Ухвала суду № 37790646, 17.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2013 р. справа № 808/1967/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Манцова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного Управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Запоріжмашпром» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного Управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ВКФ «Завод «Запоріжмашпром» звернулося до суду з вищевказаним позовом в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 24.10.2012: №0002392211 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1050920,50 грн., з яких 858427 грн. - основний платіж, 192493,50 грн. - штрафні санкції; від 24.10.2012: №0002392211 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1388596,50 грн., з яких 1132399 грн. - основний платіж, 256197,50 грн. - штрафні санкції; №0002412213 про застосування штрафних санкцій в сумі 102489,63 грн.; та від 23.10.2012 №00009010702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 19951,78 грн., з яких 15553,43 грн. - основний платіж, 4398,35 грн. - штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність висновків податкового органу щодо не встановлення факту реальності поставки товарів контрагентами, за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні господарських відносин з ПП «Фільєра сервіс», ТОВ «Ремторг-Запоріжжя», ПП «СБС ЗЦ», ПП «Росбалт», ПП «Актив Групп», ПП «СД-Інвестдеталь», ПП «Серпень-Трейд», ПП «Метал-Приватсервіс Груп», ТОВ «Алпі», ПП «Техпростір», ПП «Укр-Розвиток», ПП «Укрспец-Технологія», ПП «Компанія «Пантеон-Плюс», ПП «Артвест-Групп», ТОВ «ВНП-Металобуд», ТОВ «Експортмаркет», ФОП ОСОБА_1, ПП «Актабуд-групп», враховуючи той факт що податковим органом не було взято до уваги наявність усіх первинних документів що підтверджують реальність вказаних операцій.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 01.08.2012 по 21.08.2012 податковим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012. На підставі наказу від 13.08.2012 №775 термін перевірки було продовжено на 5 робочих днів до 27.07.2012.

За наслідками цієї перевірки 04.09.2012 був складений Акт перевірки №90/22-11/34790215, яким встановлено порушення позивачем:

1. п. 1.32 ст.1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон №334), пп. 138.8.1 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 1132399,00 грн., у тому числі: за 3 квартали 2009 в сумі 77898,00 грн., за 2009 в сумі 254652,00 грн., за 1 квартал 2010 в сумі 155469,00 грн., півріччя 2010 в сумі 455918,00 грн., за 3 квартали 2010 в сумі 688065,00 грн., за 2010 в сумі 770134,00 грн., за 1 квартал 2011 в сумі 73596,00 грн., за 2 квартал 2011 в сумі 34017,00 грн.

2. пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон №168), п. 201.1 ст. 201, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ПК України, занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 921623,00 грн., у тому числі по періодах: липень 2009 - 22506,00 грн., серпень 2009 - 30474,00 грн., вересень 2009 - 7672,00 грн., жовтень 2009 - 31703,00 грн., листопад 2009 - 11473,00 грн., грудень 2009 - 98231,00 грн., січень 2010 - 6233,00 грн., лютий 2010 - 74763,00 грн., березень 2010 - 43379,00 грн., квітень 2010 - 126607,00 грн., травень 2010 - 35057,00 грн., червень 2010 - 78695,00 грн., липень 2010 - 70484,00 грн., серпень 2010 - 50161,00 грн., вересень 2010 - 65073,00 грн., листопад 2010 - 1550,00 грн., грудень 2010 - 79105,00 грн., січень 2011 - 11340,00 грн., лютий 2011 - 19723,00 грн., березень 2011 - 27814,00 грн., травень 2011 - 29580,00 грн.

3. п. 1.2, 2.11, 3.1, 7.27, 7.39, 7.41, 7.47 «Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні» , затвердженою постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637), проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документу (розрахункового документу - документу встановленої форми та змісту)(касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ, тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму - 102489,63 грн.

4. пп. «г» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-IV (далі - Закон №889), донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2010 в сумі 12939,08 грн.

- пп. «г» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України, донараховано податку з доходів фізичних осіб за березень 2012 всього в сумі 2614,35 грн.

- пп. 3.1.13 п. 3.1, п. 3.2, п. 3.3, п. 3.4, 3.5 III розділу «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» від 24.12.2010 №1020 (далі - Порядок №1020), та пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, а саме не відображення нарахування та виплати суб'єктам господарської діяльності - фізичним особам-підприємцям у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за II, III, IV кв. 2011 та за I, II кв. 2012.

На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення: від 24.10.2012 №0003942302, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання податку на додану вартість на суму 1050920,50 грн., з яких 858427 грн. - основний платіж, 192493,50 грн. - штрафні санкції; від 24.10.2012 №0002392211, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 1388596,50 грн., з яких 1132399 грн. - основний платіж, 256197,50 грн. - штрафні санкції; від 24.10.2012 №0002412213, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 102489,63 грн.; від 23.10.2012 №00009010702, за яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 19951,78 грн., з яких 15553,43 грн. - основний платіж, 4398,35 грн. - штрафні санкції.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

Встановлено, що у первіряємий період позивач мав правовідносини з ПП «Фільєра сервіс», ТОВ «Ремторг-Запоріжжя», ПП «СБС ЗЦ», ПП «Росбалт», ПП «Актив Групп», ПП «СД-Інвестдеталь», ПП «Серпень-Трейд», ПП «Метал-Приватсервіс Груп», ТОВ «Алпі», ПП «Техпростір», ПП «Укр-Розвиток», ПП «Укрспец-Технологія», ПП «Компанія «Пантеон-Плюс», ПП «Артвест-Групп», ТОВ «ВНП-Металобуд», ТОВ «Експортмаркет», ФОП ОСОБА_1, ПП «Актабуд-групп», висновки податкового органу щодо встановлених порушень базуються на тому, що позивачем не надано до перевірки товарно-транспорті накладні та документи, що підтверджують рух товарів, неможливість здійснення зустрічних звірок контрагентів позивача. Крім того директору позивача протягом 2010 року та у 2012 році було видано з каси підприємства за видатковими касовими ордерами кошти у сумі 102489,63 грн. На перевірку не надані документи , які б свідчили про цілеспрямованість, доцільність використання у господарській діяльності підприємства придбаних директором за власні кошти товарів у ПП «Фільєра Сервіс» та ФОП ОСОБА_1 та подальшу їх реалізацію контрагентам-покупцям. Зазначені кошти видані з каси підприємства є додатковим благом, оскільки не підтверджені документально та не пов'язані з веденням господарської діяльності. Відповідно до авансового звіту № АО-0000002 від 27.01.2010 р. генеральним директором було витрачено 70000 грн. на закупівлю товару, але до авансового звіту надано підтверджуючих документів лише на суму 60828,8 грн.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

До валових витрат виробництва та обігу, відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносяться сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Таким чином згідно вказаної норми не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпунктів 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.

Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача, податкових та видаткових накладних, по господарськими операціями, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача повністю підтверджують законність нарахування ТОВ «Завод «Запоріжмашпром» відповідних сум прибутку, валових витрат, нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з придбання у контрагентів товарів та послуг на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних послуг були включені до податкового кредиту.

Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, від'ємного значення ПДВ та на подальше отримання бюджетного відшкодування.

Реальність господарських операцій по вказаному у перевірці контрагентом підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, платіжними дорученнями. Крім того придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Крім того використання коштів директором позивача, отриманих під звіт підтверджується звітами про використання вказаних коштів, що були використанні на придбання товарів та послуг, пов'язаних із господарською діяльністю позивача, в зв'язку з чим судом першої інстанції вірно спростовано доводи податкового органу щодо допущених порушень позивачем п. 1.2, 2.11, 3.1, 7.27, 7.39, 7.41, 7.47 «Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні» , затвердженою постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637), пп. «г» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-IV, пп. «г» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України, пп. 3.1.13 п. 3.1, п. 3.2, п. 3.3, п. 3.4, 3.5 III розділу «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» від 24.12.2010 №1020, та пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України,

Щодо посилання відповідача, на фіктивність укладених договорів між позивачем та вказаними вище контрагентами, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Також судом першої інстанції вірно зазначено, що вказані правила регулюють інші правовідносини, ніж ті що склалися між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій щодо відсутності підстав нарахування податкових зобов'язань через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентами позивача, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який відхилив доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з контрагентами позивача , враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року):

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Беручи до уваги викладене, суди першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо підтвердження неправомірності дій податкового органу щодо прийняття ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті рішення судом першої інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного Управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала складена 20 грудня 2013 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова