень 2012 року в сумі 479 123,00 гривні відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість яку використовують підприємства при здійсненні діяльності у галузі сільськогосподарського виробництва;

п. 44.1 ст. 44, п. 188.1 ст. 188, п. 198.4 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено завищення задекларованої суми податку на додану вартість, яка у поточному звітному періоді підлягає відображенню в особовому рахунку платника та повністю запишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства в сумі 6 674 203,00 гривні, у тому числі: за жовтень 2011 року в сумі 4 192 147,00 гривень, за листопад 2011 року в сумі 2 482 056,00 гривень відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість яку використовують підприємства при здійсненні діяльності у галузі сільськогосподарського виробництва;

п. 44.1 ст. 44, п. 198.4 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження задекларованої суми податку на додану вартість, яка у поточному звітному періоді підлягає відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства в сумі 3848,00 гривень, у тому числі: за березень 2011 року в сумі 3848,00 гривень відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість яку використовують підприємства при здійсненні діяльності у галузі сільськогосподарського виробництва;

п. 302.1 ст. 302, п. 306.1 ст. 306, п. 306.5 ст. 306 ПК України, в результаті чого позивачем не вірно обчислено суму фіксованого податку в зв'язку з невірним визначенням об'єкта оподаткування, внаслідок чого занижено фіксований податок в сумі 5349,44 гривень;

пп. 170.1.2 п. 170.1 ст. 170 ПК України, п. 17 Методики нормативної грошової оцінки земель с/г призначення та населених пунктів із змінами та доповненнями, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 року № 213, пп. 2.3.5 п. 2.3 розд. 2 Порядку нормативної грошової оцінки земель с/г призначення та населених пунктів, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах. Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 року № 18/15/21/11, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2011 рік при виплаті фізичним особам - громадянам орендної плати за використання їх земельних часток (паїв) згідно договорів оренди в сумі 10 005,42 гривень.

На підставі вказаного акут відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 01.02.2013 року № 0000012301, № 0000022301, від 31.01.2013 року № 0001531700, № 0001541700, № 0001521700.

Рішенням № 40 від 20.03.2013 року контролюючим органом було відкликано податкові повідомлення-рішення від 31.01.2013 року № 0001531700, № 0001541700, № 0001521700.

21.03.2013 року контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000541700, № 0000551700, № 0000561700.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 року за № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ № 720/95) при паюванні сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, вартість земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. Відтак, в процесі паювання земель колишніх колективних підприємств кожен пайовик одержував у власність земельну частку (пай) однакової вартості (нормативної грошової оцінки). При виділенні земельних ділянок в натурі (на місцевості), у зв'язку з тим, що ділянки виділяли на різних полях, які мають різні якісні характеристики ґрунту (бонітет ґрунту, який залежить від запасу гумусу в метровому шарі, максимально можливих запасів продуктивної вологи, вмісту рухомих форм фосфору і обмінного калію тощо), площі ділянок виділених пайовикам, були різними - паї на полях з вищою якістю ґрунту виділялись меншими площами, а на полях з нижчою якістю ґрунту - більшими площами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, вказана в договорах оренди TOB «Новагріс» та погоджувалась сторонами у договорі оренди.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін.

Відповідно до пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 року № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше мінімальної суми орендного платежу, встановленої законодавством з питань оренди землі.

Відповідно до ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Пункт 288.4 ст. 288 ПК України встановлює, що «розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем».

Відповідно до ст. 23 Закону «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Ст. 23 Закону України «Про оренду землі» передбачається тільки право орендаря вимагати зменшення, а не збільшення орендної плати.

За ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Указом № 725/2008 внесено зміни до Указу Президента України 02.02.2002 року № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)».

Пункт 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 02.02.2002 року № 92/2002 передбачає поступове збільшення орендної плати з 1,5 % шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 процентів.

Крім того, зазначений Указ Президента України передбачає, що запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення у розмірі не менше 3 відсотків від вартості земельної ділянки, є одним із пріоритетних завдань розвитку аграрного сектора економіки. Однак, зазначений Указ Президента України не містить зобов'язань власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення та їх орендарів встановлювати орендну плату за використання вказаних земельних ділянок у розмірі не менше 3 відсотків.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення укладені TOB «Новагріс» з дотриманням усіх вимог закону, відповідно відсутні правові підстави для внесення змін до діючих договорів. Крім того, зміни в договір можуть вноситись тільки за згодою двох сторін договору (орендодавця та орендаря), а не в односторонньому порядку орендарем. Тобто, податковий орган довільно на власний розсуд встановив неправильність розрахунку нормативної грошової оцінки, вказаної у договорах оренди земельних ділянок укладених ТОВ «Новагріс» з фізичними особами.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між TOB «Новагріс» та TOB «Збаражський цукровий завод» укладено договір поставки цукрового буряка від 22.08.2011 року № 22/08/11-3Ц34НГ, відповідно до умов якого TOB «Новагріс» (Постачальник) поставляє та передає у власність TOB «Збаражський цукровий завод» (Покупець), а Покупець оплачує на умовах цього Договору цукровий буряк.

Судами попередніх інстанцій досліджені податкові накладні та встановлено, що у вересні 2011 року ТОВ «Новагріс» здійснило реалізацію цукрових буряків ТОВ «Збаражський цукровий завод» на загальну суму 68 057 073,60 гривні, у тому числі ПДВ 11 342 844,60 гривні.

Крім того, встановлено, що податкові накладні оформлені належним чином, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та містять всі обов'язкові реквізити необхідні для податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс), відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що в даному випадку, позивач є платником податку на додану вартість спеціального режиму оподаткування, що надає право складати податкові накладні.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів (послуг), дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність позивача права на складання податкової накладної на сплачену суму ПДВ в авансовому платежі постачальнику товару, по першій із подій, визначених п. 198.2 ст. 198 ПК України - списання коштів з банківського рахунку на оплату товару. Крім того, ПК України не містить обмежень, щодо включення авансу чи іншої суми, в рахунок сплати по господарським операціям до податкової накладної.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що TOB «Новагріс» придбавало паливно-мастильні матеріали у TOB «Мрія-Лізинг» та ТОВ «Укрора» (в подальшому TOB «Мірум-Менеджмент»). ПДВ по даних операціях включено до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ відповідних періодів.

Факт придбання паливно-мастильних матеріалів підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими документами (договорами, податковими накладними).

Також, судами встановлено, що дані господарські операції належним чином відображені як у бухгалтерському обліку так і у податковому обліку позивача.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична і інші види звітності. Тобто первинні документи по відображенню господарських операцій є основою і для податкового обліку.

При цьому відсутність товарно-транспортних накладних не може ставити під сумнів проведеної господарської операції, оскільки її факт підтверджений належно оформленими податковими накладними, перерахуванням коштів. Товарно-транспортні накладні можуть слугувати доказом поставки товару, а не використання паливно-мастильних матеріалів у господарській діяльності товариства.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що висновок контролюючого органу про те, що TOB «Новагріс» завищено податковий кредит з ПДВ у зв'язку з ненаданням підтверджуючих документів використання придбаних паливно-мастильних матеріалів в господарській діяльності, ґрунтується лише на припущеннях.

Щодо твердження відповідача про те, що сума ПДВ, отримана платником від реалізації цукрового буряка, що перевищує звичайну ціну підлягає включенню до загальної декларації з податку на додану вартість та підлягає сплаті до бюджету, а не залишається в розпорядженні підприємства, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вважають вказану позицію податкового органу не обґрунтованою, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між TOB «Новагріс» та TOB «Збаражський цукровий завод» укладено договір поставки цукрового буряка від 22.08.2011 року № 22/08/11-3Ц34НГ, відповідно до умов якого ціна на продукцію, що поставляється, здійснюються згідно з умовами цього Договору, встановлюється в національній валюті України і визначається в Додатках до цього договору. Ціна продукції є динамічною ( рухомою) і може змінюватися Сторонами, в залежності від змін цін на ринку продукції, індексу інфляції, тощо.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), зазначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПК України. І якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

При цьому під ринковою ціною, відповідно до пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розуміється ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що: продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх стримати на добровільній основі; обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично і продавець, і покупець володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також про піни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що протягом вересня-листопада 2011 року ТОВ «Новагріс» здійснило реалізацію ТОВ «Збаражський цукровий завод» цукрового буряка у кількості 92364,42 т. на загальну суму 101 970 319,68 гривень. На здійснення вказаних господарських операцій позивачем виписано податкові накладні, які були досліджені судами попередніх інстанцій та встановлено, що податкові накладні оформлені належним чином, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, та містять всі обов'язкові реквізити необхідні для податкової накладної.

Судами встановлено, що відповідачем взято за основу ціну відповідно до даних Статистичного збірнику «Індекси цін виробників за 2011 рік», відповідно до якого середня ціна реалізації цукрового буряка по Україні за 2011 рік становила 516,00 гривень за тону, що на думку відповідача є звичайною ціною.

Пунктом 1 розділу ХІХ ПК України встановлено, що ст. 39 ПК України, яка встановлює методи визначення та порядку застосування звичайної ціни набирає чинності з 01.01.2013 року. За загально визначеним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. З врахуванням викладеного ст. 39 ПК України не може бути застосована до спірних правовідносин, які мали місце у 2011 році. До вступу в дію статті 39 ПК України застосовується п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР встановлено, що звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Зазначена процедура до 01.01.2011 року була визначена пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ. Цей Закон втратив чинність з 01.01.2011 року згідно з пп. 1 ч. 2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» ПК України.

Відповідно до п. 1.20.8 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатись на норми абзаці першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Однак, ні акт перевірки, ні касаційна скарга не містить обґрунтувань того, що ціна за якою реалізовано цукровий буряк позивачем не відповідає рівню звичайних цін.

Пунктом 209.2 ст. 209 ПК України передбачено, що сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність відображення позивачем операцій з поставки цукрового буряка в скороченій декларації з ПДВ по ціні, що передбачена договором № 22/08/11-3Ц34НГ від 22.08.2011 року.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області - залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2013 року у справі № 819/543/13-а (7280/13/876) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. БухтіяроваСудді: (підпис) М. І. Костенко (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.