ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_______________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"14" березня 2014 р.Справа № 916/2545/13
За позовом: Заступника прокурора Одеської області;
до відповідачів: 1) Одеської міської ради;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ";
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Утьосов";
4) Приватного підприємства "ЕЛАС-КОМБІ";
5) Фірми "ХАРРІСОНС-ТРАНС-СЕРВІС" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю;
6) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД";
7) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВ-ІММОБІЛЬЄ";
8) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ";
9) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПЕРА.";
10) Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕРС СТРОЙ";
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
про визнання незаконним та скасування пункту рішення Одеської міської ради, визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу, зобов'язання вчинити певні дії
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від прокурора (позивача): Радянський О.Ю. - посвідчення № 005177 від 22.09.2012 року;
від відповідача 2: Харченко І.Є. - довіреність № б/н від 01.09.2013 року;
від третьої особи: Акопян А.С. - довіреність № 01-36/26 від 9.01.2014р.
від відповідачів 1,3-10: не з'явилися.
СУТЬ СПОРУ: 2.08.2013 р. заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідачів Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Утьосов", Приватного підприємства "ЕЛАС-КОМБІ", Фірми "ХАРРІСОНС-ТРАНС-СЕРВІС" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВ-ІММОБІЛЬЄ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПЕРА.", Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕРС СТРОЙ" про визнання незаконним та скасування пункту рішення Одеської міської ради, визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу, міни та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.08.2013р. по справі № 916/13/1271 (суддя Зайцев Ю.О.) позовну заяву заступника прокурора Одеської області і додані до неї документи повернуто без розгляду на підставі п. 5 ст. 63 ГПК України.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 р. апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області було задоволено, ухвалу господарського суду Одеської області від 05.08.2013р. по справі № 916/13/1271 скасовано, справу передано на розгляд господарського суду Одеської області.
Відповідно до Положення про автоматизовану систему діловодства спеціалізованого суду від 04.12.2012р. здійснено автоматичний розподіл позовної заяви між суддями, згідно якого позовну заяву заступника прокурора Одеської області призначено судді господарського суду Одеської області Щавинській Ю.М.
Ухвалою суду від 23.09.2013р. суддею Щавинською Ю.М. було визнано подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та порушено провадження у справі із присвоєнням їй № 916/2545/13.
30.09.2013р. до господарського суду Одеської області надійшов запит Одеського апеляційного господарського суду про надіслання до вказаного суду справи № 916/13/1271 за позовом Заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Утьосов", Приватного підприємства "ЕЛАС-КОМБІ", Фірми "ХАРРІСОНС-ТРАНС-СЕРВІС" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВ-ІММОБІЛЬЄ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПЕРА.", Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕРС СТРОЙ" про визнання незаконним та скасування пункту рішення Одеської міської ради, визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу, міни та зобов'язання вчинити певні дії, у зв'язку з надходженням касаційної скарги ТОВ "АРТ" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2013р.
Враховуючи викладене, ухвалою господарського суду Одеської області від 02.10.2013р. провадження у справі № 916/2545/13 було зупинено до розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги ТОВ "АРТ" та повернення справи до господарського суду Одеської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013р. у справі № 916/2545/13 (916/13/1271) касаційну скаргу ТОВ "АРТ" залишено без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2013р. без змін. Справу повернуто до господарського суду Одеської області.
Таким чином, враховуючи, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі, було усунено, ухвалою господарського суду Одеської області від 9.12.2013р. провадження у справі № 916/2545/13 було поновлено та призначено розгляд справи на 13.01.2014р.
9.01.2014р. до господарського суду Одеської області від заступника прокурора Одеської області надійшла заява про уточнення позовних вимог (т.2 а.с.141-146), відповідно до якої останній просив суд визнати незаконними та скасувати пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 №5649-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради"; визнати недійсним договір дарування від 12.08.2010р. об'єкта власності ТОВ "АРТ" - адміністративної будівлі літ. "А", загальною площею 6756,7 кв.м., по вул. Верстатобудівній, 12 у м. Одесі, укладений між ТОВ "АРТ" та Одеською міською радою; визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єктів комунальної власності Одеської територіальної громади - 23 нежитлових приміщень від 12.08.2010 р., укладений між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ"; зобов'язати ТОВ "Утьосов" повернути нежитлові приміщення літ. "А" першого поверху, загальною площею 195,3 м2, по вул. Торговій, буд. 29/31 у м. Одесі територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, шляхом виселення з цих приміщень; зобов'язати ПП "ЕЛАС-КОМБІ" повернути нежилі приміщення першого поверху №501, загальною площею 178,4 м2, по вул. Ланжеронівській, буд. 21 у м. Одесі територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради, шляхом виселення з цих приміщень; зобов'язати Фірму "ХАРРІСОНС-ТРАНС-СЕРВІС" у вигляді ТОВ повернути нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 48,2 м2, по вул. Льва Толстого, буд. 6 у м. Одесі територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, шляхом виселення з цих приміщень; зобов'язати ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД" повернути нежитлові приміщення першого поверху № 504, загальною площею 28,3 м2 по вул. Грецькій, буд. 40 у м. Одесі, нежилі приміщення першого поверху №504, загальною площею 109,2 м2, по вул. Рішельєвській, буд. 12 у м. Одесі, нежилі приміщення першого поверху №503, загальною площею 90 м2 та нежилі приміщення підвалу №504, загальною площею 32,7 м2 по вул. Катерининській, буд. 25 у м. Одесі, нежилі приміщення першого поверху №501, загальною площею 131,1 м2 та нежилі приміщення антресолі № 502, загальною площею 20,5 м2 по вул. Катерининській, буд. 22 у м. Одесі, нежитлові приміщення першого поверху №503, загальною площею 222,9 м2 та нежитлові приміщення другого поверху № 810, загальною площею 222,5 м2 по вул. Великій Арнаутській, буд. 55 у м. Одесі територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, шляхом виселення з цих приміщень; зобов'язати ТОВ "ІВ-ІММОБІЛЬЄ" повернути нежитлові приміщення першого поверху № 810, загальною площею 145,8 м2, по пров. Нечипуренка, буд. 15 у м. Одесі територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, шляхом виселення з цих приміщень; зобов'язати ТОВ "ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ" повернути нежитлові приміщення першого поверху № 595, загальною площею 109,6 м2 по Фонтанській дорозі, буд. 16/6 у м. Одесі; нежилі приміщення першого поверху та підвалу № 501, загальною площею 1058,4 м2 по вул. Затонського, буд. 1 у м.Одесі територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, шляхом виселення цих приміщень; зобов'язати ТОВ "ОПЕРА." повернути нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 143,8 м2 та нежитлові приміщення першого та другого поверхів №810, загальною площею 590,2 м2 по вул. Рішельєвській, буд. 4 у м. Одесі територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради шляхом виселення з цих приміщень; зобов'язати ТОВ "АВЕРС СТРОЙ" повернути нежитлові приміщення № 503, загальною площею 246,3 м2 по вул. Ланжеронівській, буд. 8 у м. Одесі територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради шляхом виселення з цих приміщень, поклавши на відповідачів витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора Одеської області зазначає, що пунктом 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010р. №5649-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010р. та внесення змін до рішень Одеської міської ради" доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір дарування, з метою прийняття у дар об'єкта власності ТОВ "АРТ" адміністративної будівлі, загальною площею 6 756,7 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12, та договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ "АРТ" об'єктів комунальної власності (всього 23 об'єкта). Ціну продажу за договором купівлі-продажу встановлено у розмірі різниці між вартістю отриманої будівлі у дар та вартістю нежитлових приміщень комунальної власності, що підлягали продажу.
Як зазначає позивач, на підставі даного пункту рішення між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ" 12.08.2010р. було укладено відповідні договори дарування та купівлі-продажу.
Згідно із договором дарування від 12.08.2010р. вартість дару оцінена сторонами у 37 113 055,20 грн. При цьому, як зазначає позивач, загальна вартість усіх відчужених об'єктів комунальної власності відповідно до висновків незалежних оцінювачів за п.1.3.19 договору купівлі-продажу від 12.08.2010р. становить 38 582 460,80 грн. Утім, відповідно до п.п. 1.5., 2.1. цього договору ціну продажу вказаних об'єктів визначено у розмірі 1 469 405,60 грн. тобто у розмірі різниці між ринковою вартістю об'єктів купівлі-продажу у розмірі 38 582 460,60 грн. та вартістю подарованої будівлі у розмірі 37 113 055,20 грн.
На думку позивача, Одеська міська рада не мала ніяких правових підстав для встановлення в своєму рішенні ціни від продажу об'єктів комунальної власності у розмірі між вартістю подарованої адміністративної будівлі за договором дарування (безоплатно переданої у власність місцевої громади) та вартості проданих 23 об'єктів комунальної власності, чим і порушила ст.4 Закону України "Про місцеве самоврядування", оскільки мала керуватися основним принципом місцевого самоврядування - законністю.
Крім того, позивач також вказує на те, що договір дарування від 12.08.2010р. укладено з порушенням обов'язкової вимоги щодо безоплатного характеру договору даного виду, оскільки він не є безоплатним та встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника дію майнового характеру, а саме: продати об'єкти комунальної власності у розмірі вказаної різниці за ціною у сумі 1 469 405,60 грн. з ПДВ, яка більш ніж у 26 разів нижча від їх оцінки.
Отже, на думку позивач, вищевказаний пункт рішення Одеської міської ради є незаконним, а укладені на його підставі договори купівлі-продажу та дарування є удаваними та такими, що вчинені з метою приховання іншого договору, який вчинено між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ" насправді, а саме: договору міни, з доплатою за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, що є недійсним.
Заступник прокурора також зазначає, що підставою для його звернення до господарського суду з позовом на захист інтересів держави є те, що згідно з Конституцією України право комунальної власності територіальної громади м. Одеси захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб'єктів, кожне порушення закону при відчуженні комунального майна є порушенням інтересів держави. Незаконне вилучення нерухомого майна з комунальної власності завдає значної шкоди територіальній громаді м.Одеси, місцевому бюджету та регіональному розвитку в цілому. У порушення ч.7 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування" підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам громадян та держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої держава Україна визнає та гарантує місцеве самоврядування.
Враховуючи вищевикладене, заступник прокурора Одеської області і звернувся до суду з відповідним позов з метою створення умов для раціонального використання й охорони комунальної власності, а також за наявності суттєвого порушення прав власності на об'єкти комунального майна територіальної громад м. Одеси, що може призвести до невідворотних наслідків.
Крім того, у заяві про уточнення позовних вимог (т.2, а.с.141-145), яка надійшла до господарського суду Одеської області 9.01.2014р., заступник прокурора, з метою забезпечення позову на час розгляду справи судом, просив накласти арешт на спірні приміщення.
У судове засідання 13.01.2014р. з'явились представники позивача, Одеської міської ради та ТОВ "АРТ". У даному судовому засіданні представниками відповідачів 1 та 2 було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справ. Враховуючи викладене та приймаючи до уваги нез'явлення в судове засідання представників відповідачів 3-10, від яких не надходили клопотання про розгляд справи за їх відсутністю, надання позивачем уточнень до позовної заяви, які не були отримані відповідачами, а також неподання витребуваних ухвалою суду доказів, розгляд справи було відкладено на 29.01.2014р.
У судовому засіданні 29.01.2014р. прокурор та представник відповідача 2 надали суду клопотання про продовження розгляду справи на п'ятнадцять днів. Суд розглянувши вказане клопотання, враховуючи, що строк розгляд справи закінчувався 29.01.2014р., задовольнив його та продовжив строк розгляду справи на п'ятнадцять днів відповідно до ст.69 ГПК України, про що було винесено відповідну ухвалу (т.2 а.с.171-172). Крім того, вказаною ухвалою, враховуючи необхідність витребування по справі нових доказів, нез'явлення в судове засідання представників відповідачів 1,3-10, від яких не надходили клопотання про розгляд справи за їх відсутністю, надання позивачем уточнень до позовної заяви, які не були отримані відповідачами, а також неподання витребуваних ухвалою суду доказів, розгляд справи було відкладено на 10.02.2014р.
10.02.2014р. до господарського суду Одеської області надійшов відзив ТОВ "АРТ", в обґрунтування якого останнім було зазначено, що вимога про скасування п. 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010р. № 5649-V непідвідомча господарському суду та не підлягає задоволенню через недоведеність порушення прав суб'єкту захисту - територіальної громади м. Одеси.
Крім того, відповідач 2 зазначає, що ГПК України не передбачає набуття прокуратурою статусу позивача за наявності органу, вповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а саме Одеської міської ради, яка здійснює функції захисту територіальної громади м. Одеси відповідно до закону. Тобто, прокуратура є неналежним позивачем.
Відповідач 2 також вказує на те, що воля сторін договорів дарування та купівлі-продажу була направлена не на укладення договору міни, а на укладення двох окремих незалежних договорів, а формування ціни об'єктів продажу з урахуванням певної різниці між ціною їх продажу і вартістю іншого об'єкта - є законним.
Крім того, ТОВ "АРТ" також вказує на те, що ТОВ "Утьосов", ПП "ЕЛАС-КОМБІ", Фірми "ХАРРІСОНС-ТРАНС-СЕРВІС" у вигляді ТОВ, ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД", ТОВ "ІВ-ІММОБІЛЬЄ", ТОВ "ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ", ТОВ "ОПЕРА.", ТОВ "АВЕРС СТРОЙ" є добросовісними набувачами, що виключає витребування від них спірних об'єктів.
У судовому засіданні 10.02.2014р., приймаючи до уваги, що спірні договори від імені територіальної громади м. Одеси були укладені Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради, правонаступником якого, відповідно до Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 року № 384-VІ, є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, судом було залучено його до участі у справі у якості іншого відповідача, про що винесено відповідну ухвалу (т.3 а.с.5-6). Вказаною ухвалою, враховуючи залучення до участі у справі іншого відповідача, а також у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представників відповідачів1,3-10, від яких не надходили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, неподання ними витребуваних ухвалою суду доказів та у зв'язку із необхідністю витребування нових доказів, судом було відкладено розгляд справи на 26.02.2014р.
20.02.2014р. до канцелярії суду від ТОВ "Утьосов" надійшов відзив (т.3, а.с.28-30) на позовну заяву заступника прокурора Одеської області, відповідно до якого відповідач 3 вважає, що позовні вимоги являються незаконними та необґрунтованими, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Так в обґрунтування своїх заперечень ТОВ "Утьосов" зазначає, що 25.05.2011р. між Фірмою "Стенфорд-Інвест" ПП та ТОВ "Утьосов" було укладено договір купівлі-продажу №3001 нежитлових приміщень першого поверху, що розташовані в будинку №29/31 по вул. Торговій в м.Одесі.
Вказаний об'єкт Фірма "Стенфорд-Інвест" ПП придбала у ТОВ "АРТ" на підставі договору купівлі-продажу від 5.11.2010р. №2067, а ТОВ "АРТ" придбало його, в свою чергу, у Одеської міської ради на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2010р. №940.
Як зазначає відповідач 3, ТОВ "Утьосов" є добросовісним набувачем, оскільки товариство, купуючи вказаний об'єкт у Фірми "Стенфорд-Інвест", належним чином перевірило та переконалось у законності придбання продавцем права власності на нього. Крім того, ТОВ "Утьосов" не мало жодних підстав вважати, що своїми діями воно може порушити права іншої особи та не знало і не могла знати, про те, що Фірма "Стенфорд-Інвест" ПП може бути позбавлена права відчужувати цей об'єкт.
При цьому, відповідач 3 також зазначає, що зі змісту ст. 388 ЦК України вбачається, що до кола обставин, які необхідно встановити для витребування придбаного майна у ТОВ "Утьосов", відносяться: відплатність набуття спірного майна, неможливість виявлення факту відсутності у продавця відповідних повноважень та відсутність волі власника або утримувача цього майна на його відчуження.
Разом з тим, на думку відповідача 3, прокуратурою не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
29.02.2014р. до господарського суду Одеської області від ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД" надійшов відзив на позовну заяву (т.3 а.с.40-44), відповідно до якого відповідач 6 проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.
Так, в обґрунтування своїх заперечень, перш за все, ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД" зазначає, що позов подано неналежним позивачем, що виключає його задоволення.
Крім того, відповідач 6 також зазначає, що ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД" є власником спірних об'єктів, які були придбані за договорами купівлі-продажу у Фірми "Стенфорд-Інвест" ПП та ПП "ЕЛАС-КОМБІ".
При цьому, як зазначає відповідач 6, товариство не мало можливості пересвідчитись у законності договору купівлі-продажу між ТОВ "АРТ" та Одеської міською радою. Отже, на думку відповідач 6, ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД" є добросовісним набувачем.
ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД" також зазначає, що для витребування майна необхідно встановлення факту вибуття майна поза волею власника. Так, стаття 338 ЦК України, пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача, який оплатно придбав це майно, із обставинами, за якими майно вибуло до добросовісного набувача поза волею власника.
Як вказує відповідач 6, "поза волею власника" у відповідності з вказаною статтею означає: майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, майно було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Однак, яз зазначає ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД", позивачем не надано жодного доказу у підтвердження таких обставин.
У судовому засіданні 26.02.2014р. судом було розглянуто заяву заступника прокурора про забезпечення позову шляхом накладання арешту на оспорювані приміщення та відмовлено у її задоволенні, оскільки вказана заява жодним чином не обґрунтована з поданням доказів щодо намірів відповідачів здійснити дії, направлені на утруднення виконання рішення, зокрема, щодо перепродажу майна.
Крім того, у цьому ж судовому засіданні, приймаючи до уваги нез'явлення в судове засідання представників відповідачів 1,3-10, від яких не надходили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, неподання витребуваних ухвалою суду доказів, а також необхідність ознайомлення з наданими документами, розгляд справи було відкладено на 12.03.2014р., про що винесено відповідну ухвалу.
У судовому засіданні 12.03.2014р., враховуючи, що заступником прокурора Одеської області вимоги до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради не заявлялись, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору між зазначеними сторонами, а тому провадження у справі стосовно вказаного відповідача було припинено, про що винесено відповідну ухвалу (т.3 а.с.109-110). Одночасно, у цьому ж судовому засіданні, приймаючи до уваги, що спірні договори від імені територіальної громади м. Одеси були укладені Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради, правонаступником якого, відповідно до Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 року № 384-VІ є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, судом було залучено його до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, про що винесено відповідну ухвалу (т.3 а.с.111-112).
У судовому засіданні 12.03.2014р. судом було оголошено перерву до 12 год. 50 хв. У визначений час до судового засідання з'явились представники позивача, відповідача 2 та третьої особи.
Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача 2 проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.
Представник третьої особи зазначив, що позиція Департаменту комунальної власності Одеської міської ради співпадає з позицією Одеської міської ради.
Відповідачі Одеська міська рада, ТОВ "Утьосов", Фірма "ХАРРІСОНС-ТРАНС-СЕРВІС" у вигляді ТОВ, ТОВ "ІВ-ІММОБІЛЬЄ", ТОВ "ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ", ТОВ "ОПЕРА.", ТОВ "АВЕРС СТРОЙ" у судові засідання не з'явився, незважаючи на належне завчасне повідомлення про час та місце судових засідань, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових ухвал (т.1 а.с.234, т.2 а.с. 38,60,61,66, 83,84,86,117, 118,120,121,122,160,161,162,181,182,183,184,185,т.3 а.с.7,8,14,23,24,25,26,27,56,55,57,58,80, 81,82,83,88,89,90) про причини нез'явлення суд не повідомили. При цьому, Одеська міська рада, Фірма "ХАРРІСОНС-ТРАНС-СЕРВІС" у вигляді ТОВ, ТОВ "ІВ-ІММОБІЛЬЄ", ТОВ "ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ", ТОВ "ОПЕРА.", ТОВ "АВЕРС СТРОЙ" відзив на позов не надали.
Відповідачі, ПП "ЕЛАС-КОМБІ" та ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД" про час та місце судових засідань також повідомлені належним чином шляхом надсилання судових ухвал на юридичні адреси, які не змінювалися, про що свідчать Витяги з Єдиного державного реєстру (т.1 а.с.241-243, 247-249), у судові засідання не з'явились, про поважність причин відсутності не повідомили, а ПП "ЕЛАС-КОМБІ" не надало і відзив на позовну заяву.
Разом з тим, враховуючи, що від ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД", як зазначалось, вище надійшов відзив на позовну заяву, суд доходить висновку про обізнаність останнього про розгляд справи.
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи судові ухвали, направлені ПП "ЕЛАС-КОМБІ", були повернуті поштою із відміткою "за закінченням терміну зберігання" (т.2 а.с.62-65, 91-94, 173-176, 177-180).
З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідачів 1,3-10 за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, відповідача 2 та третьої особи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.
При цьому, згідно ч. 2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. А у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
Слід зазначити, що завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів держави.
Встановивши наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
З огляду на вищевикладене, предметом доведення по справам, поданим прокурором в якості позивача, є, відповідно до ст. 33 ГПК України, також відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду.
При цьому, відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Враховуючи приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Приймаючи до уваги, що первісною позовною вимогою заступника прокурора Одеської області є визнання незаконним та скасування пункту 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 № 5649-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради", а вимоги про визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу та зобов'язання виселення із спірних приміщень похідними від первісної позовної вимоги, суд вважає за необхідне, перш за все, надати правову оцінку вказаній позовній вимозі.
При цьому, вирішуючи питання щодо підвідомчості спору господарському суду, з огляду на твердження відповідачів щодо адміністративної підвідомчості спору у цій частині, суд враховує наступне.
Відповідно до положень п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з: приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також з визнанням недійсними договорів, укладених суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання та органами державної влади і місцевого самоврядування шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), у тому числі договорів купівлі-продажу і оренди землі, а так само визнання недійсними актів про проведення відповідних торгів (аукціону).
Враховуючи, що предмет даного позову цілком відповідає вищезазначеному визначенню, суд вважає даний спір таким, що підвідомчий господарському суду.
При цьому, залишення адміністративним судом позову заступника прокурора без розгляду не є безумовним доказом необхідності припинення провадження у справі на підставі того, що вимога про визнання незаконним та скасування пункту 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 №5649-V була предметом дослідження в адміністративному процесі. Таким чином, суд вважає необґрунтованими відповідні твердження ТОВ "АРТ".
Більш того, практика Вищого господарського суду України, зокрема, у справі №5017/1263/2012 свідчить про підвідомчість ідентичних правовідносин господарському суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.04.2010р. Одеською міською радою було прийнято рішення №5649-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010р. та внесення змін до рішень Одеської міської ради", пунктом 13 якого було доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір дарування, з метою прийняття у дар об'єкта власності ТОВ "АРТ" адміністративної будівлі, загальною площею 6756,7 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12, та договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ "АРТ" об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси нежитлових приміщень першого поверху, площею 109,3 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Торгова, 29/31; нежитлових приміщень 1-го поверху площею 195,3 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Торгова, 29/31; нежитлового приміщення 1-го поверху площею 115,3 кв.м, розташованого за адресою: м.Одеса, вул.Єлісаветинська, 21; нежитлових приміщень 1-го поверху площею 92,3 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Преображенська, 9-А; нежилих приміщень 1-го поверху площею 178,4 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Ланжеронівська, 21; нежитлових приміщень 1-го поверху площею 48,2 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Льва Толстого, 6; нежитлових приміщень 1-го поверху площею 28,3 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Грецька, 40; нежилих приміщень 1-го поверху площею 109,2 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Рішельєвська, 12; нежилих приміщень 1-го поверху площею 90,0 кв.м та підвалу площею 32,7 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Катерининська, 25; нежилих приміщень 1-го поверху площею 131,1 кв.м та антресолі, площею 20,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Катерининська, 22; нежилих приміщень 1-го поверху, площею 100,5 кв.м та нежилих приміщень підвалу, площею 118,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Велика Арнаутська, 4; нежитлових приміщень 1-го поверху та підвалу, загальною площею 261,2 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Пастера, 60; нежилих приміщень 1-го поверху, площею 148,8 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, пров. Нечипуренка, 15; нежитлового приміщення 1-го поверху, площею 109,6 кв.м, розташованого за адресою: м.Одеса, Фонтанська дорога, 16/6; нежитлових приміщень 1-го поверху, площею 222,9 кв.м та нежитлових приміщень 2-го поверху, площею 222,5 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Велика Арнаутська, 55; нежилих приміщень 1-го поверху та підвалу, загальною площею 1058,4 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Затонського, 1; нежилих приміщень 1-го поверху, площею 143,8 кв.м та нежилих приміщень 1-го та 2-го поверхів, загальною площею 590,2 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Рішельєвська, 4; нежилих приміщень 1-го поверху, площею 237,8 кв.м., розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Ланжеронівська, 8.
Ціну продажу було встановлено у розмірі різниці між вартістю адміністративної будівлі, загальною площею 6756,7 кв.м, розташованої за адресою: м.Одеса, вул.Верстатобудівна, 12, та вартістю нежитлових приміщень, що є об'єктами комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зазначених в абз. 2 цього пункту.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заступника прокурора в цій частині направлені на захист інтересів держави, шляхом визнання незаконним та скасування п.13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 № 5649-V.
Згідно до частини 10 статті 59 закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Оцінюючи компетенцію Одеської міської ради при прийнятті рішення від 14.04.2010р. № 5649-V, суд вказує наступне:
Приписи статей 13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно до п.п. 5,6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
Виключною компетенцією, міської ради є питання про прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади (п.30 ст.26 Закону).
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2000 р. №4-рп/ 2000 по справі № 1-16/2000, правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами.
Одним зі способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є комунальною власністю. Порядок відчуження такого майна встановлюється законами, зокрема, Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Стаття 3 названого Закону передбачає три способи малої приватизації - викуп, продаж на аукціоні, за конкурсом.
Норми, які регламентують ці відносини, містяться в нормативно-правових актах з питань приватизації - законах, Указах Президента України, наказах Фонду державного майна України. Аналіз даних актів свідчить про існування конкурентних і неконкурентних способів приватизації, а також особливого режиму приватизації, що здійснюється членами трудового колективу підприємства - об'єкта приватизації.
Так, визначення переліку об'єктів, що підлягають приватизації в Україні здійснюється у відповідності зі ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення), міські Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають в комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу.
Частина 3 вищевказаної статті передбачає, що включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.
Таким чином, Одеська міська рада виконала повноваження і реалізувала права, які надані їй ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Рішення Одеської міської ради від 14.04.2010р. № 5649-V визначає перелік, умови та спосіб приватизації шляхом відчуження об'єктів комунальної власності протягом 2010 року.
Відчуження є способом реалізації майнових прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради щодо об'єктів права власності, відповідно до вимог ст. 60 та 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Одеська міська рада визначила спосіб реалізації об'єктів зазначених у рішенні у формі викупу.
Таким чином, суд доходить висновку, що Одеська міська рада відповідно до пункту 30 частини 1 ст. 26, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизацію державного майна", прийняла оскаржуване рішення в межах своїх повноважень.
В порушення вимог ст.ст.33, 54 ГПК України прокурор у поданій позовній заяві не зазначив норм законодавства, які порушила Одеська міська рада при прийнятті рішення, обмежившись виключно декларативною нормою ст.4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що визначає основні принципи місцевого самоврядування.
При цьому, суд, керуючись принципами єдності судової практики, зазначає, що згідно правової позиції, викладеної у рішенні господарського суду Одеської області по справі №5017/1263/2012, яке було залишено без зміні постановами Одеського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України. (т. 3 а.с.91-106), норми Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", встановлюють залежність ціни продажу об'єкту від вартості, встановленої незалежною оцінкою та відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10 грудня 2003 року, а не ототожнюють ці суми.
Крім того, суд зауважує, що прокурором не доведено правомірність звернення останнього до суду в якості позивача, тим більше, з огляду на попереднє звернення з ідентичною вимогою до адміністративного суду та зазначення в якості позивача Одеської обласної державної адміністрації.
Суд звертає також увагу на те, що зазначення прокурором про порушення інтересів територіальної громади є, у даному випадку, абстрактним та декларативним, оскільки відповідно до Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 N 280/97-ВР територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Разом з тим, порушення прав конкретних громадян (фізичних осіб) є підставою для звернення з позовами до загальних (місцевих) судів, а компетенція господарського суду потребує зазначення про порушення інтересів держави в особі конкретного органу державної влади або органу місцевого самоврядування (як представника територіальної громади), і лише за відсутності такого органу або відсутності у нього відповідної компетенції для звернення до господарського суду (як, наприклад, по земельним справам з огляду на відсутність у Держсільгоспінспекції відповідної компетенції), прокурор самостійно має звертатися до господарського суду.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
З огляду на вищевикладене, у задоволенні позову у цій частині з підстав, заявлених прокурором, слід відмовити.
Аналізуючи вимоги заступника прокурора Одеської області щодо визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу, суд, крім вищенаведених висновків щодо самостійного звернення прокурора до господарського суду (в якості позивача), також зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заступника прокурора Одеської області ґрунтуються, перш за все, на удаваності договорів дарування та купівлі-продажу.
Так, заступник прокурора вважає, що вказані договори є удаваними, оскільки вчинені з метою приховання іншого договору, який вчинено між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ" насправді, а саме: договору міни, з доплатою за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, що є недійсним.
Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За змістом ст. 235 ЦК України обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. № 9, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
Згідно з ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2010р. між ТОВ "АРТ" (Дарувальник) та територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (Обдарований) було укладено договір дарування (т.1 а.с.68-70), відповідно до умов якого Дарувальник передав безоплатно у власність (подарував), а Обдарований прийняв у власність дарунок, а саме: адміністративну будівлю, що розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Верстатобудівна, 12, яка в цілому складається з будівлі літ. "А", загальною площею 6 756,7 кв.м, відображеної у технічному паспорті від 28.12.2009р.
Проаналізувавши умови вказаного договору, суд доходить висновку, що він не містить жодної умови щодо оплати Одеською міською радою коштів або надання ТОВ "АРТ" інших благ чи привілеїв в обмін на об'єкт нерухомості.
До того ж, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження настання інших правових наслідків, окрім тих, що були передбачені цим договором.
Більш того, посилання прокурора на те, що передане у дар приміщення Одеською міської радою не використовувалось, судом до уваги не приймаються, оскільки жодних доказів у підтвердження цього, окрім листа Одеської міської ради (т.2 а.с.203), матеріали справи не містять. Натомість, згідно з повідомленням, розміщеним на сайті Одеської міської ради 08.07.2011 09:48:56 (http://www.odessa.ua/ru/news/35349/), „з 15 липня буде змінено адресу відділу держреєстраторів. Відділ державних реєстраторів виконкому Одеської міськради інформує про зміну адреси з 15 липня Відділ державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської міськради інформує, що з 15 липня 2011 року адресу відділу змінено на наступну: 65098, м. Одеса, вул. Верстатобудівна, буд. 12, 1-ий поверх".
Щодо договору купівлі-продажу від 12.08.2010р., суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2010р. між ТОВ "АРТ" (Покупець) та територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу (т.1 а.с.50-67), відповідно до умов якого Продавець передав у власність (продав), а Покупець прийняв у власність (купив) індивідуально визначене майно комунальної власності.
Відповідно до п. 1.5. вказаного договору, ціна продажу об'єктів купівлі-продажу, зазначених у п. 1.1. цього Договору становить 1 469 405,60 грн., податок на додану вартість (ПДВ) враховано до вказаної суми та складає 244 900,93 грн.
З матеріалів справи та пояснень відповідача 2 вбачається, що умови договору були фактично виконані саме в той спосіб, який було передбачено договором. Жодних інших правовідносин, які не обіймалися умовами вказаного договору, між сторонами не виникло.
Приймаючи до уваги, що умови договору були визначені згідно з відповідним рішенням Одеської міської ради, інших підстав визнання вказаного договору недійсним, крім його удаваності, прокурор не навів, а доказів, що підтверджують таку удаваність, прокурор не надав, суд, керуючись вищевказаним принципом диспозитивності сторін, доходить висновку про відмову у задоволенні вимог заступника прокурора Одеської області, з заявлених підстав, про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу.
Крім того, як вже було зазначено судом, при прийнятті рішення суд також враховує правову позицію апеляційної та касаційної інстанцій по ідентичним правовідносинам (справа №5017/1263/2012) (т.3 а.с.96-106).
Надаючи оцінку вимогам про зобов'язання відповідачів повернути нежитлові приміщення територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, шляхом виселення з цих приміщень, суд вказує наступне.
Як встановлено судом, зазначені вимоги заявлені прокуратурою з підстав, передбачених ст.387 ЦК України, яка визначає право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.
Із зазначеної норми випливають також положення ст. 388 ЦК України, відповідно до ч.1 якої, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Зі змісту наведеної статті вбачається, що до кола обставин, які необхідно встановити під час розгляду позовних вимог про витребування майна, належать, зокрема, оплатність придбання спірного майна, обізнаність набувача щодо неналежності відчужувача, відсутність волі власника або утримувача цього майна на його відчуження.
При цьому, прокурором не надано суду жодних доказів того, що відповідачі 3-10 не є добросовісними набувачами, хоча, відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується.
До того ж, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано в процесі судового розгляду, відповідачі 3-10 набули майно на підставі договорів купівлі-продажу, тобто на умовах оплатності.
У матеріалах справи відсутні також докази того, що вказані приміщення вибули з володіння територіальної громади м. Одеси не з волі Одеської міської ради, натомість, прийняття Одеською міською радою оскаржуваного рішення свідчить про направленість волі територіальної громади м. Одеси в особі їх представників - депутатів ради, на відчуження спірних об'єктів.
Крім того, суд також зазначає, що частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Саме положеннями цієї статті прокурор, зокрема, обґрунтовує необхідність повернення спірних приміщень саме територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Натомість, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, а відповідачами, в свою чергу, є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Разом з тим, Одеську міську раду, на користь якої прокурор просить повернути приміщення, ним зазначено в якості відповідача. При цьому, зобов'язання одного відповідача виконати певні дії на користь іншого відповідача діючим господарським процесуальним законодавством не передбачено, що, у, сукупності з вищенаведеним, зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Враховуючи відмову у задоволенні позову у повному обсязі, підстави для покладення на відповідачів судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 19.03.2014 р.
Суддя Щавинська Ю.М.
Судове рішення № 37789678, Господарський суд Одеської області було прийнято 14.03.2014. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 916/2545/13. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: