Постанова № 37784558, 19.03.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 903/1484/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Сініцина Л.М.

при секретарі Лукащик Г.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність в справі

відповідача - Поддимая А.Б., довіреність в справі; ОСОБА_3, довіреність в справі

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Волинської обласної спілки споживчих товариств

на рішення господарського суду Волинської області від 27.01.14 р.

у справі № 903/1484/13 (суддя Сур'як Оксана Геннадіївна )

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до Волинської обласної спілки споживчих товариств

про стягнення 667 852 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.01.2014 року у справі №903/1484/13 задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Волинської обласної спілки споживчих товариств про стягнення 667852 грн.

Стягнуто з Волинської обласної спілки споживчих товариств на користь підприємця ОСОБА_5 667852грн. вартості майна, отриманого за недійсним правочином, а також 13357грн. 04коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що на підставі рішення господарського суду Волинської області від 15.11.2007р. у справі № 8/77-92 за позовом Волинської облспоживспілки до підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2008 р. та постановою Вищого господарського суду від 22.05.08р., визнано недійсним договір оренди з викупом від 23.02.2002 р., укладений на 12 років 9 місяців між Луцьким госпрозрахунковим ринком та підприємцем ОСОБА_5 на споруду туалету пл. 216 кв. м., що розташована на території ринку "Завокзальний". За недійсним правочином позивачу було передано у власність лише надбудову даху - об'єкт незавершеного будівництва - надбудову на ринку "Завокзальний" балансовою вартістю 54557 грн., яка побудована підприємцем ОСОБА_5, а не прийнятий в експлуатацію окремий об'єкт нерухомого майна - магазин промислових товарів, вартість якого значно відрізняється від вартості майна, яке було передано позивачу. Відповідно до експертного висновку про вартість майна Волинської Торгово-промислової палати ринкова вартість приміщення магазину промислових товарів загальною площею 209,9кв.м. в АДРЕСА_1 (загальна площа 209,9кв.м., площа забудови 232,6кв.м., будівельний об'єм 1047куб.м.) станом на 30 жовтня 2013 року становить 667 852 грн.

Таким чином, оскільки поліпшення майна були погоджені із орендодавцем, позивач має право на відшкодування вартості таких поліпшень.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач Волинська обласна спілка споживчих товариств звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 27.01.2014 року у справі №903/1484/13 та прийняти по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржене рішення прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи. Так, під час судового розгляду судом не досліджувалась проектна документація і дані інвентаризації щодо значного поліпшення об'єкта оренди, не проводилась будівельна експертиза з метою визначення вартості проведених поліпшень та їх процентного співвідношення до початкової вартості об'єкта оренди. Також, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що об'єкт нерухомості після проведених поліпшень являє собою нову річ. Разом з тим, у оскарженому рішенні чітко зазначено, що позивачем було проведено покращення майна, здійснено його реконструкцію внаслідок чого фактично було створено нове майно і, відповідно, його вартість зросла.

Крім того, скаржник звертає увагу колегії суддів на той факт, що місцевим господарським судом у оскарженому рішенні зазначено, що вартість майна визначена на підставі експертного висновку, тоді як судова експертиза по справі не призначалася.

У апеляційні скарзі скаржник також зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення порушено норми процесуального права. Зокрема, враховуючи, що питання про створення нової речі та ринкової вартості приміщення магазину є предметом дослідження у справі, суд помилково, в порушення ст. 41 ГПК України, не призначив судову експертизу.

Також, на думку скаржника, місцевий господарський суд неправильно застосував ст.ст. 261, 267 ЦК України та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 13.03.2014 р. позивач заперечує її доводи, просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Зокрема, позивач, спростовуючи доводи скаржника, зазначає, що твердження відповідача про те, що судом не було встановлено чи була створена позивачем нова річ за результатами проведення ремонтних робіт не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.

Щодо непризначення місцевим господарським судом експертизи для встановлення вартості проведених поліпшень, позивач у відзиві зазначає, що висновок експерта є лише одним із засобів доказування. Суд дослідив поданий позивачем висновок Волинської Торгово-промислової палати та надав вказаному доказу належну правову оцінку.

Спростовуючи доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині відхилення клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, позивач зазначає наступне.

Рішення суду про необхідність повернення особою будь-якого майна не позбавляє її як законного власника права власності. Судом досліджено, що право власності на спірний об'єкт було оформлено за Волинською облспоживспілкою на підставі рішення Луцької міської ради від 16.06.2011 р. №440-2. Фактично із вказаної дати було припинено право власності позивача на вказаний об'єкт. Однак про існування такого факту позивач дізнався із відповідей виконкому Луцької міської ради від 02.04.2012 р. та 09.04.2012 р. Саме з цього моменту почався перебіг строку давності.

У судовому засіданні 19.03.2014 року представники відповідача (апелянта) підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, наведених у ній, просять оскаржене рішення господарського суду Волинської області від 27.01.2014 р. у справі №903/1484/13 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 27.01.2014 року у справі №903/1484/13 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2002 року між Луцьким госпрозрахунковим ринком (далі - орендодавець), правонаступником якого є Волинська облспоживспілка, та підприємцем ОСОБА_5 (далі - орендар) було укладено договір оренди з викупом (далі - договір) терміном на 12 років 9 міс., відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю в тимчасове користування об'єкт нерухомості - приміщення громадської вбиральні, розташованого на території ринку "Завокзальний" за адресою м. Луцьк, АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору орендар зобов'язався провести капітальний ремонт орендованого приміщення. Вартість проведеного капремонту враховувалася в орендну плату за користування майном. Кошторисна вартість ремонту 259673грн.

В подальшому, 11.01.2003 р. Луцький госпрозрахунковий ринок та підприємець ОСОБА_5 підписали додаткову угоду до договору (а.с. 17), відповідно до умов якої пункт 4.2 договору було змінено і викладено в такій редакції: кошторисна вартість ремонту становить 319125 грн., фактичне виконання робіт становить 319125 грн.

Відповідно до п.1.4 угоди розділ 8 договору доповнено пунктом 8.3 - надбудова як окрема будівля над орендованою спорудою туалету у відповідності з затвердженим орендодавцем планом криші туалету являється власністю орендаря, який використовує її на власний розсуд.

Згідно з п. 1.5 угоди договір доповнено пунктом 11.4 договору наступного змісту: вартість робіт, які виконані орендарем згідно акту приймання на дах і надбудову в сумі 54557грн. і включені в кошторисну вартість і фактичне виконання робіт, згідно п.1.1 додаткової угоди від 11.01.2003р. до договору оренди з викупом від 23.02.2002р., сторони дійшли згоди не змінювати розрахунку в сторону збільшення терміну оренди споруди туалету на ринку "Завокзальний". Вартість матеріалів, які будуть використані для облаштування приміщення надбудови над туалетом, включаючи двері, вікна, систему опалення, каналізацію, водопостачання, електропостачання, вкладання підлоги та стелі, облаштування стін в тому числі і вартість виконуваних робіт надалі в кошторисну вартість Орендар не включає.

Пунктом 1.6. додаткової угоди визначено, що оскільки вартість надбудови туалету не включається до суми виконаних робіт по капремонту для зарахування їх в оплату оренди об'єкта, тому надбудову над спорудою туалету ринку "Завокзальний" вважати власністю орендаря з моменту підписання даної угоди.

З Акту приймання-передачі від 11.01.2003 р. вбачається, що об'єкт незавершеного будівництва - надбудова над орендованим приміщенням туалету на ринку "Завокзальний" залишковою балансовою вартістю в сумі 54557 грн., Луцьким госпрозрахунковим ринком було передано орендарю (а.с. 18).

Як вбачається із рішення господарського суду Волинської області від 15.11.2007 р. у справі №8/77-92, постановою Волинської ОССТ від 14.09.2005р. №153 "Про припинення юридичної особи - Луцького госпрозрахункового ринку" діяльність ринку припинена шляхом його приєднання до Волинської облспоживспілки з передачею всіх прав і обов'язків, в т.ч. майнових, правонаступнику - облспоживспілці. Згідно п. 3 Статуту облспоживспілки, зі змінами і доповненнями, внесеними четвертими зборами Ради облспоживспілки тринадцятого скликання 22.02.2006 року, облспоживспілка є правонаступником прав і обов'язків Луцького госпрозрахункового ринку. З викладеного випливає, що майно, яке перебувало на балансі ринку, було і залишається власністю засновника - Волинської облспоживспілки, що встановлено також постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2007 року у справі № 1/98-77 (а.с. 27).

05 лютого 2007 року прийнято в експлуатацію магазин промислових товарів на АДРЕСА_1, що підтверджується Актом державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта магазину промислових товарів, затвердженим рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 144-2 від 01.03.2007 року (а.с. 19-22).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Луцької міської ради 17 травня 2007 року № 322-19 "Про оформлення права власності на нерухоме майно", ОСОБА_5 оформлено право власності на збудований ним магазин промислових товарів загальною площею 209,9 кв. м на АДРЕСА_1 (а.с. 23).

На підставі вказаного рішення 21.05.2007 р. ОСОБА_5 видано Свідоцтво про право власності на магазин промислових товарів загальною площею 209,9 кв. м на АДРЕСА_1 (а.с. 24-25).

Позивач у позовній заяві зазначає, що вказане рішення виконавчого комітету Луцької міської ради було оскаржене Волинською облспоживспілкою в судовому порядку. Постановою господарського суду Волинської області від 12.09.2007 року по справі № 1/104-11А за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до Виконавчого комітету Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача підприємець ОСОБА_5 та Комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" про визнання нечинним рішення Луцької міської ради №322-19 від 17.05.2007 р. "Про оформлення права власності на нерухоме майно", яка залишена в силі судами вищих істанцій, в позові відмовлено (а.с. 3).

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2007р. по справі № 8/77-92 за позовом Волинської облспоживспілки до підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2008 р. та постановою Вищого господарського суду від 22.05.08р., визнано недійсним договір оренди з викупом від 23.02.2002 р., укладений на 12 років 9 місяців між Луцьким госпрозрахунковим ринком та підприємцем ОСОБА_5 на споруду туалету пл. 216 кв. м., що розташована на території ринку "Завокзальний" (а.с. 26-35).

В подальшому, рішенням господарського суду Волинської області від 26.01.2009 року по справі № 7/65-71, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду Украни від 03.11.2010 р., задоволено позов підприємця ОСОБА_5 до відповідачів - Волинської облспоживспілки, ПП "Скорпіон-Пульт" про усунення перешкод у користуванні майном. Зобов'язано Волинську ОССТ та ПП "Скорпіон Пульт" не чинити підприємцю ОСОБА_5 перешкод в подальшому користуванні магазином промислоих товарів загальною площею 209,9 кв. м., який розташований по АДРЕСА_1, оскільки підприємець ОСОБА_5 є власником спірного магазину (а.с. 36-37).

Вказане рішення переглядалося у зв`язку із нововиявленими обставинами, однак залишене без змін постановою Вищого господарського суду від 26 січня 2012р. по справі №7/65-71 (а.с. 38-43).

Також у 2009 році відповідач повторно звернувся з позовом до виконавчого комітету Луцької міської ради, підприємця ОСОБА_5 та КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" про визнання незаконними рішень виконавчого комітету Луцької міської ради № 144-2 від 01.03.2007 року "Про затвердження акту приймання в експлуатацію приміщення магазину промислових товарів", № 322-19 від 17.05.2007 року "Про оформлення права власності на нерухоме майно", визнання недійсним свідоцтва про право власності від 21.05.2007 року на приміщення магазину промислових товарів загальною площею 209.9 кв.м. у АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації права приватної власності за громадянином ОСОБА_5

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.06.2009 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2010 року по справі №9/76/28-11, провадження у справі в частині вимог про визнання незаконними рішень виконкому Луцької міської ради № 144-2 від 01.03.2007 року "Про затвердження акту приймання в експлуатацію приміщення магазину промислових товарів" та № 322-19 від 17.05.2007 року "Про оформлення права власності на нерухоме майно" припинено, в решті позову відмовлено (а.с. 56-63).

Згідно постанови Вищого господарського суду України від 17.06.2010 року у вказаній справі постанову Львівського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Волинської області скасовано в частині відмови в позові до КП "Волинське ОБТІ" про скасування державної реєстрації права приватної власності за гр. ОСОБА_5, і в цій частині провадження у справі припинено по п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (а.с. 64-65).

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.09.2010 року по справі №6/32- 71 задоволено позов Волинської ОССТ до підприємця ОСОБА_5, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог - КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" про повернення майна, переданого за недійсним правочином. Зобов'язано підприємця ОСОБА_5 повернути Волинській обласній спілці споживчих товариств майно, передане за недійсним правочином, а саме, приміщення надбудови загальною площею 209,9 кв. м, яке розташоване в АДРЕСА_1 (ринок "Завокзальний"). (а.с. 49-51). Дане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2011 року (а.с. 52-55).

Судові рішення у справі №6/32-71 мотивовані тим, що оскільки договір оренди з викупом від 23.02.2002 р. визнаний судом недійсним (справа № 8/77-92), недійсними визнаються усі зміни та доповнення до нього, оформлені в письмовій формі як додатки до нього, в тому числі і додаткова угода від 11.01.2003 р.

Враховуючи, що надбудова над приміщенням туалету отримана позивачем у власність на підставі недійсного правочину, суди дійшли висновку про необхідність її повернення Волинській ОССТ як правонаступнику Луцького госпрозрахункового ринку.

Колегія суддів звертає увагу, що у рішенні господарського суду Волинської області від 07.09.2010 року по справі №6/32-71 за позовом Волинської ОССТ до підприємця ОСОБА_5, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог - КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" про повернення майна, переданого за недійсним правочином, спірне приміщення магазину оцінене як невідємні поліпшення майна, що є об`єктом оренди відповідно до умов договору від 23.02.2002 р. Однак, відповідно до абз. 4 п 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 16.06.2011 року № 440-2 "Про оформлення права власності на магазин промислових товарів на АДРЕСА_1" право власності на даний об'єкт було оформлено за Волинською ОССТ (а.с. 70).

На думку колегії суддів апеляційного суду, місцевий господарський суд вцілому дійшов вірного висновку про задоволення позову, однак колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Оскільки договір оренди з викупом було укладено до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р., до спірних правовідносин підлягає застосуванню Цивільний кодекс УРСР.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором майнового найму, який регулюється ст.ст. 256-272 ЦК УРСР 1963 року.

Договір було визнано недійсним рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2007р. по справі № 8/77-92 (рішення набрало законної сили 23.01.2008 р.).

Як вбачається із матеріалів справи, на момент визнання договору недійсним та прийняття рішення суду щодо повернення майна, позивач був єдиним та законним власником приміщення магазину промислових товарів.

Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 216 ЦК України недійсний правочин, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі. - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч.2 ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.09.2010 року по справі №6/32- 71 (рішення набрало законної сили 29.11.2010 р.) зобов'язано підприємця ОСОБА_5 повернути Волинській обласній спілці споживчих товариств майно, передане за недійсним правочином, а саме, приміщення надбудови загальною площею 209,9 кв. м, яке розташоване в АДРЕСА_1 (ринок "Завокзальний").

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що за недійсним правочином (договором оренди з викупом від 23.02.2002 р.) позивачу було передано у власність лише надбудову даху - об'єкт незавершеного будівництва - громадської вбиральні на ринку "Завокзальний" балансовою вартістю 54557 грн., яка побудована підприємцем ОСОБА_5, а не прийнятий в експлуатацію окремий об'єкт нерухомого майна - магазин промислових товарів, вартість якого значно відрізняється від вартості майна, яке було передано позивачу.

Тоді як позивач передав відповідачу на підставі вказаного вище рішення суду приміщення магазину по вул. Карпенка-Карого,1, тобто, нову річ, на яку, в подальшому, відповідачем було оформлено право власності. Відповідно до висновку про вартість майна Волинської Торгово-промислової палати ринкова вартість приміщення магазину промислових товарів загальною площею 209,9 кв.м. в АДРЕСА_1 (загальна площа 209,9 кв.м., площа забудови 232,6кв.м., будівельний об'єм 1047 куб.м.) станом на 30 жовтня 2013 року становить 667 852 грн. (а.с. 71).

Відповідно до п. 2.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за встановленої під час судового розгляду неможливості повернути одержане за правочином майно у натурі (через його втрату, псування, істотну зміну тощо) набувач повинен відшкодувати вартість майна за цінами , які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). З метою такого відшкодування заінтересована особа вправі звернутися до набувача з окремою позовною вимогою.

Набувачем приміщення магазину промислових товарів загальною площею 209,9кв.м. в АДРЕСА_1 є відповідач - Волинська обласна спілка споживчих товариств. При цьому, вказане приміщення збудоване за кошти та силами позивача.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про підставність заявленої позивачем вимоги про відшкодування вартості майна, набутого відповідачем на підставі недійсного правочину, в сумі 667852,00 грн.

Поряд з цим, судова колегія відзначає, що створення нової речі означає, що остання, в результаті створення, має принципово інші, нові ознаки об'єкта матеріальних прав у порівняні із попереднім об'єктом найму. Зокрема, факти прийняття новозбудованого приміщення магазину у експлуатацію у встановленому законом порядку, його державної реєстрації за орендарем, а, в подальшому, за орендодавцем свідчить про його появу в цивільному обороті як новоствореного майна.

Викладене спростовує доводи скаржника щодо того, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що об'єкт нерухомості після проведених поліпшень являє собою нову річ. При цьому, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що в рамках даного спору немає необхідності досліджувати проектну документацію і дані інвентаризації, оскільки факт належності спірного майна до новоствореного підтверджується наявними у матеріалах справи актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта та свідоцтвом про право власності (а.с. 19-22, 25).

Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення порушено норми процесуального права, зокрема, не призначено судову експертизу, як такі, що спростовуються матеріалами справи, враховуючи наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає експертизу.

Як роз'яснено у п. 2.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у разі застосування реституції за недійсним договором, у якому не встановлена вартість майна і вона не може бути визначена виходячи з його умов, така вартість визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору (частина четверта статті 632 ЦК України ). Звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна. У разі неможливості з'ясування вартості майна в такий спосіб та в інших необхідних випадках господарський суд за клопотанням заінтересованої сторони чи з власної ініціативи може призначити відповідну судову експертизу .

Отже, у даному випадку призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду і доцільність такого призначення визначається із врахуванням обставин справи та зібраних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислові палати, зокрема, мають право проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість.

Згідно з ч. 2 ст. 11 вказаного Закону методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України.

Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини справи, співставивши їх із зібраними по справі доказами, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно враховано висновок Волинської Торгово-промислової палати про вартість майна від 30.10.2013 р. в якості належного доказу, який підтверджує вартість спірного приміщення магазину промислових товарів, що знаходиться в АДРЕСА_1.

На думку колегії суддів апеляційного суду, вказівка суду першої інстанції на те, що вартість майна визначена на підставі експертного висновку, тоді як судова експертиза по справі не призначалася, є помилковою. Однак така помилка, допущена місцевим господарським судом, не вплинула на правильність прийнятого рішення.

Доводи скаржника про те, що місцевий господарський суд неправильно застосував ст.ст. 261, 267 ЦК України та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно із ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

16.06.2011 року виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 440-2 "Про оформлення права власності на магазин промислових товарів на АДРЕСА_1", згідно з яким право власності на даний об'єкт було оформлено за Волинською облспоживспілкою. 21 червня 2011 року облспоживспілці було видано свідоцтво про право власності на магазин промислових товарів загальною площею 200,0 кв. м., яке 30.06.2011 року зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП "Волинське ОБТІ" за № 19151821. Про дані факти позивачу стало відомо з листів виконкому Луцької міської ради № 6-24/76 від 02.04.2012 року та № 6-24/82 від 09.04.2012 року, якими останньому надіслані копії містобудівної документації на оформлення права власності на магазин промислових товарів на АДРЕСА_1 в м. Луцьку та копія рішення міськвиконкому № 440-2 від 16.06.2011 року.

Таким чином, позивач довідався про порушення свого права в квітні місяці 2012 року, отже перебіг позовної давності почався з 09.04.2012 року, а не з 23.01.2008 року, як зазначає відповідач, а тому позивачем не пропущений строк для звернення до суду.

Враховуючи зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені відповідачем Волинською обласною спілкою споживчих товариств в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.

З урахуванням вищевикладених встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, надавши юридичне обґрунтування доказам по справі в їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 27.01.2014 року у справі №903/1484/13 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги в силу приписів ст. 49 ГПК України покладається на відповідача у зв'язку із відмовою у її задоволенні.

Керуючись ст.ст. 49, 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Волинської області від 27.01.2014 р. у справі №903/1484/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Волинської обласної спілки споживчих товариств без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.