Рішення № 37791001, 19.03.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2014 р. Справа № 914/293/14

За позовом: ТзОВ «Завод столових приборів ДСС», м.Запоріжжя

до відповідача: Військова частина А 2678, м. Львів

про: стягнення 30064грн. 55коп.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача: Дорошенко Б.М. - представник, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача: не з"явився.

Права та обов'язки ст. ст.20, 22 ГПК України суд роз'яснив представнику Позивача який з"явилися в судове засідання. Заяви про відвід суду не надходили.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод столових приборів - ДСС", м.Запоріжжя подано позов до Військової частини А2678, м.Львів про стягнення 30064,55 грн.

Ухвалою суду від 31.01.2014р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 11.02.2014р. В зв»язку з неявкою представників сторін в судове засідання, ухвалою суду від 11.02.2014р. відкладено розгляд справи на 26.02.2014р. З метою надання можливості сторонам виконати вимоги ухвал суду та подати витребувані документи, ухвалою суду від 26.02.2014р. відкладено розгляд справи на 19.03.2014р.

В судовому засідання 19.03.2014р. представник позивача підтримав заявлені вимоги, просить позов задоволити з врахуванням поданих обгрунтувань до позовної заяви.

Відповідач в судове засідання 19.03.2014р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду від 26.02.2014р. не виконав. В судовому засіданні 26.02.2014р. представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов від 24.02.2014р. №470 (зареєстрований канцелярією суду 25.02.2014р. за № 7678/14), поставку товару в сумі 25917грн. 65коп. не заперечує, стверджує, що відповідачем було вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів для перерахування коштів, зокрема 24.12.2012р. було зареєстровано бюджетні та бюджетні фінансові зобов»язання в розмрі 25917грн. 65коп. в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Львівській області. Таким чином, стверджує, що його вини у виникненні заборгованості перед позивачем немає, що виключає його цивільно (господарсько)- правову відповідальність як наслідок порушення зобов»язання, оскільки відповідно до частини другої статті 193 ГК України відповідач вжив усіх заходів, необхідних для належного виконання ним зобов'язання за Договором, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Покликається на те, що є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до загальної структури Збройних сил України та фінансується з державного бюджету України і всі платежі здійснює відповідно до затвердженого кошторису, тобто його витрати повинні узгоджуватись з органом, який уповноважений здійснювати його фінансування згідно з кошторисом, яким для відповідача є Головне фінансово-економічне управління Збройних сил України (03168, м.Київ, просп.. Повітрофлотський, 6). Відповідач одночасно просить суд відповідно до ч.3 ст. 83 ГПК України зменшити розмір неустойки, штрафу, пені яка підлягає стягненню зі сторони відповідача, а в прохальній частині відзиву - відмовити повністю в задоволенні позовних вимог: стягненні основного боргу, штрафу, річних, пені та інфляційних втрат.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, судом встановлено.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов"язків є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України (далі-ГК України) однією з підстав виникнення господарського зобов"язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов"язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари) , а покупець зобов"язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк (строки ) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистим, сумейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, 24.12.2012р. між ТзОВ «Завод столових приборів - ДСС» (постачальник) та Військвою частиною А 2678 (замовник) було укладено договір поставки №60, відповідно до умов якого позивач зобов»язувався поставити відповідачу продукцію, а замовник забезпечити приймання та оплату продукції у кількості, терміни та за цінами згідно із специфікацією на загальну суму 25917грн. 65коп.

На виконання умов договору, позивач за видатковою накладною № 000003107 від 25.12.2012р. поставив відповідачу товар на загальну суму 25917грн. 65коп., що підтверджується як видатковою накладною (яка завірена підписом уповноваженоюї особи на отримання товару від військової частини, так і гербовою печаткою військової частини А 2678) а також - актом прийому № 368 від 25.12.2012р.

Відповідно до п. 4.2 договору № 60, розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання замовником та за фактично отриману продукцію на підставі належним чином оформлених видаткових накладних постачальника протягом 10 календарних днів. Таким чином, відповідач повинен був здійснити розрахунок за отриманий товар до 06.01.2013р.

Однак, відповідач своїх зобов»язань належним чином не виконав, станом на час звернення з позовом до суду заборгованість відповідача за отриманий товар становить 25917грн. 65коп.

З метою належного виконання відповідачем умов договору, позивач звертався до відповідача з претензією № 154 від 17.05.2013р. про погашення заборгованості по договору поставки № 60 в розмірі 25917грн. 65коп., однак вказана претензія залишена відповідачем без задоволення.

25.10.2013р. сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого станом на 25.10.2013р. заборгованість відповідача становить 25917грн. 65коп.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ч. 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на викладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 25917грн. 65коп. основного боргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6.4 договору, у разі порушення обов»язків за цим договором, а також у всіх інших випадках, що не були передбачені ним, сторони керуються залежно від виду продукції, Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення або Положенням про поставки товарів народного споживання, затвердженими Постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.08.88р. та нормативними актами України щодо цього питання.

Пункт 57 Розділу УІ Постанови Ради Міністрів СРСР №888 від 25.07.88р. Положення про поставки товарів народного споживання передбачає відповідальність за ухилення від оплати товарів штраф у розмірі 5% суми, від якої покупець ухилився оплатити, та пеню у розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Покликаючись на вказаний пункт договору, приписи ст.625 ЦК України та пункту 57 Положення про поставки товарів народного споживання, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.08.1988 р., позивач нарахував на суму основного боргу 1908грн. 68коп. пені та 1295грн. 88коп. 5 % штрафу.

Однак, здійснюючи нарахування пені, позивач керувався не вказаним Положенням, відповідно до якого пеня нараховується в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», здійснивши нарахування в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки, договором, а зокрема пунктом 57 Положення про поставки товарів народного споживання, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.08.1988р. передбачено розмір пені в меншому розмірі, а Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вказано, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд прийшов до висновку про те, що стягненню підлягає пеня в розмірі 1876грн. 44коп. за період з 07.01.2013р. по 06.07.2013р. у розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, яка встановлено в договорі за згодою сторін. В частині стянення решти суми пені позивачу слід відмовити.

Вимога позивача про стягнення 1295грн. 88коп. 5 % штрафу є обгрунтованою та такою що підлягає задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється відвідповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов»язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов»язання.

З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача 128грн. 60коп. інфляційних втрат за період з 07.01.2013р. по 15.01.2014р. та 813грн. 73коп. 3 % річних за період з 07.01.2013р. по 23.01.2014р. Розглянувши вказані вимоги, суд прийшов до висновку про те, що вказані вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню повністю.

Заперечення відповідача судом до уваги не беруться, оскільки за змістом частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем Лтд, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов»язання (постанова від 15.05.2012 №11/446).

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.4.2 договору, виконання зобов»язання відповідачем по оплаті отриманого товару не ставилось в залежність від фінансування відповідача та повинно виконуватись своєчасно та в повному обсязі на підставі належно оформленої видаткової накладної протягом 10 календарних днів з дати фактого отримання товару.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, штрафу, пені, яка підлягає стягненню, суд зазначає наступне.

У Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» (підпункт 2.4 пункту 2) зазначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду ( частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов»язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене у підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), де вказано, що «вирішуючи , в тому числі й з власної ініціативи , питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов»язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об»єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов»язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов»язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов»язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов»язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов"язання. При цьому, відсутнє посилання на тяжкий фінансовий стан боржника (боржників) як на підставу для зменшення неустойки. Отже, застосування пунку 3 ст.83 ГПК України можливе лише за наявності дійсно виняткових обставин.

Норма п.3 ст.83 ГПК України є процесуальною і може бути застосована лише разом з відповідною нормою закону матеріального. Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значено перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ст.233 ГК України , якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов"язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов"язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін , що заслуговують на увагу.

Доведення наявності виняткових обставин, наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у т.ч., ступеня виконання зобов"язань боржником, майнового стану боржників тощо лежить на заявнику.

Ступінь виконання боржником зобов"язань за договором - отримано товару на суму 25917,65 грн. 25 грудня 2012 року, який станом на даний час не оплачений взагалі незважаючи на те, що за умовами договору відповідач повинен був оплатити отриманий товар впродовж 10 календарних днів з дати отримання товару. Претензії позивача,у яких останній намагався врегулювати спір у добровільному порядку, відповідач залишив без розгляду. Майновий стан відповідача не підтверджений належними та допустими доказами , хоч у відзиві відповідач стверджує, що має місце незадовільний майновий стан. До матеріалів справи не подано жодного доказу про вжиття відповідачами реальних заходів з метою погашення заборгованості перед позивачем за договором №60 від 24.12.2012р. (до справи відповідач подав 25.02.2014 р. (вх..№7678/14) відзив без жодного документа, в підтвердження наведених у зазначеному документі обставин). Крім того, суд не виявив, що розмір неустойки (штрафу, пені) є надмірно великим порівняно із збитками кредитора. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.33 ГПК.

З матеріалів у справі , мотивів наведених у відзиві, не вбачається наявність неодмінних (виняткових) умов для зменшення штрафних санкцій.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій слід відмовити.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 25917грн. 65коп. основного боргу, 1876грн. 44коп. пені, 1295грн. 88коп. 5% штрафу, 813грн. 74коп. 3 % річних та 128грн. 60коп. інфляційних втрат є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В частині вимог позивача про стягнення решти суми позовних вимог - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог, відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.1,2,4-3,4-4,22,32,33,34,43,44,49,82,83,84,85,116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Військової частини А 2678, м.Львів, вул.Левандівська, 5 (ідентифікаційний код 08477090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод столових приборів - ДСС», м.Запоріжжя, вул.Південні шосе, 83 (ідентифікаційних код 31549087) 25917грн. 65коп. основного боргу, 1876грн. 44коп. пені, 1295грн. 88коп. 5% штрафу, 813грн. 74коп. 3 % річних та 128грн. 60коп. інфляційних втрат та 1826грн. 04коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

4. В частині стягнення решти суми позовних вимог - відмовити.

В засіданні 19.03.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення. Повний текст рішення виготовлено 24.03.2014р.

Суддя Кітаєва С.Б.