Рішення № 37781974, 06.03.2014, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/1585/13-ц Головуючий у 1-й інстанції Вирста М.М. Провадження № 22-ц/789/344/14 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2014 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючої - Щавурської Н.Б.

суддів - Гурзеля І. В., Фащевської Н. Є.,

при секретарі - Дмитрів О.М.

з участю сторін - представника апелянта ПАТ КБ "Приватбанк" Гнатишака О.В., апелянта ОСОБА_2 і його представника адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_2 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 13 січня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 27 липня 2007 року позивач та ОСОБА_2 уклали кредитний договір б/н, згідно якого відповідач отримав кредит у виді ліміту на платіжну картку в розмірі 3500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних, на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії кредитної картки. Відповідач ОСОБА_2 забов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 31 жовтня 2013 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 11874 грн. 25 коп., з яких: 3226 грн. 20 коп. - заборгованість за кредитом, 6283 грн. 76 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 1322 грн. 66 коп. - заборгованість по комісії, а також 500 грн. - штраф (фіксована частина), 541 грн. 63 коп. - штраф (процентна складова), яка й підлягає стягненню у судовому порядку.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 13 січня 2014 року позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 27 липня 2007 року в сумі 4839 грн., з яких: 3226 грн. - заборгованість за кредитом, 1613 грн. - заборгованість по відсотках за користуванням кредитом.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ "Приватбанк" судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" просить рішення суду змінити, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема, на думку апелянта, судом помилково застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що передбачають наслідки спливу строку спеціальної позовної давності, оскільки не враховано п.9.2 Умов та Правил, які передбачають автоматичну лонгацію договору у випадку неповідомлення сторони про його припинення, та п.9.3 Умов, які передбачають відкриття картрахунків на невизначений термін, а відтак свідчать про збільшення строку позовної давності. Також, не відповідають вимогам закону й висновки суду про наявність правових підстав для зменшення нарахованих банком відповідачу до сплати відсотків за користування кредитом. Крім цього, вважає, що в порушення норм процесуального права рішення суду грунтується на припущеннях.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на незаконність рішення суду, неправильне застосування матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема, звертає увагу на те, що з Умовами та правилами надання банківських послуг, які передбачають додаткову відповідальність за використання та неповернення кредитних коштів та пролонгацію кредитного договору (у випадку неповідомлення про його припинення) саме такого змісту, які долучені до матеріалів справи позивачем, він ознайомлений не був, що стверджується відсутністю його підпису на цих Умовах. Надані "Умови та правила" не містять необхідних для документа реквізитів (дати введення у дію, відповідних погоджень), а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від його заяви про надання кредиту. Також, вважає, що судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, передбачені ст.261, оскільки його заявою про надання кредитних коштів визначено, що строк дії договору відповідає строку дії картки, який в свою чергу не був з'ясований при розгляді справи місцевим судом, як і не була встановлена дата відкриття рахунку (дата укладення договору). При цьому, судом першої інстанції безпідставно не враховано позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 06.11.2013 року у справі № 6-116цс13, яка є обов'язковою до виконання всіма судами України, в частині обчислення позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів у випадку, коли таке визначено періодичними платежами. Крім цього, на думку відповідача, долучений відповідачем розрахунок заборгованості не може вважатися допустимим доказом, оскільки відсутні прізвище посадової особи, що його складала та печатка банку.

Представник позивача ПАТ КБ "Приватбанк" Гнатишак О.В. у судовому засіданні подану банком апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, апеляційної скарги ОСОБА_2 не визнав, вважає її такою, що до задоволення не підлягає.

Відповідач ОСОБА_2 і його представник адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні подану ними апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, апеляційної скарги ПАТ КБ "Приватбанк" не визнали.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ПАТ КБ "Приватбанк" до задоволення не підлягає, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов'язання за кредитним договором, наявності правових підстав для зменшення розміру нарахованих банком відповідачу до сплати відсотків за користування кредитом, а також наявності правових підстав для застосування наслідків спливу строку спеціальної позовної давності до вимог банку про стягнення штрафних санкцій за порушення виконання зобов'язання.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може, оскільки вони не в повній мірі відповідають обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зобов'язаний вирішити наступні питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 27 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір б/н, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 3500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості.

Зобов'язання щодо повернення банку вказаного кредиту ОСОБА_2 належним чином не виконав.

За розрахунком Банку, станом на 31.10.2013 р. у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 11874 грн. 25 коп., з яких 3226 грн. 20 коп. - заборгованість за кредитом, 6283 грн. 76 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1322 грн. 66 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, штрафи відповідно до Умов та правил надання банківських послуг в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 541 грн. 63 коп. (процентна складова).

Відповідно до ч.1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Встановивши факти написання відповідачем заяви на видачу кредитної картки з лімітом 3500 грн., видачу такої картки банком ОСОБА_2, користування вказаною карткою протягом встановленого у ній строку, часткове повернення відповідачем заборгованості по кредиту, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку про наявність порушення прав позивача внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором кредиту від 27.07.2007 року.

Відповідають вимогам закону й висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування наслідків спливу строку спеціальної позовної давності в частині нарахованих банком відповідачу штрафних санкцій.

Разом з тим, з висновками суду, що строки звернення за захистом порушеного права в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом і відсотків за його користування позивачем не пропущені, а відтак - про відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за заявою сторони у спорі колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи - заяви ОСОБА_2, на видачу кредитної картки (а.с.8), строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, порядок погашення заборгованості встановлений щомісячними платежами у розмірі 7% від заборгованості.

В ході апеляційного розгляду справи відповідач ОСОБА_2 пояснив, що згідно написаної заяви кредитна картка була видана йому банком на три роки.

Факт видачі картки на вказаний відповідачем строк, не заперечив ході апеляційного розгляду справи й представник ПАТ КБ "Приватбанк" Гнатишак О.В.

Цей факт також підтверджується відомостями розрахунку банку (а.с.3-7) в частині даних, що вказують сальдо поточної заборгованості за кредитом, і з яких вбачається, що останній платіж з розрахунку 7% від заборгованості припадає на 05.04.2010 року.

Крім цього, в ході апеляційного розгляду справи встановлено, що по закінченню строку дії кредитної картки нова картка ОСОБА_2 банком не видавалася.

Заперечуючи проти позову, відповідач також зазначав, що з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку (а.с.10-16), які б передбачали лонгацію договору, додаткові стягнення за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, його при написанні заяви на видачу кредиту ознайомлено не було.

В Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах банку, які подані ПАТ КБ "Приватбанк" до суду відсутні відомості (підпис відповідача), які підтверджують факт ознайомлення останнього саме з цими документами. При цьому, враховуючи відсутність даних про вручення відповідачу другого примірника усіх документів, які свідчать про укладення договору, і наявність даних лише про факт ознайомлення з такими документами ОСОБА_2, а також заперечення останнього про ознайомлення з вищевказаними документами, саме на позивача покладається обов'язок доведення факту ознайомлення відповідача з наданими суду Умовами та Правилами, які містять відмінні від тих істотних умов, з якими погодився ОСОБА_2 при написанні заяви, і зокрема, в частині строку дії договору (картки), що складає рік замість трьох, щорічної автоматичної пролонгації і т.п.

Таким чином, враховуючи те, що строк дії кредитного ліміту згідно умов укладеного з ОСОБА_2 договору відповідає строку дії картки, а такий закінчився у 2010 році, і нова картка з цього часу відповідачу не видавалася, колегія суддів приходить до висновку про припинення дії договору з часом закінчення строку дії картки, і саме з датою закінчення строку дії картки пов'язує настання початку строку позовної давності для звернення позивача за захистом порушеного права до суду про стягнення усієї суми заборгованості, що утворилась.

Доводи апеляційної скарги банку про збільшення за згодою сторін строку позовної давності на невизначений термін, що встановлено п.9.3 Умов, колегія суддів до уваги не приймає з підстав недоведеності банком факту ознайомлення відповідача при написанні заяви з Умовами саме такого змісту та з підстав невідповідності вказаного пункту вимогам закону (ст.69 ЦПК України) в частині обчислення процесуальних строків днями, місяцями, роками.

З тих самих підстав (недоведеності факту ознайомлення відповідача з Умовами саме такого змісту) не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги банку про щорічну лонгацію договору.

Більше того, доводи банку про лонгацію договору (продовження картки на такий же строк) є безпідставними виходячи навіть зі змісту Правил, представлених самим позивачем, п.3.1.3 яких встановлено, що по закінченню строку дії картка продовжується Банком на новий строк конкретним способом - шляхом надання клієнту картки з новим строком дії. А в ході апеляційного розгляду справи встановлено, що картка з новим строком дії відповідачу не видавалася, і навіть не виготовлялася банком.

Оскільки будь-які докази про видачу ОСОБА_2 у зв'язку з продовженням строку дії договору іншої картки з новим строком (чи про виготовлення такої картки, але відмову ОСОБА_2 від її отримання) позивачем не представлено, а факт видачі попередньої картки строком на три роки жодною із сторін по справі не заперечувався, то з підстав закінчення трирічного строку дії картки, виданої відповідачу на підставі заяви від 27.07.2007 року необгрунтованими є й доводи апеляційної скарги банку, що ОСОБА_2 по даний час користується наданими йому в кредит грішми.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу й на те, що п.9.2 Умов про 12-місячний строк дії кредитного договору та щорічну автоматичну лонгацію договору, на які посилається банк на підтвердження позовних випог, суперечить, як істотним умовам договору кредиту в частині строку дії договору, встановленому у заяві позичальника, підписаній ним особисто, де такий строк обмежується терміном дії картки, так уже вищезгаданим п.3.1.3 Правил, на які посилається сам апелянт.

Виходячи з того, що представлені Банком Умови носять загальний характер та неузгоджуються з істотними умовами кредитного договору, на які погодився ОСОБА_2 при написанні заяви про укладення кредитного договору, а в окремих пунктах і суперечать їм, колегія суддів приходить до висновку, що такі Умови за відсутності у них підпису відповідача взагалі не можуть вважатися частиною укладеного між сторонами договору.

Отже, з матеріалів справи видно, що сторони встановили як строк дії договору (що відповідає строку дії карти, яка була видана на три роки), так і строки виконання зобов'язань у вигляді внесення щомісячних платежів у розмірі 7% від суми заборгованості.

Строк виконання зобов'язання, визначений місяцями з врахуванням вимог ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Із змісту розрахунку заборгованості, наданого банком (а.с.3-7), вбачається, що останній платіж на погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_2 повинен був внести у квітні 2010 року (а.с.5).

Заборгованість за кредитом в сумі 3226 грн. 20 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача у судовому порядку, виникла 30.04.2010 року (а.с.5).

Останнє погашення в сумі 305 грн. 76 коп. ОСОБА_2 заборгованості мало місце 27.05.2010 року. (а.с.5).

Відповідно до ч.1 ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ч.1 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно вимог ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Повернення заборгованості за кредитним договором включає в себе зобов'язання позичальника здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені заявою позичальника, щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також відповідальність за порушення порядку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення заборгованості, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, початок позовної давності для стягнення нарахованих платежів утвореної відповідачем заборгованості необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Вказана правова позиція викладена в правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-116 цс 13 по спору про стягнення заборгованості за кредитним договором, однак при розгляді справи судом першої інстанції врахована не була.

Беручи до уваги те, що прострочена заборгованість за кредитом в ОСОБА_2 виникла 30.04.2010 року і з цього часу будь - які операції по картковому рахунку не проводились, за винятком нарахування банком процентів за користування кредитним лімітом та штрафів, колегія суддів приходить до висновку, що у ПАТ КБ "ПриватБанк" виникло право на звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості за договором (в тому числі й за останнім простроченим платежем) 01.05.2010 року.

А враховуючи факт часткового погашення відповідачем 27.05.2010 року заборгованості, що свідчить про переривання строку позовної давності, таке право виникло з 28.05.2010 року.

Разом з тим, з вимогою про стягнення заборгованості ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся лише 05.12.2013 р., тобто поза межами встановленого законом загального строку позовної давності.

Отже, звернувшись до суду лише 05.12.2013 року, позивач пропустив встановлений законом строк позовної давності за усіма черговими щомісячними платежами, які повинен був здійснити ОСОБА_2 за договором кредиту від 27.07.2007 року.

Про застосування строку позовної давності відповідач наголошував у своїх запереченнях при розгляді справи судом першої інстанції.

Однак, на вказані обставини суд не звернув, у зв'язку з чим, на думку колегії суддів, прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову (стягнення кредиту і відсотків за його користування).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення штрафів).

Таким чином, не зважаючи на те, що в даному випадку має місце порушення прав позивача з боку відповідача, однак позивачем пропущено передбачений законом строк на звернення до суду за захистом порушеного права, про що заявлено ОСОБА_2 в ході розгляду справи судом першої інстанції, і доказів поважності причин пропуску вказаного строку суду не надано, колегія суддів приходить до висновку, що позов ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом, що включає в себе й штрафи за прострочені платежі, поза межами строку позовної давності, не ґрунтується на вимогах закону.

Таким чином, вірно встановивши факт наявності порушення позичальником ОСОБА_2 кредитного зобов'язання, суд першої інстанції не врахував вищенаведених норм матеріального права, які передбачають, що в зв'язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого цивільного права - стягнення заборгованості за договором кредиту, слід було відмовити у задоволенні пред'явленого позивачем ПАТ КБ "Приватбанк" позову.

При цьому, незважаючи на невідповідність вимогам закону висновків суду першої інстанції про зменшення розміру відсотків, нарахованих банком відповідачу за користування кредитом, даний факт у зв'язку з відмовою у позові за пропуском строку позовної давності правового значення не має, а тому доводи апеляційної скарги банку в частині неправомірного зменшення судом відсотків за користування кредитом на увагу колегії суддів не заслуговують.

З підстав пропуску ПАТ КБ "ПриватБанк" установленого законом строку для звернення до суду за захистом порушеного права та відсутності правових підстав для поновлення вказаного строку судом, апеляційна скарга позивача про зміну рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог у повному обсязі до задоволення не підлягає.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, невірне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 13 січня 2014 року про часткове задоволення позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 11874 грн. 25 коп. за договором кредиту б/н від 27.07.2007 р. у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст.ст.10 ч.3, 60 ч.ч.1, 4; 303 ч.1, 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.1, 2, 3, 4; 313; 314 ч.2, 316 ч.1; 317 ч.1; 319 ч.1; 324 ч.1 п.1; 325 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.254 ч.3, 256 ч.1, 257 ч.1, 258 ч.2, 261 ч.ч.1,5; 264 ч.1, 266, 267 ч.ч.3, 4; 526 ч.1, 610, 612, 1054 Цивільного кодексу України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 13 січня 2014 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 11874 грн. 25 коп. за кредитним договором б/н від 27.07.2007 р.- відмовити за пропуском строку позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Н.Б. Щавурська