Ухвала суду № 37786635, 18.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5028/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

18 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Технополіс» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Технополіс» (далі - Позивач, ТОВ «Компанія Технополіс») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі) про: визнання незаконними дій Відповідача під час документальної позапланової перевірки ТОВ «Компанія Технополіс»; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.09.2013 року №0000692300 та №0000682300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2013 року позов задоволено частково - визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.09.2013 року №0000692300 та №0000682300. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладених Позивачем з ТОВ «ВД «Престиж Альянс», ТОВ «Нікос «Інтернетконсалтінг», ТОВ «Смолінменеджмет ЕССЕ», ТОВ «Вальтравен» договорів, на підставі яких ТОВ «Компанія Технополіс» було сформовано податковий кредит, а також зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що ДПІ у Києво-Святошинському районі мало право на проведення перевірки та складання акту.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у відповідності до положень ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2013 року працівниками ДПІ у Києво-Святошинському районі на підставі наказу від 09.08.2013 року №106 та направлення на проведення перевірки від 09.08.2013 року №77, у відповідності до пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України та на виконання постанови слідчого СВ ДПІ у Дарницькому районі м. Києві від 29.07.2013 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Технополіс» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Нікос «Інтернетконсалтінг», ТОВ «МСК «Фьюжен Голден Престиж», ТОВ «Смолінменеджмент Ессе», ТОВ «Лоджистік Юей», ТОВ «Вальтравен», ТОВ «ВД «Престиж Альянс» за весь період діяльності. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 201 506,71 грн.; пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, внаслідок занижено податок на додану вартість на загальну суму 173 192,54 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 16.08.2013 року №74/22-01/32170772. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 04.09.2013 року: форми «Р» №0000692300, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 213 876,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 173 193,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 40 683,00 грн.); форми «Р» №0000682300, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 206 446,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 201 507,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 4 939,00 грн.).

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо правомірності проведення перевірки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Приписи п. 75.1 ст. 75 ПК України визначають, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Отже, зі змісту наведеної статті вбачається, що документальна перевірка може бути плановою або позаплановою, а також виїзною чи невиїзною.

Згідно пп. 75.1.1 п.75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

При цьому, пунктом 79.1 ст. 79 Податкового кодексу імперативно визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для проведення перевірки було отримання Відповідачем постанови слідчого СВ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва капітана податкової міліції Баранова М.М. від 29.07.2013 року «Про призначення перевірки», у зв'язку з чим судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність проведення ДПІ у Києво-Святошинському районі перевірки Позивача.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Враховуючи, що у ході перевірки Відповідачем були встановлені, на думку ДПІ у Києво-Святошинському районі, порушення ТОВ «Компанія Технополіс» вимог податкового законодавства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки.

Щодо твердження Київського окружного адміністративного суду про необґрунтованість висновків податкового органу щодо відсутності у Позивача підстав для формування податкового кредиту та валових витрат за результатами взаємовідносин з ТОВ «ВД «Престиж Альянс», ТОВ «Нікос «Інтернетконсалтінг», ТОВ «Смолінменеджмет ЕССЕ», ТОВ «Вальтравен», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Між ТОВ «Видавничий дім «Престиж Альянс» (Постачальник) та ТОВ «Компанія Технополіс» (Покупець) було укладено договір поставки №11-07/11 від 11.07.2011 року, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві продукцію, визначену у п. 1.2 цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цю продукцію.

Згідно п. 1.2 Договору найменування, одиниці виміру, кількість і ціна товару кожної партії, його часткове співвідношення, визначаються в рахунках-фактурах (накладних/специфікаціях), що додаються до цього Договору, і є його невід'ємними частинами.

Факт виконання Договору, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: рахунків-фактури (т. 1 а.с. 64-71), видаткових накладних (т. 1 а.с. 72-79), податкових накладних (т. 1 а.с. 80-87), товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 88-94), банківських виписок (т. 1 а.с. 97-102), подорожніх листів (т. 2 а.с. 54-74), журналу довіреностей (т. 2 а.с. 78-98).

Крім того, між ТОВ «Нікос Інтернетконсалтінг» (Продавець) та ТОВ «Компанія Технополіс» (Покупець) укладено договір №2312/10 від 23.12.2010 року, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товар у відповідності до умов вказаного Договору продукцію.

Пунктом 1.2 зазначеного Договору визначено, що номенклатура, кількість та ціна товару кожної партії встановлюється у рахунках-фактурах або накладних Продавця або специфікаціях, які додаються до даного Договору та є його невід'ємними частинами.

Виконання договірних зобов'язань, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: рахунків-фактури (т. 1 а.с. 107-108), видаткових накладних (т. 1 а.с. 109-110), податкових накладних (т. 1 а.с. 111-112), товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 113-114), банківських виписок (т. 1 а.с. 115-116), подорожніх листів (т. 2 а.с. 54-74), журналу довіреностей (т. 2 а.с. 78-98).

Також судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Смолінменеджмент-ЕССЕ» (Постачальник) та ТОВ «Компанія Технополіс» (Покупець) укладено договір №30-11/11 від 30.11.2011 року, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві продукцію, визначену у п. 1.2 цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цю продукцію.

Згідно п. 1.2 Договору найменування, одиниці виміру, кількість і ціна товару кожної партії, його часткове співвідношення, визначаються в рахунках-фактурах (накладних/специфікаціях), що додаються до цього Договору, і є його невід'ємними частинами.

Виконання договірних зобов'язань, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: рахунку-фактури (т. 1 а.с. 119), видаткових накладних (т. 1 а.с. 120-121), податкових накладних (т. 1 а.с. 122-123), товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 124-125), банківської виписки (т. 1 а.с. 127), подорожніх листів (т. 2 а.с. 54-74), журналу довіреностей (т. 2 а.с. 78-98).

Крім іншого, суд першої інстанції встановив, що між ТОВ «Компанія Технополіс» (Покупець) та ТОВ «Вальтравен» (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу №0903-3 від 08.03.2011 року, за умовами якого Продавець зобов'язується передати товар у власність Покупець, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар в строки та на умовах, передбачених цим Договором.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що в момент поставки товару Постачальник зобов'язується передати оригінали наступних документів: рахунка-фактури, видаткової накладної, податкову накладну, сертифікат якості завода-виробника.

Факт виконання Договору, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: рахунків-фактури (т. 1 а.с. 128-129), видаткових накладних (т. 1 а.с. 133-135), податкових накладних (т. 1 а.с. 136-138), товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 139-141), банківських виписок (т. 1 а.с. 142-144), подорожніх листів (т. 2 а.с. 54-74), журналу довіреностей (т. 2 а.с. 78-98).

Поряд з цим, судом першої інстанції було встановлено, що придбаний у ТОВ «ВД «Престиж Альянс», ТОВ «Нікос «Інтернетконсалтінг», ТОВ «Смолінменеджмент ЕССЕ» та ТОВ «Вальтравен» товар було у подальшому реалізовано замовникам, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: рахунків-фактури (т.1 а.с.145, 155, 156, 157, 179, 188, 194, 199, 205, 211, 216, 220, 225,; т.2 а.с. 4, 12), видаткових накладних (т.1 а.с. 146, 158, 159, 160, 180, 189, 195, 200, 206, 212, 217, 221, 225; т.2 а.с. 5, 13), податкових накладних (т.1 а.с. 147, 161, 162, 163, 164, 181, 182, 191, 197, 202, 208, 214, 219, 224, 229; т.2 а.с. 6, 15), товарно-транспортних накладних (т.1 а.с. 149, 174-176, 187, 232, 233-240; т.2 а.с. 11), банківських виписок (т.1 а.с. 150, 151, 165, 166, 167, 183, 184, 193, 210, 230; т.2 а.с. 8), довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (т.1 а.с. 172, 173, 186, 190, 196, 201, 203, 207, 213, 218, 223, 228; т.2 а.с. 14).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання нікчемними укладених Позивачем з ТОВ «ВД «Престиж Альянс», ТОВ «Нікос «Інтернетконсалтінг», ТОВ «Смолінменеджмент ЕССЕ» та ТОВ «Вальтравен» договорів немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагентів. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому колегією суддів враховується, що для кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, помилковим, на думку колегії суддів, є твердження податкового органу про нікчемність правочинів, засноване виключно на матеріалах розслідування кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «ВД «Престиж Альянс», ТОВ «Нікос «Інтернетконсалтінг», ТОВ «Смолінменеджмент ЕССЕ» та ТОВ «Вальтравен».

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про реальність виконання господарських зобов'язань контрагентами за вказаними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Однак, оскільки Відповідачем жодних доказів наявності у вказаних вище суб'єктів господарювання мети на укладення фіктивних правочинів не подано, то, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (далі - Закон про ОПП), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про ОПП до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням тощо.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладених Позивачем з ТОВ «ВД «Престиж Альянс», ТОВ «Нікос «Інтернетконсалтінг», ТОВ «Смолінменеджмент ЕССЕ» та ТОВ «Вальтравен» договорів, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останніх.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ), пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закон про ПДВ, п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону про ПДВ та п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «ВД «Престиж Альянс», ТОВ «Нікос «Інтернетконсалтінг», ТОВ «Смолінменеджмент ЕССЕ» та ТОВ «Вальтравен» були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Компанія Технополіс», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Технополіс» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.