Ухвала суду № 37783856, 18.03.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 р.Справа № 820/12028/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2014р. по справі № 820/12028/13-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач-фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернулась до суду з адміністративним позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Свій позов позивач обґрунтувала тим, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняти з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013р. за №0002451720 винесене Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на суму 3209,58 грн., в т.ч. за основним платежем 2567,66 грн., за штрафними санкціями - 641,92 грн.;

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013р. №0002441720 винесене Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на суму 17109,00 грн., в т.ч. за основним платежем 11406,00 грн., за штрафними санкціями 5703,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме, відповідач посилається на те, що відповідно до акту перевірки №1143/20-36-17-02-11/НОМЕР_1 від 09.10.2013р, встановлено порушення позивачем п.198.3 ст.198, п.199.1 ст.199 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в період, що перевірявся, у сумі 11406,00 грн., а також ст.138, ст.177 ПК України, в результаті чого занижено оподаткований дохід за вказаний період. Апелянтом зазначалось, що висновки зроблені під час перевірки є обґрунтованими та законними, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити апеляційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

Виходячи з приписів ст.197 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що встановлено, що з 12.09.2013р. по 02.10.2013р. фахівцями відповідача була проведена планова виїзна перевірка позивача з дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. За наслідками проведеної перевірки складено акт №1143/20-36-17-02-11/НОМЕР_1 від 09.10.2013р. (а.с.159 - 175)

Згідно висновків акту №1143/20-36-17-02-11/НОМЕР_1 від 09.10.2013р. встановлено порушення позивачем наступних положень податкового законодавства:

- п.198.3 ст.198, п.199.1 ст.199 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в період, що перевірявся, у сумі 11406,00 грн.;

- ст.138, ст.177 ПК України, в результаті чого занижено оподаткований дохід за вказаний період.

На підставі висновків акту перевірки №1143/20-36-17-02-11/НОМЕР_1 від 09.10.2013р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0002441720 від 21.11.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 17109,00 грн., з яких за основним платежем -11406,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5703,00 грн.;

- №0002451720 від 21.11.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів з фізичних осіб на загальну суму 3209,58 грн., з яких за основним платежем -2567,66 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 641,91 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що за встановлених обставин та наданих сторонами доказів позивачем не були допущені встановлені податковим органом порушення за перевірений період формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відсутнє заниження оподаткованого доходу за перевіряємий період. Висновки податкового органу є необґрунтованими та не відповідають закону.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи, які не спростовуються доводами апеляційної скарги, свідчать про те, що між позивачем та ДП "Автотрейдинг-Харьков" укладено договір №1 від 05.01.2010р.(а.с.9-12), відповідно до п.11 якого виконавець (ФОП ОСОБА_1) зобов'язаний виконати роботу з проведення рекламної кампанії, розміщенню зовнішньої реклами, а ДП "Автотрейдинг-Харьков" (замовник) зобов'язаний прийняти та оплатити послуги виконавця.

Згідно п.3.2.3 Договору №1 від 05.01.2010р. виконавець (ФОП ОСОБА_1) має право за власний рахунок користуватися послугами третіх осіб.

На підтвердження виконання договору, позивачем надано до суду звіт про розміщення рекламних матеріалів від 31.12.2011р. та від 31.01.2011р. (а.с.14, 17), акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000241 від 31.12.2011р. та №ОУ-0000007 від 31.01.2011р. (а.с.15,19).

На виконання вимог ст.201 Податкового кодексу України позивачем були видані податкові накладні №24 від 26.12.2011р. та №14 від 28.01.2011р. (а.с. 16,18).

З метою виконання договору №1 від 05.01.2010р. позивач скористався послугами третіх осіб, а саме ФОП ОСОБА_2, ПП "Світ Кассандри-350", ТОВ "УБФ" та ТОВ "Софікс".

Крім того, матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладалися договори в усній формі, на підтвердження виконання яких позивачем надано видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт, рахунки на оплату (а.с.22-66).

На виконання вимог ст.201 Податкового кодексу України постачальником були видані податкові накладні, які позивач включив до складу податкового кредиту відповідних періодів, №7 від 20.10.2011р., №13 від 23.11.2011р., №7 від 29.09.2011р., №6 від 29.09.2011р., №14 від 23.11.2011р., №15 від 23.11.2011р., №16 від 23.11.2011р., №27 від 23.11.2011р., №09 від 11.11.2011р., №9 від 27.10.2011р., №8 від 11.11.2011р., №8 від 25.10.2011р., №7 від 11.11.2011р., №8 від 29.09.2011р., №2 від 06.09.2011р., №4 від 27.09.2011р., №2 від 05.05.2011р., №19 від 24.06.2011р., №7 від 24.05.2011р., №05 від 13.05.2011р., №5 від 18.04.2011р., №20 від 24.06.2011р., №2 від 08.04.2011р. (а.с.22-66).

Також матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та його контрагентами, а саме: ПП "Світ Кассандри-350", ТОВ "УБФ" і ТОВ "Софікс", укладалися договори в усній формі, на підтвердження виконання яких позивачем надано рахунки-фактури, видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт, рахунки на оплату (а.с.68-77).

На виконання вимог ст.201 Податкового кодексу України постачальниками були видані податкові накладні, які позивач включив до складу податкового кредиту відповідних періодів, а саме: №2809 від 31.01.2011р. (видана ПП "Світ Кассандри-350"), №74 від 27.12.2011р. (видана ТОВ "УБФ") та №6 від 12.12.2011р. (видана ТОВ "Софікс").

Відповідно до положень п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК України , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.199.1 ст.199 ПК України, у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК України.

Водночас, ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Проведення господарських операцій підприємства підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги первинні документи, які складені на підтвердження фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним на момент їх виписання законодавству.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від контрагентів ДП "Автотрейдинг-Харьков", ФОП ОСОБА_2, ПП "Світ Кассандри-350", ТОВ "УБФ" та ТОВ "Софікс", а тому донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість є безпідставним.

Стосовно встановлених податковим органом порушень ст.ст. 138, 177 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень п.п.14.1.27, п.14.1 ст.14 ПК України витратами вважається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат, визначених згідно з положеннями ПК України. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.177.2 ст.177 ПК України, об'єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Враховуючи, що позивачем документально підтверджено правомірність віднесення витрат до складу валових витрат за 2011, 2012 роки, оскільки всі витрати були здійсненні для придбання товарів та послуг для подальшого їх використання у господарській діяльності, що підтверджується первинною документацією, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про законність формування податку з доходу фізичних осіб.

З акту перевірки вбачається, що відповідач прийшов до висновків про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту податкових накладних, виданих ФОП ОСОБА_2, у зв'язку із наявністю розбіжностей між показниками податкової звітності позивача та ФОП ОСОБА_2, що виникли через ненадання останнім податкових декларацій з ПДВ за цей період.

Разом з тим, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Також, відповідно до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, ненадання ФОП ОСОБА_2 податкових декларацій з ПДВ за період, що перевірявся, не можуть вважатися достатніми та обґрунтованими підставами для прийняття висновків про безпідставність віднесення податкових накладних, виданих останнім, до складу податкового кредиту позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те що вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а саме: належним чином оформленими податковими накладними, іншими первинними документами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи положень ст.ст. ст.138, ст.177, п.198.3 ст.198, п.199.1 ст.199 Податкового Кодексу України та норм ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справи суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2014р. по справі № 820/12028/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.